Рішення

від 11.12.2018 по справі 910/12665/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2018Справа № 910/12665/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансбуд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс

про стягнення 413.564,55 грн.

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

21.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс про стягнення 454.921,03 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір поставки продукції № 17/08-18 від 17.08.2018, на виконання умов якого позивачем 22.08.2018 було перераховано відповідачу частину коштів у розмірі 411.400,00 грн. Після цього сторонами було погоджено поставку товару на 23.08.2018. Відповідачем поставку не здійснено, у зв'язку з чим позивачем надіслано претензію № 74 від 03.09.2018 з проханням протягом 3-х календарних днів з моменту отримання даної претензії поставити необхідну продукцію або повернути сплачені позивачем кошти. Враховуючи те, що у встановлений строк відповідачем свої зобов'язання не виконано, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 454.921,03 грн., з яких: 411.400,00 грн. основного боргу, 1.352,55 грн. неустойки, 812,00 грн. - 3% річних та 41.356,48 грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12665/18 від 26.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

04.10.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви, шляхом подання до суду відповідних документів, та визначено ціну позову в розмірі 413.564,55 грн., з яких: 411.400,00 грн. основного боргу, 1.352,55 грн. неустойки, 812,00 грн. - 3% річних. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12665/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.10.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047849644 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04201, м. Київ, просп. Маршала Рокоссовського, 3, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 26.09.2018 є місцезнаходженням відповідача.

31.10.2018 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відповідно до п. 5.1. договору постачання товару відбувається за умови 100% передоплати. Також, згідно з п. 5.2. договору товар повинен бути поставлений покупцю у строки домовлені сторонами. Після оплати частини коштів у розмірі 411.400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8780 від 22.07.2018, позивачем не було належним чином погоджено строки поставки товару на 22.07.2018, як було вказано у позовній заяві, зокрема, відсутні докази такого погодження у додатках до позовної заяви. Відповідач вважає, що претензія у відповідності до ст. 222 Господарського кодексу України підлягає розгляду у місячний термін, у зв'язку з цим 19.09.2018 відповідачем було надано відповідь на претензію позивача, в якій викладено незгоду із строком поставки товару. Також зазначає, що 01.10.2018 сторонами прийнято рішення про розірвання договору та повернення сплачених коштів частинами. Після чого вже 03.10.2018 відповідачем було повернуто позивачу 50.000,00 грн. згідно платіжного доручення № 419 від 03.10.2018. З огляду на це вважає недоцільним стягнення 411.400,00 грн. боргу у судовому порядку. оскільки умовами п. 5.2 договору не визначено строк поставки не погоджується з вимогами про стягнення штрафу. також не погоджується з вимогами про стягнення 3% річних, оскільки прострочення з виконання грошового зобов'язання також не мало місця.

14.11.2018 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтверджує повернення коштів у розмірі 50.000,00 грн. та станом на 06.11.2018 решта суми попередньої оплати за товар у розмірі 361.400,00 грн. відповідачем не повернуто. Зазначає, що жодних узгоджень порядку повернення сплачених коштів між сторонами не відбувалось. Вказує на те, що строки поставки сторони узгодили в усному поряду на 23.08.2018.

14.11.2018 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що позивач посилається на п. 5.2 договору, відповідно до якого товар повинен бути поставлений покупцю у строки домовлені сторонами та зазначає, що таке погодження було здійснено в усному порядку проте не надає жодних належних та допустимих доказів здійснення такого погодження. Отже, позивач визнає наявність положень про строк виконання зобов'язань відповідачем у договорі та визнає, що такий строк узгоджується сторонами. Позивачем не надано доказів узгодження такого строку сторонами. Виходячи із сукупності фактів, не можна стверджувати про відсутність у договорі положень про строк виконання зобов'язань або стверджувати про наявність положень у договорі, які б свідчили про те, що поставка товару здійснюється відповідачем за вимогою позивача. Звертає увагу на те, що позивач в позові просить стягнути з відповідача 41.356,48 грн. витрат на правову допомогу проте надано доказів сплати в сумі 17.000,00 грн.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Київтрансбуд (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс (продавець, відповідач) було укладено договір поставки продукції № 17/08-18 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, відвантажити та передати у власність покупця продукцію перелік якої та вартість якої визначена у специфікації наведеній у додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (далі - продукція), а покупець зобов'язується оплатити дану продукцію та прийняти її в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Спір виник внаслідок того, що відповідач поставку продукції позивачу не здійснив, а тому сплачені за товар кошти підлягають поверненню позивачу. Крім цього за несвоєчасну поставку продукції позивачем нараховано неустойку та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 договору постачання товару відбувається за умови 100% передоплати.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець оплачує поставлений продавцем товар за ціною, указаною у рахунках-фактурах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 187 від 21.08.2018 на суму 3.422.100,00 грн.

Позивач на виконання умов договору згідно платіжного доручення № 8780 від 22.08.2018 здійснив часткову оплату продукції на суму 411.400,00 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору товар повинен бути поставлений покупцю у строки домовлені сторонами.

Позивач зазначає, що строк поставки було погоджено сторонами на 23.08.2018, проте жодних доказів на підтвердження цього не подано.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В матеріалах справи наявна претензія позивача № 74 від 03.09.2018, в якій позивач просив протягом 3-х календарних днів з моменту отримання даної претензії поставити продукцію або повернути сплачені за неї кошти.

Дана претензія направлена відповідачу 03.09.2018 рекомендованою кореспонденцією № 0420102588931, що підтверджується фіскальним чеком № 0000230 0000190 від 03.09.2018 та описом вкладення у цінний лист від 03.09.2018 та отримана відповідачем 10.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0420102588931.

Отже, з урахуванням викладеного відповідач мав поставити товар позивачу у строк до 13.09.2018 включно.

Натомість відповідач 19.09.2018 надіслав позивачу відповідь на претензію № 19/09.18, в якій просив узгодити належним чином строки поставки товару відповідно до умов договору з метою належного виконання зобов'язань обох сторін та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Посилання відповідача на те, що претензія у відповідності до ст. 222 Господарського кодексу України підлягає розгляду у місячний термін не приймається судом до уваги, оскільки дана норма визначає строк розгляду претензії щодо досудового врегулювання спору, тоді як направлена позивачем претензія за своїм змістом є вимогою, в якій позивач визначив строк поставки товару.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 5.4 договору товар постачається на умовах DAP - DELAVERED FT POINI - у відповідності до правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс (у ред. 2000 р.), та по домовленості сторін.

Відповідно до п. 5.5 договору, днем поставки товару вважається дата фактичного його отримання свідчення його є підписання видаткової накладної.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором продукцію позивачу не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.

Як вже зазначалось вище позивач звертався до відповідача з претензією № 74 від 03.09.2018, в якій просив протягом 3-х календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути сплачені кошти в повному обсязі.

Відповідачем подано платіжне доручення № 419 від 03.10.2018, з якого вбачається, що відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 50.000,00 грн. (в призначенні платежу зазначено повернення авансового плату згідно договору № 17/08-18 від 17.08.2018).

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 50.000,00 грн. основного боргу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 361.400,00 грн. (411.400,00 грн. - 50.000,00 грн.) на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки продукцію не поставив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо строків поставки продукції.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання з поставки продукції відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу неустойку.

За розрахунками суду розмір неустойки становить 82.280,00 грн. (411.400,00 грн. х 5% х 4 дні прострочення (з 14.09.2018 по 17.09.2018)).

Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром неустойки - 1.352,55 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення неустойки в сумі 1.352,55 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 812,00 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір відсотків не визначений.

За розрахунками суду 3% річних складають 135,25 грн. (411.400,00 грн. х 3% х 4 дні прострочення (з 14.09.2018 по 17.09.2018) : 365).

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 135,25 грн. 3% річних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме позивач нараховує 3% річних за період з 24.08.2018 по 17.09.2018, тоді як прострочення з повернення грошових коштів обраховується з 14.09.2018 (по закінченню 3-х днів з моменту отримання вимоги про повернення коштів).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансбуд є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом враховану ту обставину, що відповідач частково сплатив борг після звернення позивача з позовом до суду.

Стосовно розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 41.356,48 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

08.05.2018 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням Адвокатська компанія Файнгольд та Волинець (виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги № 08/05/18, за умовами якого виконавець зобов'язався здійснювати захист, представництво інтересів клієнта та надавати інші вили правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, зо визначені цим договором.

Для надання правової допомоги клієнту виконавець призначає адвоката з числа членів компанії або який перебуває у трудових відносинах з компанією. Повноваження адвоката підтверджується витягом з даного договору та ордером, виданим компанією (п. 2.3 договору № 08/05/18).

Адвокатським об'єднанням Адвокатська компанія Файнгольд та Волинець адвокату Баці Катерині Валеріївні виданий ордер серії КВ № 425197 від 03.10.2018 на надання правової допомоги ТОВ Київтрансбуд на підставі договору № 08/05/18 від 08.05.2018.

Додатковою угодою № 1/09 від 01.09.2018 до вказаного договору сторони домовились, що виконавець надає клієнту наступні послуги, а клієнт зобов'язується їх сплатити:

1. правовий аналіз документів, формування правової позиції, збір доказів по справі - 2.000,00 грн.,

2. написання позовної заяви - 5.000,00 грн.,

3. написання процесуальних заяв по справі в ході розгляду спору - 5.000,00 грн.,

4. написання відповіді на відзив - 5.000,00 грн.,

Даною угодою встановлено, що клієнт має оплатити послуги професійної правничої допомоги протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Адвокатським об'єднанням Адвокатська компанія Файнгольд та Волинець 08.11.2018 виставлено клієнту рахунок-фактур № СФ-0000027 на загальну суму 17.000,00 грн.

Позивач сплатив на користь адвоката Адвокатського об'єднання Адвокатська компанія Файнгольд та Волинець грошові кошти в розмірі 17.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10065 від 08.11.2018.

Підтвердженням того, що Баца Катерина Валеріївна є адвокат свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5582 від 31.03.2015.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те що, в разі оформлення позовної заяви у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, у позивача не було б необхідності понесення витрат в сумі 5.000,00 грн. на написання заяви про усунення недоліків та змісту позовної заяви (п. 3 рахунку фактури № СФ-0000027 від 08.11.2018), а тому відсутні підстави покладення на відповідача витрат позивача на сплату неналежно наданих адвокатом послуг.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 11.980,36 грн.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 50.000,00 грн. основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс (04201, м. Київ, вул. Маршала Рокоссовського, 3 код ЄДРПОУ 40018233) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансбуд (02099, м. Київ, Бориспільська, 9/С, код ЄДРПОУ 34475152) 361.400 (триста шістдесят одна тисяча чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 1.352 (одна тисяча триста п'ятдесят дві) грн. 55 коп. неустойки, 135 (сто тридцять п'ять) грн. 25 коп. - 3 % річних, 6.193 (шість тисяч сто дев'яносто три) 32 коп. витрат по сплаті судового збору, 11.980 (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн. 36 коп. витрат на правову допомогу.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова