Рішення

від 04.12.2018 по справі 914/1747/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 Справа №914/1747/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія , Львівська область, м. Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма ГАЛВЕСТ , Львівська область, м. Львів;

про: стягнення заборгованості, штрафних санкцій, та збитків;

ціна позову: 121264,80грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

20.09.2018р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія від 20.08.2018 б/н (вх.№1846) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма ГАЛВЕСТ про стягнення 84134,16грн. боргу з врахуванням інфляційних втрат, 3256,20грн трьох відсотків річних та 33874,44грн. пені; ціна позову 121264,80грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем укладеної з Позивачем ОСОБА_1 поставки від 18.08.2017р. №20.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.09.2018р. судом залишено позовну заяву без руху.

05.10.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшло клопотання про усунення недоліків від 05.10.2018р. №121 (вх.№37212/18).

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 12.10.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 06.11.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у даній справі суд постановив виправити допущену у резолютивній частині ухвали Господарського суду Львівської області від 12.10.2018р. у даній справі описку, а саме замість запису: 06.10.2018 р. зазначити запис: 06.11.2018 р. .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. у даній справі постановлено прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог; розгляд справи відкласти на 04.12.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходило.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась не обов'язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась не обов'язковою, вимог ухвали суду у даній справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням заяви від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84134,16грн. боргу з врахуванням інфляційних втрат за період з 01.09.2017р. по 30.09.2018р., 3256,20грн трьох відсотків річних за період з 29.08.2017р. по 30.09.2018р. та 33874,44грн. пені за період з 29.08.2017р. по 05.11.2018р. за порушення порядку і строку здійснення поставок за ОСОБА_1 поставки від 18.08.2017р. №20.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням заяви Позивача від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

18.08.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія (надалі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЛВЕСТ (надалі - Відповідач, Постачальник) укладено ОСОБА_1 поставки від 18.08.2017р. (далі - ОСОБА_1), відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю щебінь гранітний та відсів гранітний, надалі по ОСОБА_1 Товар, а Покупець зобов'язувався прийняти Товар та оплатити його на умовах, передбачених У8годою.

Відповідно до пункту 2.1. ОСОБА_1 асортимент, кількість та ціна Товару визначаються Специфікаціями, які є невід'ємною частиною ОСОБА_1.

Пунктом 3.1. ОСОБА_1 Сторонами встановлено, що Покупець протягом дії цієї угоди надсилає Постачальнику письмові заявки на партії Товару, що підлягають поставці. В заявці Покупець вказує сортимент та кількість Товару, що підлягає поставці, одержувача Товару та його залізничні реквізити.

Відповідно до пункту 3.2. ОСОБА_1 у випадку здійснення Покупцем попередньої оплати Постачальник протягом трьох календарних днів, з дня отримання заявки, обумовленої пунктом 3.1. ОСОБА_1, надсилає Покупцю Рахунок на оплату замовленої партії Товару.

Відповідно до пункту 3.3. ОСОБА_1 Покупець протягом п'яти календарних днів з дня отримання Рахунку на оплату, обумовленого пунктом 3.2. Договору, перераховує Постачальнику попередньою оплатою суму вартості замовленої партії Товару.

Постачальник протягом п'яти календарних днів з моменту попередньої оплати, оговореної пунктом 3.3. ОСОБА_1 поставляє оплачену партію Товару (п. 3.4. Договору).

Згідно пункту 3.5. ОСОБА_1 у випадку здійснення Покупцем оплати по факту отримання Товару, Постачальник протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня отримання заявки, оговореної пунктом 3.1. ОСОБА_1 поставляє замовлену партію Товару та надсилає Покупцю Рахунок на сплату поставленої партії Товару.

Відповідно до пункту 3.6. ОСОБА_1 Покупець протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня отримання партії Товару, оговореної пунктом 3.5. Договору, перераховує Постачальнику вартість отриманої партії Товару.

Днем поставки Сторони вважають день оформлення залізничної накладної відправником партії Товару, днем оплати - день списання коштів з поточного рахунку Покупця (п.3.7. ОСОБА_1).

Пунктом 5.1. ОСОБА_1 визначено, що Покупець зобов'язується своєчасно оплачувати Товар на умовах, передбачених пунктами 3.3. та 3.6. ОСОБА_1.

Відповідно до пункту 5.2. ОСОБА_1 Постачальник зобов'язується своєчасно поставляти Товар на умовах, оговорених п.п.3.4. та 3.5. ОСОБА_1.

Згідно пункту 6.2. ОСОБА_1 при несвоєчасному або неповному виконанні або невиконанні Постачальником взятих на себе зобов'язань згідно пункту 5.2. ОСОБА_1, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від вартості непоставленої або недопоставленої партії Товару за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє Постачальника від виконання своїх зобов'язань по ОСОБА_1.

Згідно пункту 7.2. ОСОБА_1 ця ОСОБА_1 вступає в силу з дня її підписання та діє до 31.12.2019р. У випадку, якщо у Сторін на момент закінчення терміну дії ОСОБА_1 залишаться невиконаними договірні зобов'язання та незадоволені законні вимоги, дію ОСОБА_1 по відношенню до таких обставин і задоволення таких вимог продовжується.

Вказану ОСОБА_1 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Заявкою від 23.08.2017р. №89 звертався до Відповідача із проханням відвантажити 7 вагонів щебеню гранітного фракція 0/40 в строк до 31.08.2017р. включно; заявкою від 27.10.2017р. №110 Позивач просив Відповідача відвантажити 12вагонів щебеню фракція 0/40 та два вагони щебеню фракція 40/70; заявкою від 16.11.2017р. №126 Позивач просив Відповідача відвантажити двадцять шість вагонів щебеню фракція 0/40 та двадцять вагонів щебеню фракція 20/40; заявкою від 30.01.2018р. №30 - шість вагонів щебеню фракція 40/70.

На виконання умов ОСОБА_1 Позивачем згідно Платіжних доручень від 23.08.2017р. №314 на суму 50000грн., від 29.80.2017р. №334 на суму 25000грн., від 14.09.2017р. №379 на суму 42000грн., від 30.03.2018р. №136 на суму 4000грн., від 03.04.2018р. №140 на суму 10000грн. здійснено попередню оплату поставок на загальну суму 131000грн.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з поставки Товару належним чином не виконано, згідно Видаткової накладної від 01.02.2018р. №02/02-18 поставлено за вказаними Позивачем реквізитами щебінь 40/70 у кількості 374,3613 тонн на загальну суму 57726,52грн. з врахуванням податку на додану вартість.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням заяви від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84134,16грн. боргу з врахуванням інфляційних втрат за період з 01.09.2017р. по 30.09.2018р., 3256,20грн трьох відсотків річних за період з 29.08.2017р. по 30.09.2018р. та 33874,44грн. пені за період з 29.08.2017р. по 05.11.2018р. за порушення порядку і строку здійснення поставок за ОСОБА_1 поставки від 18.08.2017р. №20.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6.2. ОСОБА_1 при несвоєчасному або неповному виконанні або невиконанні Постачальником взятих на себе зобов'язань згідно пункту 5.2. ОСОБА_1, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від вартості непоставленої або недопоставленої партії Товару за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє Постачальника від виконання своїх зобов'язань по ОСОБА_1.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки допущено арифметичні помилки в обчисленні суми пені по окремих платежах та не враховано приписів ч.6 ст.232 ГК України щодо періоду нарахування пені за порушення порядку і строку поставки Товару згідно ОСОБА_1. Окрім того, нарахування суми пені проводилось Позивачем на проіндексовану на індекс інфляції сума боргу.

Відтак,сума пені, належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку і строку поставки Товару згідно ОСОБА_1 становить 17496,65грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 33874,44грн. пені за період з 29.08.2017р. по 05.11.2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 17496,65грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові ОСОБА_2 палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією ОСОБА_2 Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, допущено арифметичні помилки в розрахунку та невірно застосовано сукупний індекс інфляції за періоди існування боргу, оскільки величина індексу інфляції застосовується в розрахунку за місяць, а не за кожен окремий день існування прострочки виконання грошового зобов'язання. Окрім того, нарахування суми трьох відсотків річних проводилось Позивачем на проіндексовану на індекс інфляції сума боргу. Відтак, сума трьох відсотків річних, належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача за заявлений Позивачем період становить 2790,67грн., інфляційних втрат - 9801,80грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 10860,68грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2017р. по 30.09.2018р., 3256,20грн трьох відсотків річних за період з 29.08.2017р. по 30.09.2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 2790,67грн. трьох відсотків річних та 9801,80грн. інфляційних втрат, в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Перевірка розрахунку пені, штрафу та 30% річних здійснена судом за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з поставки оплаченого згідно умов ОСОБА_1 Товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо поставки Товару з порушенням встановленого ОСОБА_1 порядку і строку, перевіривши розрахунок суми основного боргу, а також нарахованих сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 84134,16грн. боргу з врахуванням інфляційних втрат за період з 01.09.2017р. по 30.09.2018р., 3256,20грн трьох відсотків річних за період з 29.08.2017р. по 30.09.2018р. та 33874,44грн. пені за період з 29.08.2017р. по 05.11.2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 73273,48грн. суми основного боргу, 17496,65грн. пені, 2790,67грн. трьох відсотків річних та 9801,80грн. інфляційних втрат. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що сума позовних вимог, заявлених Позивачем при поданні позовної заяви до суду становила 115401,14грн., а з врахуванням заяви від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог - 121264,80грн. Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду становить 1818,97грн.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 19.09.2018р. №293 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762грн.

Доказів сплати судового збору у розмірі 56,97грн. у зв'язку із поданням до господарського суду заяви про збільшення розміру позовних вимог Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , що у разі коли на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову, а отже, й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1762грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме суму судового збору, належного до сплати за подання до господарського суду позовної заяви (з врахуванням заяви від 06.11.2018р. №132 (вх.№42482/18) про збільшення розміру позовних вимог) в розмірі 1818,97грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, достягнути з Позивача в доход Державного Бюджету України 56,97грн. судового збору, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1550,43грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Галвест (79021, Львівська область, м.Львів, вул.Кульпарківська, буд.93; ідентифікаційний код 30052786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія (81605, Львівська область, Миколаївський район, с.Липівка, вул.Шевченка, буд.10; ідентифікаційний код 40907626) 73273,48грн суми основного боргу, 17496,65грн пені, 2790,67грн трьох відсотків річних, 9801,80грн. інфляційних втрат та 1550,43грн. судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська щебенева компанія (81605, Львівська область, Миколаївський район, с.Липівка, вул.Шевченка, буд.10; ідентифікаційний код 40907626) в доход Державного Бюджету України 56,97грн. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 10.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.