Постанова

від 03.12.2018 по справі 289/702/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/702/18 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І.М.

Категорія 23 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 289/702/18 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договорів оренди землі

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2018 року, ухвалене суддею Невмержицьким І.М. у м. Радомишль

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив розірвати договори оренди земельних ділянок, які укладені між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ). В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19.02.2015 р. між ним та ТОВ Вишевичі укладено два Договори оренди земельних ділянок площею 1,2700 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та 0,3300 га, кадастровий номер НОМЕР_2. З дня укладення договорів він жодного разу не отримував орендну плату, що є істотним порушенням умов договору, а відтак і підставою для їх розірвання.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено питання відшкодування судових витрат.

Не погодившись із судовим рішенням ТОВ Вишевичі подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та закрити провадження у даній справі. В обґрунтування вимог зазначає, що судом порушені правила юрисдикції загальних судів. Так, на момент подання позову та відкриття провадження у даній справі відносно ТОВ Вишевичі було порушено провадження про його банкрутство господарським судом Житомирської області. У зв'язку з чим, дана справа не могла бути розглянута Радомишльським райсудом Житомирської області в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір повинен розглядатися господарським судом, в межах справи про банкрутство відповідача. Крім того зазначає, що орендуючи земельні ділянки, відповідач має можливість здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток та направляти отримані грошові кошти на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Разом з тим з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки.

Зокрема, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, установлення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може реалізувати своєчасно свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Крім того, ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку. Також, справу розглянуто за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, що є безумовною підставою для скасування судового рішення згідно із п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначила, що предметом даного спору є припинення договірних зобов'язань між сторонами, будь-які майнові вимоги до відповідача заявлені не були, а тому положення ст.20 ГПК України, ч.4 ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не можуть бути застосовані до даного спору, оскільки, вказані норми встановлюють обов'язкову вимогу стосовно підсудності саме для майнових спорів та з майновими вимогами до боржника, чого у цій справі немає. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №372/3584/16-ц та постанову Вищого господарського суду України у справі 922/1282/17 є безпідставними, оскільки предмети спору у вказаних справах не є аналогічними з даною справою. Отже, вирішення даного спору в порядку цивільного судочинства ніяким чином не вплине на здійснення щодо відповідача процедури банкруцтва, на формування обсягу майнових активів відповідача як боржника, за рахунок яких буде можливе задоволення вимог кредитора і орендні правовідносини між сторонами даного спору не вплинуть на права та законні інтереси кредиторів відповідача у справі про банкруцтво.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 1,2700 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,3300 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, номер Запису в державному реєстрі прав 10221965 та 10221698 (а.с.14-16).

Встановлено, що 19 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Вишевичі були укладені договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 10 років. Копії даних договір були долученні до матеріалів справи під час апеляційного розгляду представником позивача.

На виконання зобов'язань, визначених у пункті 20 договорів ОСОБА_2 передав ТОВ Вишевичі в строкове платне користування на 10 років належні йому земельні ділянки, що не заперечується відповідачем.

Згідно пунктів 9 та 11 договору орендна плата за користування земельною ділянкою площею 1,2700 га, кадастровий номер НОМЕР_1 становить 1300 грн., а за користування земельною ділянкою площею 0,3300 га, кадастровий номер НОМЕР_2 - 400 грн., обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.

У разі невнесення орендної плати або внесення у неповному розмірі у строки, визначені договорами оренди, справляється пеня у розмірі 0,2% несплаченої суми за кожен день прострочення платежу але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (п.14 договору).

Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , тощо.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 32 зазначеного Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із п. д ч.1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Встановивши під час розгляду справи, що з часу укладення договорів оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_2 орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання даних договорів оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договорів щодо сплати орендної плати.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в означеній частині не спростовують, оскільки ТОВ Вишевичі не надало жодного доказу на підтвердження сплати ОСОБА_2 орендної плати за увесь час дії договорів оренди.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції правил юрисдикції загальних судів є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Пунктом 1-1 Розділу X Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, що набрала чинності з 19.01.2013 року передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Встановлено, що відносно ТОВ Вишевичі господарським судом Житомирської області 06.03.2017 порушено справу про банкрутство № 906/104/17.

Ухвалою суду від 26.10.2017 у справі № 906/104/17 припинено процедуру розпорядження майном та введено процедуру санації ТОВ Вишевичі , яку продовжено в подальшому на 6 місяців - по 26.10.2018 (а.с.40-46).

За приписами частини 2 статті 4-1 ГПК України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі спори з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Відповідно до ст. ст.13,15 ГПК України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.

Частиною 9 статті 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Разом з цим частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Частина 4 статті 10 Закону про банкрутство відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, а саме: спори про визнання права власності, повернення майна, розірвання договорів, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника і дана норма кореспондується з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Предметом судового розгляду є спір про розірвання договорів оренди земельних ділянок, укладених 19 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Вишевичі , внаслідок невиконання останнім істотних умов договорів, проте вимог майнового характеру позивачем не заявлено.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що на спірних земельних ділянках, або в них знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Таким чином, даний спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі .

З огляду на наведене, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил юрисдикції загальних судів, а відтак і наявність підстав для закриття провадження у даній справі, є необґрунтованими.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке згідно приписів п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов'язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.

Так, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ТОВ Вишевичі про час і місце судового засідання відповідно до вимог ст.ст.128, 130 ЦПК України, тому суд першої інстанції порушив права відповідача та не створив рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду і до реалізації та захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя.

Оскільки наслідки порушення вказаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення, незважаючи на те, що спір з правової точки зору судом першої інстанції вирішено правильно, тому апеляційна скарга ТОВ Вишевичі підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_2

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України із ТОВ Вишевичі на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовій збір, сплачений за подання позову до суду в розмірі 1409,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договорів оренди землі задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2700 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19.02.2015р, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,3300 га з кадастровим номером НОМЕР_2 від 19.02.2015р, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на користь ОСОБА_2 1409,60 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2018 року.

Головуючий: Судді: