Рішення

від 08.11.2018 по справі 1440/2184/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 р. № 1440/2184/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагаря В.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Фермерського господарства "Галівка", вул. Степова, 26, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040

до відповідача:Сільського голови Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1, вул. Центральна, 22, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040

про:визнання протиправним та скасування Розпорядження від 27.10.2017 № 24-р, Фермерське господарство "Галівка" (надалі - позивач, ФГ "Галівка") звернулося до суду з адміністративним позовом до Сільського голови Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування Розпорядження Сільського голови Подільськоїсільської ради Веселинівського району Миколаївської області № 24-р від 27.10.2017 р. Про визнання недійсним договору на постачання питної води та зобов'язання Сільського голову Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1 видати розпорядження про відновлення водопостачання питної води Фермерському господарству Галівка .

Свої позовні вимоги ФГ "Галівка" обґрунтувало тим, що 14.06.2012 року заключило договір на постачання питної води споживачам № 7 з Комбінатом комунального господарства "Сервіс" (надалі - ККГ "Сервіс"). Розпорядженням Сільського голови Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1 № 24-р від 27.10.2017 р. Про визнання недійсним договору на постачання питної води . Відповідним розпорядженням визнано недійсним Договір № 7 на постачання питної води від 14.06.2012 р., укладений між ККГ Сервіс та ФГ Галівка та зобов'язано ККГ Сервіс провести роботи по відключенню ФГ Галівка від централізованого водопостачання с. Поділля. Позивач вважає зазначене розпорядження відповідача протиправним, оскільки недійсність правочину (договору) може бути визнано лише в судовому порядку. Відповідно до ст. 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільський голова не наділений повноваженнями визнавати правочини (договори) між суб'єктами господарської діяльності недійсними.

Ухвалою від 11.09.2018 р. суд відкрив провадження у справі № 1440/2184/18 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, який обґрунтував тим, що рішенням Виконавчого комітету Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 20.10.2011 року № 28 "Про встановлення тарифів" затверджено тарифи на централізоване водопостачання для населення та бюджетних організацій. Оскільки, вказаним рішенням не затверджено тарифи на централізоване водопостачання для фермерських господарств, тому відповідачем правомірно винесено розпорядження № 24-р від 27.10.2017 р. Про визнання недійсним договору на постачання питної води .

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2012 року ФГ "Галівка" (Водокористувач) заключило договір на постачання питної води споживачам № 7 з ККГ "Сервіс" (Постачальник). Предметом вказаного договору є забезпечення водокористувача подачею води на господарсько-питні потреби.

27.10.2017 р. без будь-якого попередження відповідачем за участю працівника ККГ Сервіс без складання будь-якого акту ФГ Галівка було відключено від централізованого водопостачання шляхом демонтування частини водопроводу.

27.10.2017 р. відповідачем прийнято Розпорядження № 24-р Про визнання недійсним договору на постачання питної води .

Не погоджуючись з вказаним Розпорядженням від 27.10.2017 року № 24-р позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного Розпорядження від 27.10.2017 року № 24-р, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету ОСОБА_2 України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно - правовими актами Верховної ОСОБА_2 і ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» .

Так, місцевим самоврядуванням в Україні є гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ).

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади села.

Пунктом 20 частини 4 статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні надано сільському голові право видавати розпорядження в межах своїх повноважень.

Статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження сільського, селищного, міського голови.

Жодне з повноважень, передбачених ст. 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні не передбачає повноважень сільського голови щодо можливості визнавати правочини (договори) між суб'єктами господарської діяльності недійсними.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З вищенаведених положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача.

Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного розпорядження єдиною підставою для його прийняття стало лише те, що Виконавчим комітеторм Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області рішенням від 20.10.2011 року № 28 "Про встановлення тарифів" не затверджено тарифи на централізоване водопостачання для фермерських господарств.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування Розпорядження Сільського голови Подільськоїсільської ради Веселинівського району Миколаївської області № 24-р від 27.10.2017 р. Про визнання недійсним договору на постачання питної води .

Проте, суд вважає безпідставною вимогу про покладення обов'язку на відповідача з видачі розпорядження про відновлення водопостачання питної води Фермерському господарству Галівка , з огляду на наступне.

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини підкреслив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які б дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Отже дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Тому суд не знаходить для себе можливим втручатися в діяльність органу місцевого самоврядування або перебирати на себе його повноваження.

Водночас, з метою надання ефективного судового захисту суб'єкту звернення, для відновлення порушеного права позивача та виключення можливості подальших протиправних рішень, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позивачем вимог та зобов'язати відповідача вчинити дії по відновленню водопостачання питної води Фермерському господарству "Галівка".

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в загальній сумі 1762, 00 грн. Оскільки сільський голова є посадовою особою ради, то сплачена сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань сільської ради.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фермерського господарства "Галівка" (вул. Степова, 26, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040, ідентифікаційний код 20890622) до Сільського голови Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1 (вул. Центральна, 22, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040, ідентифікаційний код 04376110) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Сільського голови Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області № 24-р від 27.10.2017 р. Про визнання недійсним договору на постачання питної води .

3. Зобов'язати Сільського голову Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області вчинити дії по відновленню водопостачання питної води Фермерському господарству "Галівка".

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (вул. Центральна, 22, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040, ідентифікаційний код 04376110) на користь Фермерського господарства "Галівка" (вул. Степова, 26, с. Поділля, Веселинівський район, Миколаївська область, 57040, ідентифікаційний код 20890622) судові витрати в розмірі 881, 00 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар