Рішення

від 11.12.2018 по справі 910/13333/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 11.12.2018Справа №  910/13333/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУХІВСЬКИЙ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЗАВОД», Київська  обл., Броварський район, с.  Пухівка до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС», м.  Київ про стягнення 26  276,44 грн, - Без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПУХІВСЬКИЙ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЗАВОД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС» про стягнення 26  276,44 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що товариством на виконання отриманого рахунку на оплату №415 від 04.05.2018 було сплачено передоплату на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС» у сумі 26  020,50 грн., яке в свою чергу належним чином не виконало своє зобов'язання із поставки товару. Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов'язків, позивач вказує на наявність правових підстав для повернення передоплати в сумі 26  020,50  грн., а також стягнення 3% річних у розмірі 255,94 грн.     Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.  1 ст.  250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини  6 статті  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частиною 4 статті  89 Цивільного кодексу України  відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача  про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.10.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02125, м. Київ, вул. Івана Сергієнка, буд. 1. Однак, 15.11.2018 конверт з ухвалою суду від 08.10.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення позивача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи. 04.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсістемс» (постачальник) було сформовано та виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Пухівський вентиляційний завод» (покупець) рахунок № 415 на оплату двох шестерних насосів на суму 52  041,00  грн. У вказаному рахунку постачальником визначено, що рахунок дійсний до сплати протягом 1 банківського дня, строк поставки становить 4 тижні. На виконання рахунку на оплату № 415 від 04.05.2015 позивачем перераховано відповідачу частину грошових коштів в сумі 26  020,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4534 від 04.05.2018 з призначенням платежу «сплата за насоси зг. рах. № 415 від 04.05.2018, в т. ч. ПДВ 20 % 4336,75 грн». Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку поставити товар, що, як вказує позивач, є підставою для повернення попередньої оплати товару в сумі 26  020,50  грн. Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне. За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626  Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Дослідивши надані позивачем копію виставленого відповідачем рахунку на оплату № 415 від 04.05.2018 та копію платіжного доручення про оплату товару № 4534 від 04.05.2018, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами спору у спрощений спосіб укладено договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України та  статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми  Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає надані позивачем документи (рахунок на оплату, платіжне доручення) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України»). Матеріалами справи (платіжне доручення № 4534 від 04.05.2018) підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати замовленого товару на суму 26  020,50  грн (50 % замовлення), внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставити замовлений товар. При цьому, судом враховано, що виставлений відповідачем рахунок на оплату не передбачає обов'язку позивача здійснювати 100 % передоплати. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту виставленого відповідачем рахунку на оплату (яким визначено, що строк поставки складає 4 тижні), зважаючи на здійснення позивачем передоплати товару, за висновками суду, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару настав. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин  1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів передання позивачу товару, який визначено в рахунку на оплату № 415 від 04.05.2018, або доказів повернення отриманої суми передоплати. За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань поставити оплачений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 26  020,50  грн підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних за прострочення відповідачем повернення суми передоплати за період з 05.06.2018 (кінцевий строк належного виконання зобов'язання з поставки товару) по 03.10.2018, розглянувши які суд зазначає про наступне. Відповідно до ч. 1  ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Однак у цій справі право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору. Застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми 3 % річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні  статті 625 Цивільного кодексу України. Господарський суд зауважує, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Між сторонами не було укладено договору, яким би передбачалось нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами. Отже, позивачем нараховано 3% річних на суму сплаченої ним передоплати, що не узгоджується з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, а відтак позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 255,94  грн задоволенню не підлягають. Такі висновки суду підтверджуються аналогічною позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУХІВСЬКИЙ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЗАВОД» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС» суми попередньої оплати товару в розмірі 26  020,50 грн. Інша частина позовних вимог (про стягнення 3 % річних в сумі 255,94 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав. Згідно з п.  2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1  744,84  грн. Інша частина сплаченого судового збору в розмірі 17,16  грн залишається за позивачем. Керуючись ст.  ст.  129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУХІВСЬКИЙ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЗАВОД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС» про стягнення 26  276,44 грн -  задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСІСТЕМС» (02125, м.  Київ, вул.  Івана Сергієнка, буд.  1; ідентифікаційний код 39961931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУХІВСЬКИЙ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЗАВОД» (07413, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, Радгоспна, буд. 63; ідентифікаційний код 35124850) суму попередньої оплати в розмірі 26  020 (двадцять шість тисяч двадцять) грн 50  коп. та судовий збір в сумі 1  744 (одна тисяча сімсот сорок чотири)  грн 84  коп. 3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 255,94  грн. 4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 17,16  грн. 5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 11.12.2018. Суддя                                                                                             В. В. Князьков