Ухвала

від 07.12.2018 по справі 1340/5845/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5845/18

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

07 грудня 2018 року м. Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп'як Оксана Орестівна, перевіривши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова про визнання права власності на нерухоме майно, зняття арешту з майна,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» (08292, Київська область, м. Буча, вул. Леха Качинського,3, а/с 1082) до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова (79019, м. Львів, просп. В. Чорновола,39) про визнання права власності на нерухоме майно, зняття арешту з майна якій він просить суд:

-          визнати право власності на нерухоме майно (приміщення контори управління загальною площею 519,7 кв. м.), яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. О.Теліги, 21) за приватним акціонерним товариством «Південтеплоенергомонтаж» (ЄДРПОУ 00121146);

-          зобов'язати Личаківський відділ Державної виконавчої служби м. Львова (ЄДРПОУ 35009358) зняти арешт з вищезазначеного нерухомого майна позивача;

-          судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання права власності за позивачем на майно та зняття арешту з такого майна.

Таким чином, позивач просить визнати право власності на нерухоме майно та просить зняти арешт з майна, який накладено Личаківським відділом Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 25.05.2016 року за № 1318-14 щодо виконання наказу № 4/3289-9/459 від 27.05.2006 року Господарського суду Львівської області.

Згідно ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч.5 ст.287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У розумінні ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі наказу від 27.06.2005 р. № 4/3289-9/459, виданого Господарським судом Львівської області про стягнення з боржника ДП «Львівське монтажне управління» ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» на користь ДП НЕК «Укренерго» боргу в сумі 3850,19 грн., державним виконавцем ДВС у Личаківському районі м. Львова винесено постановку про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 1318-14 від 25.05.2006 року. На інформаційний запит позивача про надання інформації про причини арешту і необхідність зняття арешту з нерухомого майна отримав відповідь про неможливість отримання встановити виконавче провадження, оскільки відомості у спец розділі Автоматизованої системи виконавчого провадження вносились лише з 2007 року, а архівні справи за 2006 рік знищені по закінченню строку зберігання. Личаківським ВДВС м. Львова зазначено, що встановити зв'язок між постановою про арешт майна і провадженням немає можливості, а як наслідок, зняти арешт.

Як вбачається з позовної заяви, остання не містить позовних вимог щодо оскарження рішень, дії або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, а позивач заявляє позовні вимоги про скасування арештів, накладених органом ДВС з приводу виконання рішення господарського суду в господарській справі.

Порядок зняття арешту з майна передбачено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій і 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно аналізу наведених вище норм слідує, що позов про зняття арешту з майна стосується права власності, оскільки як слідує із положень ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», та як зазначено вище, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Поняття права власності як найважливіше майнове право є об'єктом гарантій і обмежень, які передбачені в Конституції України. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ст. 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (частина перша статті 3 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Виходячи із суті права та інтересу, за захистом яких звернулася позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова про визнання права власності на нерухоме майно, зняття арешту з майна слід відмовити, оскільки його вирішення віднесено до компетенції господарського суду в порядку господарського судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 170, ст.ст. 242, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Роз'яснити, що вирішення даного спору здійснюється в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністравтиний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                             Карп'як Оксана Орестівна