Постанова

від 05.12.2018 по справі 323/1022/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.12.2018 Справа № 323/1022/18

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 323/1022/18Головуючий у 1-й інстанції Плечищева О.В. Пр. № 22-ц/807/1122/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила:

- встановити факт її проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3, з 01 травня 2012 року по теперішній час,

- поділити майно, набуте за час проживання однією сім'єю, визнавши за нею право власності на:

- ? частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, право власності на який оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 337;

- ? частину земельної ділянки площею 0,2500 га, цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку , кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 340;

- ? частину земельної ділянки площею 0,1000 га, цільового призначення для ведення особистого селянського господарства , кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 343, з правом реєстрації у відповідних органах.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з листопада 2011 року вони з ОСОБА_3 вирішили проживати разом з наміром створення сім'ї, для чого почали підшукувати житло для спільного проживання.

23 лютого 2012 року ОСОБА_3 привіз її в село Мала Токмачка, де показав будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 і сказав, що він домовився з господаркою цього будинку про продаж їм будинку разом з присадибними ділянками за 17,0 тис. грн., і в разі її згоди, вони можуть робити будинку ремонт і перебиратися до нього з подальшим оформленням купчої. Ціна, за яку продавався будинок разом з присадибними ділянками її влаштувала, і вони разом з відповідачем почали ремонтні роботи в будинку, використовуючи для цього особисті кошти, які кожен із них мав на той час.

На той час вона була офіційно працевлаштована і працювала головним бухгалтером в Комунальній установі Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Оріхівської районної ради Запорізької області.

Житловий будинок і господарські будівлі були в занедбаному стані, а тому на ремонт були витрачені значні кошти, більше 4,5 тис. грн. Зазначені витрати були пов'язані в основному з вартості будівельних матеріалів, які повністю закупалися за її кошти, а ремонті роботи вони разом з відповідачем проводили самостійно, а також користувалися допомогою своїх знайомих, зокрема таку допомогу надавали: ОСОБА_6 і її чоловік, ОСОБА_7, які проживають за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3.

На 01 травня 2012 року вони з ОСОБА_3 вселилися в цей будинок і з цього часу стали проживати однією сім'єю, як чоловік із дружиною. Хоча їх шлюб не був зареєстрований, фактично вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки подружжя. Разом вони вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, розподіл обов'язків і так проживають по теперішній час.

Факт їхнього спільного проживання однією сім'єю з 01 травня 2012 року підтверджується довідкою Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 437 від 02.04.2018 р., актом про засвідчення факту проживання від 03.04.2018 р., квитанціями про сплату послуг з електропостачання до житлового будинку, яку вона проводила за власний рахунок зі своєї банківської картки. Також зазначений факт можуть підтвердити свідки: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_6.

23 серпня 2012 року на підставі нотаріально посвідчених угод було переоформлене у власність нерухоме майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, право власності на який оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 337;

- земельну ділянку площею 0,2500 га, цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку , кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 340;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, цільового призначення для ведення особистого селянського господарства , кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку оформлене на ім'я ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Подоляк В.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 343.

Частину грошей для проведення розрахунку за придбане майно в сумі 3125,00 грн. вона знімала через банкомат зі своєї банківської картки, підтвердження чого є копії банківських чеків від 06 серпня 2012 року RRN: 007233520009 і RRN: 007231470613. Всі угоди оформлялися на ім'я відповідача, оскільки з цього приводу між ними не було суперечок і вони розуміли, що все це майно є їхньою спільною власністю.

З минулого року між ними почали виникати суперечки з приводу реєстрації в цьому будинку її доньки ОСОБА_11, яка навчається у м. Дніпропетровську, в ході яких відповідач заявив їй, що зазначений будинок із присадибними земельними ділянками є його особистою власністю і він має намір подарувати його своїм дітям. Для вчинення нотаріальної дії по відчуженню будинку відповідач звернувся до Оріхівського районного суду з позовом про втрату її донькою права на проживання у придбаному ними будинку, що стало приводом до захисту її права на її частину.

На теперішній час згоди про добровільний поділ майна ними не досягнуто, що спонукає її звернутися до суду, адже будинок зареєстрований на ім'я відповідача, а вона без відповідного правовстановлюючого документу зареєструвати своє право власності на свою частку не може.

Ухвалою суду першої інстанції від 19 квітня 2018 року (а.с. 37) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача відкрито.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року (а.с. 83-85) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 92-95) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 97).

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 98) апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою позивача відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.100).

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 106-110).

У судове засідання 05 грудня 2018 року належним чином повідомлений апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 105) відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки відповідача ОСОБА_3 у дане судове засіданні і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю позивача ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що просила суд у цій справі встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачем без шлюбу по теперішній час, тобто по дату подачі позову до суду - 12.04.2018 року; вона була присутня у нотаріуса при укладенні вищезазначених договорів 23.08.2012 року ОСОБА_3, знайомилась із змістом останніх, заперечень не мала, не вважала за доцільне укладати будь - які договори на своє ім'я, вона є особою, необізнаною в галузі права; заява ОСОБА_3, розпорядження та акт комісії у 2018 році стосувався лише добровільного поділу спільного сумісного їх майна у вигляді побутової техніки; на сьогодні розглядається ще одна справа у суді, де ОСОБА_3 позбавляє права користування вищезазначеним будинком її дочку від першого шлюбу, яка ще не розглянута судом, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право …змінити рішення.

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення , постанови.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для ….зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в…зміні його мотивувальної …частини (ст. ст. 265 ч. 4, 376 ч. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що правильно відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, суд першої інстанції керувався ст.ст. 76-81, 259, 264-265 ЦПК України та, разом із тим, помилково виходив із наступного.

В позовній заяві в порушення норм процесуального права, було об'єднано два провадження - окреме та позовне , тобто встановлення факту знаходження в шлюбних відносинах та поділ майна, набуте за час проживання однією сім'єю. Цивільним процесуальним законодавством України об'єднання в одне провадження чи наказове, чи позовне, чи окреме, не допускається (заборонено).

Крім того, у відповідності до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення зі змінами та доповненнями, а саме встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали до смерті (пропажі безвісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах РАГС. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист же цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права. Суд розглядає справи в межах заявлених сторонами вимог (ст. ст. 4, 5, 13 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивачеві належить право визначення предмета і підстав позову.

Вибираючи спосіб захисту свого права сторона по справі не врахували, що право на поділ майна, набуте за час проживання однією сім'єю, є похідним від відповідного визнання майна, що набуте за час проживання однією сім'єю, спільною сумісною власністю, а тому з огляду на приписи ч. 1 ст.16 ЦК України та ст.ст. 70, 74 СК України захист прав особи на поділ майна, набуте за час проживання однією сім'єю не може здійснюватися без вирішення питання про визнання майна, що набуте за час проживання однією сім'єю, спільною сумісною власністю.

Суд не має права відповідно до вказаного процесуального законодавства виходити за межі позовних вимог, а оскільки такий самостійний спосіб захисту права як визнання майна, що набуте за час проживання однією сім'єю, спільною сумісною власністю, позивачем не заявлено, то у задоволенні позову необхідно відмовити.

Проте із таким правовим обґрунтуванням відмови у задоволенні позову позивача у цій справі погодитись не можна з наступних підстав.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 у цій справі заявляла про встановлення факту її проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 без шлюбу, а не факт її перебування у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем ОСОБА_3, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги.

Факт, про встановлення якого просила позивач ОСОБА_2, передбачений ст. 315 ч. 1 п. 5 ЦПК України та може встановлюватись у судовому порядку, у тому числі у позовному провадженні у цій справі, оскільки він пов'язаний із спором про право позивача ОСОБА_2 на нерухоме майно у вигляді вищезазначеного житлового будинку № 311 з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, право власності на які зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 (а.с.12-13, 111-133).

Встановлено, що позивач у цій справі просила встановити факт її проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 без шлюбу, у період з 01.05.2012 року по теперішній час (тобто по дату подачу позову у цій справі - 12.04.2018 року а.с.2).

Нерухоме майно у вигляді вищезазначеного житлового будинку № 311 з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 було придбано 23.08.2012 року (три окремі договори купівлі-продажу житлового будинку та двох земельних ділянок, посвідчені нотаріально, копії а.с. 5-11).

Відповідач ОСОБА_3 у суді першої інстанції у судовому засіданні 28 вересня 2018 року визнавав той факт, що він проживав саме однією сім'єю із позивачем ОСОБА_2 без шлюбу у житловому будинку № 311 по вул. Миру в с. Мала Токмачка Оріхівського району Запорізької області після придбання останнього та вони робили в ньому ремонт , що підтверджується диском фіксації судового засідання, наявним у матеріалах цієї справи, тому лише ці обставини не підлягали доказуванню у цій справі в силу вимог ст. 82 ч. 1 ЦПК України.

Не можна вважати належними, допустимим доказами саме факту проживання однією сім'єю без шлюбу сторін у цій справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 саме з 01.05.2012 року по 23.08.2012 року (дата придбання вищезазначеного спірного майна) надані позивачем у цій справі:

- довідку Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 437 від 02.04.2018 року (а.с. 20), в якій взагалі не зазначена дата, з якої позивач ОСОБА_2 мешкає у вищезазначеному житловому будинку;

- акт про засвідчення факту проживання від 03.04.2018 року (а.с.19), оскільки останній складений особами, які не мають на це повноважень в силу вимог закону, та які не попереджались судом про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань;

- покази свідків ОСОБА_9 (сусід а.с. 55), ОСОБА_10 (сусідка а.с.56), ОСОБА_8 (кума а.с.58), ОСОБА_6 (подруга а.с.57), допитаних судом першої інстанції у судовому засіданні 25.07.2018 року, які достовірно змогли підтвердити факт проживання сторін у цій справі саме однією сім'єю у вищезазначеному спірному будинку лише після придбання вищезазначеного житлового будинку , а також, що будинок був у занедбаному стані, та сторони разом здійснювали ремонт в останньому, решта пояснень свідків ґрунтується на припущеннях та не може бути прийнята судом до уваги у цій справі в силу вимог ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Встановлення факту проживання однією сім'ю позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 після придбання 23.08.2012 року вищезазначеного будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок не має юридичного значення для розгляду спору сторін у цій справі про право власності на вищезазначене нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_3 наполягав на тому, що вищезазначені житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та дві земельні ділянки придбані ним до початку його проживання із ОСОБА_2 саме однією сім'єю без шлюбу та за кошти, які є його особистою приватною власністю, а тому, відповідно, й майно, придбане за ці кошти, є його особистою приватною власністю, а тому поділу із позивачем ОСОБА_2 у цій справі в порядку ст. ст. 70,74 СК України не підлягає.

Факт придбання вищезазначеного будинку з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок саме за особисті кошти відповідача ОСОБА_3 підтверджений у тому числі умовами вищезазначених договорів купівлі -продажу цього майна (а.с. 5-11), в яких зазначено у п.11 (а.с.6), у п. 5.2 (а.с.9), у п. 5.2. а.с. 11), що ОСОБА_3, як покупець, повідомляє продавця ОСОБА_14 про те, що в шлюбі він не перебуває та не проживає однією сім'єю з іншою особою без реєстрації шлюбу (що підтверджується паспортом, де в графі Сімейний стан , відсутня будь-яка відмітка про реєстрацію шлюбу). Гроші, за які він купує зазначені будинок, та земельні ділянки є його особистою приватною власністю.

Суд першої інстанції при вищевикладених обставинах мав виходити із презумпції правомірності правочину - вищезазначених трьох нотаріальних договорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 від 23.08.2012 року відносно будинку з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок.

Оскільки, в силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач ОСОБА_2 у цій справі позовних вимог про визнання недійсними вищезазначених трьох договорів купівлі-продажу будинку з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок в цій частині чи взагалі не заявляла.

Також позивач ОСОБА_2 не надала суду у матеріали цієї справи копії рішення будь-якого іншого суду в будь-якій іншій справі про визнання недійсними вищезазначених трьох договорів купівлі-продажу будинку та двох земельних ділянок в цій частині чи взагалі.

Навпаки, позивач ОСОБА_2 на запитання апеляційного суду повідомила, що вона була присутня у нотаріуса при укладенні вищезазначених договорів 23.08.2012 року ОСОБА_3, знайомилась із змістом останніх, заперечень не мала, не вважала за доцільне укладати будь-які договори на своє ім'я, є особою, необізнаною в галузі права.

Обставини, визнані сторонами у цій справі, не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 82 ч. 1 ЦПК України.

Однак, в силу вимог ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від відповідальності.

Так, дійсно в силу вимог ст. 74 ч. 1 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом ст. 74 ч. 2 ЦПК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (право спільної сумісної власності подружжя).

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 ч. 1 СК України).

Однак, позивач ОСОБА_2 належними допустимими доказами не довела у цій справі, що вона проживала саме однією сім'єю без шлюбу із відповідачем ОСОБА_3 у період з 01.05.2012 року і по 23.08.2018 року включно (дату придбання вищезазначеного майна за нотаріальними договорами).

Встановлено, що в силу вимог ст. 57 ч. 1 п. 3 СК України особистою приватною власністю чоловіка ОСОБА_3 є вищезазначений житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та дві земельні ділянки, оскільки, вони придбані за кошти, які належали ОСОБА_3 особисто, що підтверджено у тому числі умовами вищезазначених трьох договорів купівлі-продажу майна, які були дійсними (чинними) на час розгляду цієї справи судом першої інстанції та залишаються таковими на час перегляду апеляційного цієї справи апеляційним судом.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, та зокрема позивачем ОСОБА_2 у матеріали цієї справи не надані.

Так, за вищезазначеними договорами купівлі-продажу від 23.08.2012 року житловий будинок був придбаний за 15000,00 грн. (п.4 договору а.с. 5 зворот), земельна ділянка НОМЕР_1 за 1000,00 грн. (п. 2.1. договору а.с. 8 зворот) та земельна ділянка НОМЕР_2 за 1000,00 грн. (п. 2.1. договору а.с. 9 зворот), які були отримані продавцем від покупця ОСОБА_3 до підписання цих договорів.

Позивач ОСОБА_2 також не надала суду у матеріали цієї справи належних, допустимих доказів того, що з 01.05.2012 року (дата, з якої вона просила встановити факт проживання однією сім'єю із відповідачем у цій справі) та до 23.08.2012 року включно (день укладення всіх трьох договорів), тобто за 2,5 місяці вони набули та мали будь-які спільні сумісні кошти із відповідачем ОСОБА_3, та зокрема у загальному розмірі 17000,00 грн ., за які вони мали б можливість придбати 23.08.2012 року вищезазначені житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та 2 земельні ділянки.

Квитанції Приватбанк , копії яких надані позивачем ОСОБА_2 на підтвердження наявності у неї коштів станом на 06.08.2012 року у сумі 2600,00 грн. та 525,00 грн ., не свідчать про те, що останні були використані ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на придбання хоча б будь-якого із вищезазначеного нерухомого майна 23.08.2012 року при укладенні вищезазначених договорів купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_3 позов позивача у цій справі не визнав, проти його задоволення заперечував.

Звідси, підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування у цій справі, передбачені ст. 82 ЦПК України, саме факту проживання саме однією сім'єю із відповідачем саме на час придбання (23.08.2012 року) вищезазначеного нерухомого майна та саме правового статусу (режиму) вищезазначеного нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та двох земельних ділянок відсутні.

При вищевикладених обставинах, позивач ОСОБА_2 не довела належними, допустимими доказами у цій справі, що вищезазначений житловий будинок № 311 з господарськими будівлями і спорудами та дві земельні ділянки НОМЕР_1 і НОМЕР_2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, належать їй та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, а, відповідно, цей житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та ці дві земельні ділянки поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цій справі в порядку ст. ст. 70,74 СК України не підлягали.

Позивач ОСОБА_2 в апеляційному суді визнала той факт, що заява ОСОБА_3, розпорядження та акт комісії у 2018 році (а.с. 70-73) стосувалися лише добровільного поділу спільного сумісного їх майна у вигляді побутової техніки, що підтверджується диском фіксації судового засідання в апеляційному суді, наявним у матеріалах цієї справи.

Не приймаються апеляційним судом до уваги доводи позивача ОСОБА_2 в обґрунтування саме її позову у цій справі про те, що вона несла витрати на утримання вищезазначеного будинку, зокрема на оплату електроенергії тощо (а.с. 22-29).

Оскільки, в силу вимог закону члени сім'ї власника житлового будинку зобов'язані приймати участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території і здійснення його ремонту (ст. 156 ЖК УРСР), оплату комунальних послуг, у тому числі електроенергії тощо.

Участь члена сім'ї власника житлового будинку у будівництві господарських будівель і споруд, прибудові підсобних приміщень, ремонті житла не тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності на житловий будинок, а може бути підставою для відшкодування витрат на будівництво і ремонт, якщо допомога в ньому була не безоплатною і її розмір перевищував обов'язок щодо участі у витратах на утримання будинку, його ремонт, покладений на нього ст. 156 ЖК України.

Вимоги про відшкодування витрат на будівництво, ремонт і облаштування житлового будинку і надвірних споруд позивач ОСОБА_2 суду у цій справі не заявляла, доказів на підтвердження того, що розмір витрат на облаштування будинку перевищував обов'язок щодо участі у витратах на утримання будинку, покладений на неї ст.156 ЖК України суду у цій справі не надавала.

Крім того, в силу вимог ст. 62 СК України, якщо особисте майно чоловіка ОСОБА_3 у вигляді вищезазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами чи земельних ділянок істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи спільних грошових затрат жінки ОСОБА_2 за час їх проживання однією сім'єю без шлюбу, воно може бути визнане у подальшому за рішенням суду об'єктом права їх спільної сумісної власності.

Проте, позивач ОСОБА_2 такої правові підстави для визнання вищезазначеного майна у вигляді житлового будинку та двох земельних ділянок спільним сумісним майном із ОСОБА_3 та подальшого поділу останнього у зв'язку із цим у цій справі не заявляла та вони не були предметом розгляду судом першої інстанції у цій справі, а тому не можуть бути предметом апеляційного перегляду, але можуть бути предметом іншої цивільної справи у подальшому в разі подання відповідного позову ОСОБА_2

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду цієї справи апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема позивачем ОСОБА_2 апеляційному суду не надані.

Будь-які описки в оскаржуємому рішенні суду першої інстанції у цій справі в описовій його частині (щодо опису майна тощо) не можуть бути підставою для скасування останнього апеляційним судом, а можуть бути виправлені у подальшому судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року у цій справі слід змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

Крім того, в силу вимог ст. 141 п. 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 лише частково при вищевикладених обставинах, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, та зокрема у вигляді судового збору 2114,40 грн. (а.с. 91), сплаченого нею при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371 - 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 07.12.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.