Рішення

від 06.12.2018 по справі 520/9531/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 грудня 2018 р. № 520/9531/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Московському районі міста Харкова, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача ОСОБА_1, за період часу - з серпня 2016 року включно по серпень 2018 року включно;

- зобов'язати відповідача - ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Московському районі міста Харкові провести пенсійні виплати для пенсіонера ОСОБА_1, за період затримки - з серпня 2016 року включно до серпень 2018 року включно.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у зв'язку із проведенням антитерористичної операції вона набула статусу внутрішньо переміщеної особи. На підставі отриманого статусу позивач звернулась до пенсійного фонду України, в особі відповідача, з питань продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсії та відповідачем прийнято заяву та продовжено пенсійні виплати шляхом перерахування на відповідний банківський рахунок. Також позивачем вказано, що з серпня 2016 року включно по серпень 2018 року включно, відповідачем припинено виплату пенсії, а з вересня 2018 року пенсійні виплати відповідачем поновлено, але здійснюється тільки виплата поточної пенсії, без врахування періоду заборгованості. Отже, як вказано позивачем, вона не отримала пенсію за період з серпня 2016 року по серпень 2018 року. На думку позивача, відповідач таким чином порушив її права на своєчасне отримання сум пенсійного забезпечення за відповідний період, оскільки їх виплата не може бути пов'язана із наявністю у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Також разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про поновлення строку для звернення до суду, в якій просить суд поновити строк для звернення до суду з даним позовом. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що відповідачем було припинено виплати пенсії за період з серпня 2016 року включно по серпень 2018 року включно, що відбулося через тривалу відсутність позивача за місцем реєстрації в якості тимчасово переміщеної особи. В подальшому, виплату пенсії було поновлено, проте не виплачено пенсію за вказаний період. Як вказано позивачем звернення до суду відбулося після звернення до фахівця в галузі права для складення позову та надання консультації. При цьому, позивачем вказано, що вона об'єктивно строк для звернення до суду не порушила, оскільки за практикою апеляційних судів України в даному випадку строк позовної давності у шість місяців не застосовується.

Ухвалою суду від 05.11.2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору по адміністративній справі № 520/9531/18.

Ухвалою суду від 05.11.2018 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що управління із позовом не погоджується, оскільки пенсійна справа позивача була взята на облік 01.09.2018 року, відповідно до заяви із заборгованістю з 01.07.2016 року по 01.08.2018 року як отримувача пенсії за віком обчисленої згідно із Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування . Також вказано, що виплата пенсії проводиться за даними електронної пенсійної справи, яка надійшла з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області. За вказаний період за даними відповідача позивачу нараховано пенсію, але не виплачено. При цьому, представником відповідача вказано, що сума пенсії з 01.07.2016 року по 31.08.2018 року відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, обліковується в органі та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії ЕК №426905, виданого Стаханівським МВУМВС України у Донецькій області, є громадянкою України.

При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення серії ААА №979344 позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку в ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, що підтверджується довідкою від 15.05.2018 року №0000536421 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судовим розглядом справи з наданого представником відповідача відзиву на позов 17.05.2018 року позивач звернулася до управління з заявою про запит своєї пенсійної справи з ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Стаханова, Луганської області.

В подальшому, з 01.09.2018 року позивача було взято на облік згідно до заяви із заборгованістю з 01.07.2016 по 01.08.2018 як отримувача пенсії за віком обчисленої відповідно до положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Як вказано представником відповідача, виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється відповідачем за даними електронної пенсійної справи, яка надійшла з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області.

Матеріали справи містять довідку за підписом начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №3, відповідно до якої позивача здійснено нарахування пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.10.2018 року у відповідних розмірах за місяць, однак проведено виплати пенсії тільки у вересні та жовтні 2018 року.

У адміністративному позові позивачем вказано, що з питань виплати заборгованості вона в усному порядку зверталась до відповідача, однак отримала відповідь про те, що законодавством не передбачено порядку відшкодування пенсії за минулий час.

Отже, як вказано позивачем та підтверджено відповідачем, позивач суму пенсії за період з 01.08.2018 року по 31.08.2018 року не отримувала.

Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Як передбачено положеннями ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Суд зазначає, що положеннями ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачаються посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , яким у п.15 вказано, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.18 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Отже, суд зазначає, що посилання відповідача на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що невиплата пенсі позивачу відбулася з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

В той же час, суд зазначає, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що враховуючи відсутність у відповідача заперечень стосовно належності позивачу сум пенсії за відповідний перод, право позивача на отримання вказаних сум за період з серпня 2016 року включно по серпень 2018 року визначається безпосередньо положеннями Закону №1058-IV, а отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми слід вважати "майном" у значенні цього положення.

Вказані обставини свідчать про те, що невиплата належних позивачу сум є втручанням у її право на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Враховуючи наведене наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки остання отримала право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV.

Крім того, з приводу доводів представника відповідача стосовно наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Отже, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому вищевказані доводи представника відповідача не можуть вважатися належним доказом правомірності невиплати позивачу сум пенсії.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058- IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача за відповідний період та зобов'язання відповідача провести пенсійні виплати, право на які відповідачем не заперечується з огляду на нарахування такої пенсії, то згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV пенсія позивачу підлягає виплаті за весь період.

При цьому, суд зазначає, що оскільки судовим розглядом справи встановлено, що позивач перебувала на пенсійному обліку у іншому органі та її було взято на пенсійний облік у відповідача тільки з 01.09.2018 року із заборгованістю з 01.07.2016 року по 01.08.2018 року по виплаті пенсії, то позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача - ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Московському районі міста Харкова, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача ОСОБА_1, за період часу - з серпня 2016 року включно по серпень 2018 року включно задоволенню не підлягають.

Однак, враховуючи обставини того, що позивачем не було отримано належних їй сум пенсії за вказаний період, то наявні підстави для зобов'язання відповідача ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Московському районі міста Харкові провести пенсійні виплати для пенсіонера ОСОБА_1, за період затримки - з серпня 2016 року включно до серпень 2018 року включно.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1; зареєстрована в якості тимчасово переміщеної особи: АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (61170, Харківська обл., м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 22-Б) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Московському районі міста Харкові провести пенсійні виплати для пенсіонера ОСОБА_1, за період затримки - з серпня 2016 року включно до серпень 2018 року включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.