Постанова

від 10.12.2018 по справі 822/1441/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1441/18

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

10 грудня 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника позивача: Олійника Юрія Петровича

представника відповідача: Кундиловської Марії Михайлівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Житлово - будівельного кооперативу "Барви 7" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року Житлово - будівельний кооператив "Барви 7" звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведеною Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області документальною позаплановою невиїзною перевіркою Житлово-будівельного кооперативу "Барви 7" з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ "Валіо Груп" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, встановлені хибні висновки щодо порушення позивачем вимог пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України, оскільки реальність господарських операцій Житлово-будівельного кооперативу "Барви 7" з ТОВ "Валіо Груп", підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку. Також зазначає, що відповідачем незаконно застосовано пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України до податкового періоду з 01.01.2015 року по 12.08.2015. року. Крім того, зазначає, що відповідач безпідставно в акті перевірки застосовує інформацію як джерело своїх висновків з матеріалів, які не стосуються періоду перевірки та покази фізичних осіб - не посадових осіб - підписантів укладених договорів підряду. Разом з тим, позивач звернув увагу на принцип стабільності податкового законодавства, якому суперечить застосування до позивача правил п.133.4 ст.133 ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

05 жовтня 2018 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала просила суд їх задовольнити.

Представники позивача щодо задоволення апеляційної скарги заперечував. Просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи неоспорені факти про те, що Житлово-будівельний кооператив "Барви 7" зареєстрований 22.10.2014 року Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області, основний вид економічної діяльності - комплексне обслуговування об'єктів.

У період, що підлягав перевірці, позивач був зареєстрований як неприбуткова організація, ознака неприбуткової установи (організації) - 0015 - житлово-будівельні кооперативи, співвласники багатоквартирних будинків.

На підставі наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області №2222 від 04.08.2017 року, посадовими особами відповідача у період з 08.08.2017 року по 09.06.2017 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Житлово-будівельного кооперативу "Барви 7" з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ "Валіо Груп" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення Житлово-будівельним кооперативом "Барви 7" пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України (в редакції з 13.08.2015 року) в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік в сумі 649800 грн в т.ч.:

- серпень 2015 року в сумі 145800 грн;

- три квартали 324000 (в т.ч. за ІІІ квартал 2015 року в сумі 324000 грн);

- рік 2015 в сумі 504000 грн (в т.ч. за ІV квартал 2015 року в сумі 180000 грн).

На підставі вказаного акта Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року №0006201209441209 за формою "Р", яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 649800 грн.

Не погодившись з винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 18.08.2017 №0006201209 за формою "Р", позивач оскаржив його до ДФС України.

Розглянувши вказану скаргу, ДФС України прийняла рішення про залишення її без розгляду у відповідності до п. 4 розд. 8 Порядку № 916, з підстав пропуску строку звернення та повернула останню заявнику.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 133.4 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) (далі - ПК України) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб; установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення); внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій латі - Реєстр).

Обов'язковою умовою для неприбуткових організацій, відповідно пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПК України є те, що доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Згідно з пп.133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України у разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом, така неприбуткова організація зобов'язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток. Податкове зобов'язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток для цілей оподаткування з першого місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення.

З першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, до 31 грудня податкового (звітного) року неприбуткова організація зобов'язана щоквартально подавати до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток (з наростаючим підсумком та сплачувати податок у термін, визначений для квартального періоду) та подавати фінансову звітність та сплачувати податок на прибуток у порядку, встановленому цим розділом для платників податку на прибуток.

З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає фінансову і податкову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому для платників податку на прибуток.

Відповідно до вимог п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;

- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно фіктивного характеру господарських операцій позивача з ТОВ "Валіо Груп", суд апеляційної інстанції вказує на наступне.

Згідно зі статутом ЖБК "Барви 7" є неприбутковою організацією та не має на меті одержання прибутку. Предметом діяльності Кооперативу є забезпечення житлом та/або житловими приміщеннями Членів (Учасників) та Асоційованих членів кооперативу і членів їх сімей, шляхом сприяння будівництву багатоквартирних житлових будинків за власні кошти Кооперативу, а також наступної експлуатації та управління цими будинками.

Статутом ЖБК "Барви 7" передбачено витрачання коштів виключно для здійснення діяльності, яка не має на меті отримання прибутку.

08.05.2015 року між ЖБК "Барви 7" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" (підрядник) укладено договір підряду на виконання будівельних робіт №8/05-42п. Предметом даного Договору є зобов'язання Підрядника за дорученням Замовника на власний ризик виконати певну роботу за умов цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити її.

За проведені роботи ЖБК "Барви 7" перерахувало ТОВ "Валіо Груп" кошти в сумі 5784255,07 грн.

Апелянт, як на підставу правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення посилається на те, що вищезазначені кошти, які перераховані на рахунки TOB "Валіо Груп" для переведення їх в готівку, є нецільовим для даної неприбуткової організації використанням коштів, тому відповідно до вимог пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 13.08.2015 року) підприємство ЖБК "Барви 7" зобов'язано було:

- подати податкову декларацію з податку на прибуток за ІІІ квартал 2015, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 1800000,00 грн та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 324000,00 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні 2015 в розмірі 1800000,00 (1800000 грн х 18%);

- подати податкову декларацію з податку на прибуток за ІV квартал 2015, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 1000000,00 грн та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 180000,00 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів у жовтні 2015 в розмірі 1000000,00 (1000000 грн х 18%).

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки на підтвердження господарських операцій згідно з даним Договором позивачем надано до суду копію договору підряду на виконання будівельних робіт від 08.05.2015 року, довідки про вартість виконаних робіт та витрати за травень - жовтень 2015 року, акти б/н приймання виконаних будівельних робіт за травень - жовтень 2015 року, підсумкову відомість ресурсів, акт звірки взаємних розрахунків, виписки банку та податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій.

При цьому, відповідач, обґрунтовуючи нецільове використання позивачем вказаних коштів, вказує виключно на те, що ЖБК "Барви 7" провів оплату за роботи ТОВ "Валіо Груп", які фактично не виконувались, тобто позивач здійснив оплату за вказані роботи з метою переведення таких коштів у готівку, адже в діяльності ТОВ "Валіо Груп" наявні ознаки фіктивності.

Разом з цим, колегія судів зауважує, що жодним доказом не підтверджується зняття коштів з рахунків ТОВ "Валіо груп" позивачем, переведення саме цих коштів у готівку та передачу безпосередньо позивачу, наявність або ж використання такої готівки позивачем. Водночас, платіжними дорученнями підтверджується перерахування ЖБК "Барви 7" коштів у безготівковому порядку на рахунок ТОВ "Валіо груп" в якості оплати за будівельно-монтажні роботи згідно договору підряду на виконання будівельних робіт від 08.05.2015 №8/05-42п.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про фіктивність виконання робіт ТОВ "Валіо груп" згідно умов договору підряду на виконання будівельних робіт від 08.05.2015 №8/05-42п, оскільки вони ґрунтуються лише на висновку про виявлені недоліки в первинних документах, наданих позивачем.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право на отримання такої вигоди.

З наведеного слідує, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року, справа №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року, справа №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недоліки виявлені в первинних документах, наданих позивачем не можуть бути підставою для висновку про фіктивність виконання робіт ТОВ "Валіо груп" згідно умов договору підряду на виконання будівельних робіт від 08.05.2015 №8/05-42п, який є не скасованим.

Стосовно посилань апелянта на те, що в TOB "Валіо Груп" не має у власності трудових ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт, колегія суддів вказує на таке:

Відповідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено неможливості залучення в даному випадку трудових ресурсів за цивільно-правовими угодами.

Окрім того, в ході дослідження Акту перевірки суд встановив, що податковий орган при його прийнятті взяв до уваги, отримані від СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві відомості про те, що розслідується кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2015 року № 32015100020000162, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, ч.2 ст.200, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України; відомостях СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, про наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2016 року № 32016100070000026 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.212, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України; відомостях СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про що наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 052017 № 32017100070000002 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.212, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням у рамках цих кримінальних справ встановлено, що на території м. Києва діє група осіб, які шляхом використання ряду підконтрольних "фіктивних" підприємств, а саме: ТОВ "Валіо Груп" та інших, вчиняють дії щодо пособництва службовим особам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. У ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені слідством особи створили (придбали) ТОВ "Валіо Груп" з метою прикриття незаконної діяльності реального сектору. Під час проведення обшуку квартири, де проживав та здійснював свою протиправну діяльність один з фігурантів "конвертаційного центру", вилучено печатку ТОВ "Валіо Груп", чорнові записи та чисті аркуші паперу формату А-4 з відтисками печатки ТОВ "Валіо Груп".

Відповідно до реєстраційних документів встановлено, що з лютого 2015 року до складу засновників ТОВ "Валіо Груп", з одночасним призначенням на посаду директора, увійшов ОСОБА_4, який повідомив, що службовою особою вказаного підприємства не являвся, відношення до фінансово-господарської діяльності не мав, банківськими рахунками не користувався, до складу засновників не входив, звітність до контролюючих органів не подавав, печаткою не користувався (ухвала Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у справі №758/1592/17).

Згідно з протоколом допиту засновника та директора ТОВ "Валіо Груп" ОСОБА_4 від 24 жовтня 2016 року, останній повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Валіо Груп", жодних документів, як директор цього товариства, не підписував та нікого на такі дії не уповноважував.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Положення ч. 2 ст. 23 КПК України визначають, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків і станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб ТОВ "Валіо Груп" відсутня.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/170 сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ "Валіо Груп" за відсутності відповідного вироку суду.

Колегія суддів також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відносно доводів позивача про безпідставність рішення ДФС України про залишення скарги ЖБК "Барви 7" без розгляду, суд зазначає наступне.

Порядок оскарження рішень контролюючих органів регламентується ст. 56 ПК України.

Пунктом 56.1 ПК України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При цьому п. 56.2 ст. 56 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до п. 56.3. ПК України - скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Повідомлення контролюючого органу яким визначено грошове зобов'язання передбачено п. 56.5 ПК України згідно якого, платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Отже, відповідно до вимог п. п. 56.15, 56.16, 56.17 ст.56 ПК України - скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого, органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, що оскаржувались. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Таким чином, відповідно до п. 56.15 ст. 56 ПК України сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою до закінчення процедури адміністративного оскарження.

З матеріалів справи встановлено, що позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року №0006201209 в адміністративному порядку, однак ДФС України надіслала відповідь від 20.11.2017 року про залишення скарги без розгляду, в зв'язку з пропущенням строку оскарження.

Колегія суддів зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи доказів, спірне податкове повідомлення-рішення отримано ЖБК "Барви 7" 19.08.2017 року, отже, кінцевим терміном оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення було 29.08.2017 року, що не заперечується сторонами.

Як доказ дотримання 10-ти денного строку звернення із скаргою в порядку п. 56.3 ст. 56 ПК України, позивач надав копію конверта, витяг із сайту Укрпошти та фіскальний чек Укрпошти від 29.08.2017 року, з яких вбачається, що рекомендований лист зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року №0006201209 прийнято до відправки відділенням поштового зв'язку 29.08.2017.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не пропущено строк подання скарги до ДФС України, встановлений для оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Статтею 56 ПК України визначено строки розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ДФС України.

Так, пунктом 56.8 ст. 56 ПК України визначено, що скарга є задоволеною у 2 випадках, а саме: якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків; скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20- денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Отже зважаючи на те, що позивачем не пропущено строк адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, а ДФС України вмотивованого рішення за результатами її розгляду не виносилось, то сума грошового зобов'язання сума грошового зобов'язання, що оскаржується позивачем є неузгодженою.

Проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку усім доказам у справі в їх сукупності, враховуючи те, що в ході апеляційного розгляду справи відповідачем не доведено фіктивності господарських операцій позивача з ТОВ "Валіо Груп", а судом першої інстанції не встановлено жодних доказів на підтвердження того, що оплата ЖБК "Барви 7" коштів за роботи ТОВ "Валіо Груп" є нецільовим використанням коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № НОМЕР_1, є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 грудня 2018 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Граб Л.С.