Постанова

від 29.11.2018 по справі 910/511/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 (головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Калатай Н.Ф., Кропивна Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс"

до Фірма "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 195 390,83 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) збитків, завданих внаслідок передання недійсної вимоги за Договором відступлення права вимоги від 01.04.2016р. в розмірі 195 390,83 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при укладенні з позивачем Договору відступлення права вимоги від 01.04.2016р. передав останньому неіснуючий борг на суму 192 497,35 грн. (неодержаний дохід), чим порушив вимоги ст. 519 Цивільного кодексу України, внаслідок чого позивач також зазнав збитків у вигляді судових витрат у розмірі 2 893,48 грн. (реальні збитки), пов'язаних зі стягненням неіснуючого, на думку позивача, боргу. Вказані обставини також підтверджуються судовим рішенням зі спору у справі №638/16918/16-ц від 06.04.2017р., яке набрало законної сили та яким встановлено відсутність у боржника зобов'язання за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-3эт/н від 13.10.2014р. (основний договір) на суму 192 497,35 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 по справі №910/511/18 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" 195 390,83 грн. збитків та 2 930,86 грн. судового збору.

Рішення місцевого суду мотивовано встановленням факту протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у вигляді передачі позивачеві неіснуючого боргу на суму 192497,35 грн. (упущена вигода), а також 2 893,48 грн. (решта суми судового збору стягнута пропорційно задоволеним вимогам в рішенні суду у справі № 638/16918/16-ц від 06.04.2017) витрат, які позивач поніс у вигляді сплати судового збору згідно з квитанцією №0.0.593839942.1 від 02.08.2016 за розгляд його справи у Дзержинському районному суді міста Харкова. Такі дії відповідача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з завданням шкоди позивачеві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Крім того, стягнутий судовий збір.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено протиправної поведінки заподіювача шкоди (передачу відповідачем неіснуючої заборгованості), тому відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків. Апеляційний суд вказав, що в договорі про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-3эт/н немає деталізації предмету охорони, тобто, сторони не погодили предмет договору в цій частині. З умов Договору про відступлення права вимоги набуває право замість первісного кредитор вимагати від боржника сплати грошових коштів в сумі 267 914,09, належне первісному кредитору за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-н від 13.10.2014р. (основний договір), тобто, сторонами в договорі відступлення права вимоги не конкретизовано за які саме послуги виникла заборгованість. Договір відступлення права вимоги від 01.04.2016 є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

10.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/511/18 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2018 року у справі № 910/511/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

01.10.2018 суд постановив ухвалу про поновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги, відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, учасникам справи надано строк до 19.10.2018 для подання відзиву на касаційну скаргу.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи порушив норми матеріального права, не дослідив всі докази у даній справі.

Вважає, що апеляційний суд не застосував ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та ст. 519 ЦК України, які повинні, на його думку, бути застосовані в даному випадку.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявну практику щодо розгляду справ з подібними правовідносинами, а саме ухвалу ВССУ від 06.11.2017 у справі №753/8393/15-ц.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 01 квітня 2016 року між позивачем (новий кредитор), відповідачем (первісний кредитор) та Фізичною особою ОСОБА_5 (боржник) укладено Договір відступлення права вимоги.

Відповідно до умов Договору відступлення, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-н від 13.10.2014р. (основний договір), укладеним між первісним кредитором та боржником.

Згідно з п. 1.2. Договору відступлення, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в сумі 267914,09 грн.

За умовами п. 1.3. Договору відступлення первісний кредитор та боржник підтверджують, що сума боргу, яка вказана у п. 1.2 цього Договору, в повному обсязі визнається Боржником не оспорюється ним; на момент передачі права вимоги за цим Договором Боржник не має жодних заперечень до первісного кредитора; Основний договір та всі документи, складені сторонами при виконанні Основного договору, є дійсними і не оспорюються боржником.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах Основного договору, які існують на момент переходу цих прав (п. 1.4. Договору відступлення).

В п.п.2.1., 2.2. Договору відступлення сторони домовились, що одночасно з підписанням сторонами цього Договору, первісний кредитор передає новому кредитору за Актом приймання-передачі документи, визначені в п.3.1 цього Договору, також іншу документовану інформацію, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим Договором.

Право вимоги за Основним договором вважається переданим з моменту передавання документів, відповідно до п.2.1. даного Договору.

Листом № 4 від 22.07.2016 позивач звернувся до відповідача (отримано останнім 22.07.2016) з проханням здійснити дії, спрямовані на набуття чинності Договором відступлення.

На підставі акту прийому-передачі документів від 25.07.2016 відповідач передав, а позивач прийняв відповідні документи на виконання Договору відступлення права вимоги від 01.04.2016.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до боржника з листом № 09/06 від 09.06.2016 щодо оплати заборгованості за основним договором на суму 267 914,09 грн.

Листом від 30.06.2016 боржник повідомив, що він не отримав протягом дії основного договору в повному обсязі зазначених у ньому послуг, у зв'язку з чим вказує на відсутність правових підстав вимагати у нього сплати суми вказаної заборгованості.

Судами також встановлено, що позивач звернувся з вимогами до Дзержинського районного суду міста Харкова про стягнення з боржника суми заборгованості.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова по справі №638/16918/16-ц від 06.04.2017 позовні вимоги ТОВ "Ультрасервіс плюс" задоволено частково на суму 75416,74 грн. Щодо решти вимог, судом встановлено відсутність у боржника зобов'язання за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-3эт/н від 13.10.2014 (основний договір) на суму 192497,35 грн., оскільки відповідачем послуги на цю суму не надавались та не могли надаватись в силу закону (відсутність у відповідача відповідної ліцензії).

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказував на те, що внаслідок передання недійсної вимоги за Договором відступлення права вимоги від 01.04.2016, йому завдано збитків у розмірі 195 390,83 грн., з яких 192497,35 грн. (неодержаний дохід) та 2 893,48 грн. (реальні збитки), понесені у зв'язку зі сплатою судових витрат при розгляді справи №638/16918/16-ц.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеності протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у вигляді передачі позивачеві неіснуючого боргу, а також, що такі дії відповідача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку у завданні шкоди позивачеві.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не доведено протиправної поведінки заподіювача шкоди (передачу відповідачем неіснуючої заборгованості), тому відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

"До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом."

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК:

"Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення ."

Згідно зі ст.518 ЦК:

"1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення , які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання."

Відповідно до ст.519 ЦК:

"Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги , але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку , крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором."

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13 жовтня 2014 року між відповідачем та боржником укладено Договір про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-3эт/н (основний договір).

Предметом зазначеного договору є надання Виконавцем (відповідачем) послуг з утримання будинку № 20 по провул. Отакара Яроша в м. Харкові, належних до нього прибудинкової території та споруд; послуг балансоутримання; забезпечення надання комунальних послуг централізованого постачання холодної води, водовідведення, газо- та електропостачання, (далі - послуги), а Споживачем - своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Місцевий господарський, з посиланням на факти, встановлені у рішенні Дзержинського районного суду міста Харкова по справі № 638/16918/16-ц від 06.04.2017р., яке набрало законної сили з 19.04.2017, прийшов до висновку про відсутність у боржника зобов'язання за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-3эт/н від 13.10.2014р. (основний договір) надавати послуги з охорони будинку на суму 192497,35 грн., оскільки відповідачем послуги на цю суму не надавались та не могли надаватись в силу закону (відсутність у відповідача відповідної ліцензії).

В той же час, апеляційний господарський суд вірно вказав, що згідно умов Договору про відступлення права вимоги новий кредитор набуває право замість первісного кредитор вимагати від боржника сплати грошових коштів в сумі 267914,09, належне первісному кредитору за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-н від 13.10.2014р. (основний договір), тобто, сторонами в договорі відступлення права вимоги не конкретизовано, за які саме послуги виникла заборгованість .

Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що з рішення Дзержинського районного суду міста Харкова по справі № 638/16918/16-ц не вбачається можливості встановити, які докази були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" до суду на підтвердження своїх позовних вимог, що призвело до часткового задоволення позову .

Так, в зазначеному рішенні вказано, що розрахунок суми охоронних послуг, нарахованих за Договором 2012р. та 2014р., здійснено позивачем на підставі рахунків, виставлених експлуатуючою організацією. Загальна сума цих послуг складає 192 497,35 грн.

Апеляційний суд звернув увагу, що умовами договору про відступлення права вимоги, передано права вимоги щодо сплати грошових коштів в сумі 267914,09 грн., належне первісному кредитору за Договором про надання житлово-комунальних та інших послуг №20 О.Я.-н від 13.10.2014 .

Таким чином, заборгованість, яку нараховано позивачем по справі №638/16918/16-ц за Договором 2012р., не є предметом договору відступлення права вимоги.

Крім того, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне відмітити наступне.

Як вірно зазначено судами, для правильного вирішення даного спору про відшкодування збитків має бути встановлена наявність 4 складових елементів відповідальності за завдану шкоду:

1. Неправомірні дії або бездіяльності особи.

2. Завдання шкоди та її розмір.

3. Безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

4. Вина завдавача шкоди.

При цьому, доводити в даному випадку факт наявності неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, завдання ним шкоди та безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача і самою шкодою має позивач, а відсутність вини у його діях або бездіяльності, що завдали шкоду, в разі доведеності перших трьох складових, - відповідач.

Отже позивач повинен довести, зокрема, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди, і встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків, а саме, позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказував на те, що внаслідок передання недійсної вимоги за Договором відступлення права вимоги від 01.04.2016, йому завдано збитків у розмірі 195 390,83 грн., з яких 192497,35 грн. (неодержаний дохід ) та 2 893,48 грн. (реальні збитки), понесені у зв'язку зі сплатою судових витрат при розгляді справи №638/16918/16-ц.

Як вірно вказував в позові позивач, згідно з ч.ч.1,4 ст.623 ЦК:

"1. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання ."

З матеріалів справи та окаржуваних судових рішень не вбачається надання позивачем доказів та встановлення судами попередніх інстанцій фактів, що позивач під час розгляду справи № 638/16918/16-ц Дзержинським районним судом міста Харкова взагалі заявляв клопотання про залучення відповідача в якості третьої особи (чи таке клопотання було відхилено судом), що надало б змогу відповідачу, як первісному кредитору, представити додаткові пояснення та докази, які б могли вплинути на результат прийнятого рішення по вказаній цивільній справі. При тому, що, як свідчить позов по даній справі, що переглядається, наслідки розгляду вказаної цивільної справи прямо покладені в основу позову до відповідача.

Аналогічно відсутні докази та факти, що позивач оскаржував в апеляційному та касаційному порядку вказане рішення Дзержинського районного суду міста Харкова як по суті відмови в позові, так і в частині можливої відмови в задоволенні клопотання про залучення відповідача в якості третьої особи у вказаній цивільній справі, тобто, що позивач вжив всіх можливих заходів щодо стягнення з боржника оспорюваних коштів, проте, це не дало позитивного результату.

Також, не можуть бути взяті до уваги доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявну практику щодо розгляду справ з подібними правовідносинами, а саме ухвалу ВССУ від 06.11.2017 у справі №753/8393/15-ц, з наступних підстав.

Скаржник посилається на зроблений в даній ухвалі наступний правовий висновок:

"Згідно з ст. 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги крім істотних, договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умови, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що ТОВ Рада 2 до проекту договору про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкових територій були включені пункти не передбачені Типовим договором і на які не погоджувався Договору, зокрема пункти 3.2.8, 3.2.9, 3.2.10, якими встановлюються додаткові зобов'язання споживача та пункти 3.3.5-3.3.16, якими передбачено збільшення прав ТОВ Рада 2 .

При цьому, і наданий позивачем протокол розбіжностей від 27 січня 2014 року до проекту договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій також не повністю відповідає умовам Типового договору, оскільки містить вимогу про доповнення пункту 4.1 договору підпунктом 4.1.4, яким передбачається, що споживач несе відповідальність лише у випадку наявності його вини, яка встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 10 жовтня 2012 року в справі № 6-110цс12, уразі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Таким чином, встановивши, що обидві сторони виявляють бажання на укладення нового договору, однак не дійшли згоди щодо його умов , крім того, укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком як споживача так і виконавця послуг, якщо такий договір відповідає Типовому договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, шляхом визнання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій укладеним на умовах Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 ."

По-перше, зазначене свідчить, що предметом вказаної справи був саме переддоговірний спір щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, в якому сторони саме не могли погодити умови такого договору, що відсутнє в даній справі, тобто, правовідносини не є подібними.

По-друге, скаржником не обґрунтовано, що заважало йому чітко з'ясувати всі складові предмету вимоги, яка передається, якими достовірними та достатніми документами ці складові підтверджується, та здійснити власний саме правовий аналіз предмету вимоги (подібний до вищевикладеного в ухвалі ВССУ), а не встановити певний факт, та відмовитися від підписання ОСОБА_4 відступлення права вимоги в цій частині.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись п.8 ст.13, статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультрасервіс Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі №910/511/18 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі №910/511/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський