Постанова

від 04.12.2018 по справі 826/14055/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2018 року

Київ

справа №826/14055/16

адміністративне провадження №К/9901/32005/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Лисенко О.М.

представників відповідачів: Дмитренка О.О., Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016 (суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Бєлова Л.В.) у справі №826/14055/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2016 №0389140103; №0390140103; №0388140103.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 у справі №826/14055/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 70, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ПРАКТІК , Товариством з обмеженою відповідальністю ОСК , Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА НЖК , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ СТРОЙ-КА , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ ПРОМ СЕРВІС , Товариством з обмеженою відповідальністю СІЛЬНИК , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельні технології Кразбуд , Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Текнолоджі , Товариством з обмеженою відповідальністю Панорама-Скай та ТОВ Іст Пром Сервіс з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій, оскільки договірні відносини між сторонами укладено без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Відповідач стверджує, що юридична дефектність первинних документів складених за результатом спірних операцій не дозволяє платнику формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. А тому визначення позивачу грошових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень є правомірним, а підстави для їх скасування - відсутні.

Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ПРАКТІК , Товариством з обмеженою відповідальністю ОСК , Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА НЖК , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ СТРОЙ-КА , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ ПРОМ СЕРВІС , Товариством з обмеженою відповідальністю СІЛЬНИК , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельні технології Кразбуд , Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Текнолоджі , Товариством з обмеженою відповідальністю Панорама-Скай та ТОВ Іст Пром Сервіс з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій з виключним посиланням на досудові розслідування у кримінальних провадженнях №12015000000000630 та №12014000000000060 по вказаних контрагентах є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції між сторонами здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені судами в процесі розгляду справи належні первинні документи. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не надано вироків щодо посадових осіб вищевказаних контрагентів позивача; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, позивач просить відмовити Головному управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 матеріали касаційної скарги К/9901/32005/18 прийнято до провадження судді.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2018 справу №826/14055/16 призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 04.12.2018 о 12.00 год.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників відповідачів, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1345358,00грн.; пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1288216,00грн.; пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 255783,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 03.08.2016 №230/26-15-14-01-03/37566239 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.08.2016 №0389140103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1197123,75грн., у тому числі 957699,00грн. за основним платежем та 239424,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0390140103, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій з податку на додану вартість (завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту за грудень 2015 року) у розмірі 255783,00грн.; №0388140103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загалу суму 1427855,75грн., у тому числі 1345358,00грн. за основним платежем та 82497,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ПРАКТІК , Товариством з обмеженою відповідальністю ОСК , Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА НЖК , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ СТРОЙ-КА , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ ПРОМ СЕРВІС , Товариством з обмеженою відповідальністю СІЛЬНИК , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельні технології Кразбуд , Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Текнолоджі , Товариством з обмеженою відповідальністю Панорама-Скай та ТОВ Іст Пром Сервіс з огляду на нікчемність укладених правочинів та безтоварність проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтуються виключно на матеріалах досудових розслідувань внесених до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 та №12014000000000060 по вказаних суб'єктах господарювання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності формування позивачем показників податкового обліку за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ПРАКТІК , Товариством з обмеженою відповідальністю ОСК , Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА НЖК , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ СТРОЙ-КА , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ ПРОМ СЕРВІС , Товариством з обмеженою відповідальністю СІЛЬНИК , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельні технології Кразбуд , Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Текнолоджі , Товариством з обмеженою відповідальністю Панорама-Скай та ТОВ Іст Пром Сервіс з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Суди зауважили, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів є неправомірним, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи складені за результатом таких операцій. При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА ПРАКТІК , Товариством з обмеженою відповідальністю ОСК , Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА НЖК , Товариством з обмеженою відповідальністю БФ СТРОЙ-КА , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ ПРОМ СЕРВІС , Товариством з обмеженою відповідальністю СІЛЬНИК , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельні технології Кразбуд , Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Текнолоджі , Товариством з обмеженою відповідальністю Панорама-Скай та ТОВ Іст Пром Сервіс , судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов придбання товарів (роботі/послуг), не перевірено як здійснювалося проведення робіт/надання послуг, як оформлювалося їх проведення, зміст та порядок виконання, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари (роботи/послуги) у контрагентів, реальне виконання умов договорів, перевірити доводи відповідача щодо наявності кримінальних справ, порушених за ознаками фіктивності зазначених підприємств, та з'ясувати їх стан.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови договорів; чи могли виконати обсяг товарів (робіт/послуг) в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання договорів; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чи була у позивача необхідність замовляти роботи у третіх осіб.

З метою дослідження фактичного виконання договірних відносин позивача з контрагентами, судам необхідно дослідити первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , з'ясовувати порядок та вартість товарів/робіт/послуг відповідно до умов договорів та їх мету придбання.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, суди повинні були дослідити реальне виконання умов договорів та відповідно правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за відповідними операціями.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, належним чином їх оцінити, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 у справі №826/14055/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду