Рішення

від 10.12.2018 по справі 1540/3367/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/3367/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, в якій позивач просить суд стягнути з фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 49735,20 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2387,20 грн.

Ухвалою суду від 12.07.2018 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

26 липня 2018 року за вх. №21653/18 через канцелярію суду від представника позивача до суду надійшла заява на виконання ухвали суду від 12.07.2018 року разом із позовною заявою від 26.07.2018 року про стягнення з фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 49735,20 грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2387,20 грн. та документами, наданими на виконання ухвали суду.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві від 26.07.2018 року зазначає, що згідно "Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за 2017 рік, наданого до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників на фірмі "Аліса" у формі ТОВ склала 25 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного.

У позовній заяві позивач, посилаючись на положення п.3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за 1442/11722, п.3.4 Інструкції щодо заповнення форми звітності N10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Мінпраці України від 10.02.2007 року №42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 13.02.2007 року за №117/13384 вказує, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю дорівнює одному. Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 49735,20 грн.

Як стверджує позивач, на підприємстві відповідача протягом 2017 року працювала 1 особа з інвалідністю ОСОБА_1 (1 місяць).

Отже, позивач вважає, що відповідач не виконав норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2017 року.

Позивач зазначає, що всупереч ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач не сплатив самостійно в строк до 15 квітня 2018 року, адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Несплата штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів на рахунки органів Державного казначейства в дохід Державного бюджету України завдає істотної шкоди інтересам держави, так як підриває правову та економічну основу соціального захисту населення з реалізації конституційних прав і свобод громадян.

З посиланням на положення ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" позивач вказує, що станом на 04.07.2018 року відповідач повинен сплатити й пеню, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 2387,20 грн.

Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на положення ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.9, ч.10 ч.11 ст.19 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", п.3.2, п.3.4 Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Мінпраці України від 10.02.2007 року №42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 13.02.2007 року за №117/13384, п.3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників позивач просить суд стягнути з фірми "Аліса" у формі ТОВ суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 49735,20 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2387,20 грн.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (в редакції від 26.07.2018 року);

- відкрито провадження у справі за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені;

- вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України;

- встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи;

- запропоновано відповідачу - фірмі "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю надати до суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі: відомості стосовно того, чи надавав відповідач у 2017 році до центру зайнятості інформацію звітність № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - форма № 3-ПН), в тому числі, про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця людей з інвалідністю; у разі надання такої інформації відповідачем до центру зайнятості, - надати до суду відомості стосовно того, чи направлялися службою зайнятості люди з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві відповідача та чи були вони працевлаштовані із підтверджуючими доказами та відповідні звіти за формою №3-ПН; у разі наявності - інші докази щодо прийняття відповідачем участі у напрямку працевлаштування інвалідів, зокрема, докази подачі до засобів масової інформації оголошень, на відповідних ресурсах мережі Інтернет, тощо оголошення про прийом на роботу людей з інвалідністю.

Ухвалою суду від 01.10.2018 року, з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, судом витребувано з Одеського міського центру зайнятості відомості стосовно того, чи надавала фірма "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю у 2017 році до центру зайнятості звітність № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - форма № 3-ПН), в тому числі, про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця людей з інвалідністю із доказами на їх підтвердження (у разі надання - належним чином засвідчені копії відповідних звітів).

Оскільки для вирішення даної адміністративної справи існувала необхідність в отриманні витребуваних судом доказів, а також, зважаючи на те, що станом на 01.10.2018 року спливав строк, визначений статтею 258 КАС України для розгляду даної адміністративної справи в порядку ст.262 КАС України, ухвалою суду від 01.10.2018 року судом:

- вирішено проводити розгляд справи за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені в порядку загального позовного провадження;

- призначено підготовче засідання на 25.10.2018 року о 16:30 год.

25 жовтня 2018 року за вх. №ЕП/5962/18 засобами електронної пошти від Одеського міського центру зайнятості надійшов лист на виконання ухвали суду від 01.10.2018 року, в якому зазначено, що відповідачем у 2017 році звітність за формою 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не надавалась (т.1 а.с.56).

У зв'язку із тим, що станом на 25.10.2018 року у відповідача не сплинув строк для подання відзиву на позовну заяву, у підготовчому судовому засіданні 25.10.2018 року судом оголошено перерву до 15.11.2018 року о 17:00 год.

Ухвалою суду від 15.11.2018 року судом закрито підготовче провадження в адміністративній справі за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені та призначено справу №1540/3367/18 до судового розгляду по суті на 03.12.2018 року о 16:30 год.

У судове засідання 03.12.2018 року сторони не з'явились, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому від представника позивача 03.12.2018 року за вх. №37261/18 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у якому також зазначено, що позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі та просить суд розглядати справу за наявними у ній матеріалами. Водночас, у вказаному клопотанні позивач зазначив, що відповідач до суду не з'являвся, відзив на позов не надавав, а отже фактично відповідач визнав позов.

Таким чином, зважаючи на клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності та на неявку належним чином сповіщеного відповідача у судове засідання, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників справи, судом вирішено проводити розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження відповідно ч.9 ст.205 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Справу №1540/3367/18 до судового розгляду по суті було призначено на 03.12.2018 року о 16:30 год.

Згідно з ч.4 ст.243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду із прийняттям рішення 10.12.2018 року.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Позивач відповідно до Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом бюджетної установи - Фонду соціального захисту інвалідів. Одним із покладених на відділення Фонду завдань є збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (п.6 Положення).

Згідно приписів ч.9 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що відповідач - фірма Аліса у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 24538164) зареєстровано як юридична особа 25.11.1996 року та знаходиться за адресою: вул.Ільфа і Петрова, буд.20, м.Одеса, 65104 (т.1 а.с.14-16).

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70 (далі - Положення №70), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що відповідачем 09.02.2018 року за підписом керівника підприємства складено звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою № 10-ПІ, який зареєстровано в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 13.02.2018 року за вхідним №2271 (т.1 а.с.10-11).

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, відповідною нормою для підприємств, установ, організацій, зокрема, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2017 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становила 25 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 1243,38 грн., та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 49735 грн.

При цьому, як зазначено відповідачем у розділі "Список працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2017 року" вищевказаного звіту, на підприємстві відповідача протягом 2017 року пропрацювали особи з інвалідністю (т.1 а.с.11), а саме:

- на посаді секретаря керівника - ОСОБА_1 (1 місяць), яка прийнята на роботу на підставі наказу №95-К від 06.11.2017 року.

Тобто, як вбачається з вказаного звіту, ОСОБА_1 пропрацювала на підприємстві відповідача протягом 2017 року лише 1 повний місяць.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу вищенаведених норм ст.18, ст.19 Закону № 875-ХІІ, вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У той же час підприємство зобов'язане створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Разом з тим, як вбачається з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 (далі - Закон № 5067) визначено, що роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Наказ № 316).

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній до 07.02.2017) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017) форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й) (до 07.02.2017 року), а починаючи з 07.02.2017 року - не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 встановлено, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово (або декілька разів на рік) подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 10 робочих днів (до 07.02.2017 року) та 3 робочих днів (з 07.02.2017 року) з дати відкриття вакансії, він виконав свій обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі.

Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й) (у період до 07.02.2017 року) та не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (починаючи з 07.02.2017 року) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування осіб з інвалідністю і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми № 3-ПН.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

В свою чергу, суд зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як вбачається з наданого на виконання ухвали суду листа Одеського міського центру зайнятості, фірма Аліса у формі товариства з обмеженою відповідальністю у 2017 році не подавала до центру зайнятості звітності форми 3-ПН "Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)", в тому числі про створення робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця людей з інвалідністю (т.1 а.с.56).

Таким чином, судом встановлено, що фірма Аліса у формі товариства з обмеженою відповідальністю у 2017 році не інформувала центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Вказані обставини також не були спростовані з боку відповідача.

При цьому, з урахуванням висновків Верховного суду, які містяться в постанові Верховного суду від 21.08.2018 року у справі №817/650/17, суд зазначає, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Однак, відповідачем до суду не було надано жодних додаткових доказів належного виконання роботодавцем своїх обов`язків по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.

Згідно п.3.1 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 року N 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за 1442/11722.

Відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Пунктом 3.4 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" визначено, що дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Як вже встановлено судом, на підприємстві відповідача протягом 2017 року працювала 1 (одна) особа з інвалідністю, а саме: на посаді секретаря керівника - ОСОБА_1 (1 місяць), яка прийнята на роботу на підставі наказу №95-К від 06.11.2017 року (т.1 а.с.11).

Отже, враховуючи викладене, жодна особа не була працевлаштована на підприємстві відповідача протягом повного звітного періоду 2017 року (12 місяців).

Тобто, зважаючи на положення вищенаведених вимог Закону та Інструкцій, у період 2017 року на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників з інвалідністю склала 0 осіб (1/12=0,08=0).

З огляду на викладене, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2017 року на підприємстві відповідача не виконано, оскільки кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю становить 1 особа.

Таким чином, з огляду на вищевказане у своїй сукупності, в такому випадку відповідач як учасник господарських відносин не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто, не здійснив заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

При цьому, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплати адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, нарахованих відповідачу за 2017 рік від 22.03.2018 року за № 03-1/472, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить - 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними - 1, середньорічна заробітна плата складає 49735,20 грн., а тому, сума адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем у 2017 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дорівнює 49735,20 грн. (т.1 а.с.12).

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача надіслано вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2017 звітний рік.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається з позовної заяви, у зв'язку з несплатою відповідачем вказаних адміністративно-господарських санкцій у строк до 04.07.2018 року, останньому була нарахована пеня у розмірі 2387,20 грн., детальний розрахунок якої наведено у позові та відповідає дійсності.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та податковим законодавством України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч.2 ст. 218 ГК України - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Разом з цим, аналіз вищевказаних положень статей 18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладено обов'язок по-перше: виділити та створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Судом встановлено, що на підприємстві відповідача протягом 2017 року фактично не було створено робоче місце для працевлаштування людей з інвалідністю.

При цьому відповідач у 2017 році належним чином не виконав свій обов'язок по інформуванню центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, шляхом надання звітів форми 3-ПН.

Викладене свідчить про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідач протягом 2017 року не вжив залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, а отже відповідачем не було вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Оскільки судом встановлено, та в матеріалах справи відсутні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним, передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто відповідачем у 2017 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю та не повідомлено відповідно до законодавства органи працевлаштування про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування, суд приходить до висновку, що у 2017 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та у зв'язку з цим відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 10 липня 2018 року у справі № 818/565/17, від 21 серпня 2018 року у справі №817/650/17 щодо застосування положень статей 18-20 Закону № 875.

При прийнятті рішення суд враховує також постанову Верховного Суду України від 28 травня 2013 року (справа №21-386а12), в якій зазначається, що: "…Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції щодо обґрунтованості позову відділення Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій, оскільки при подачі звіту форми № 3-ПН Товариство не повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Товариства про перегляд судового рішення слід відмовити.." та постанову Верховного Суду України від 29 травня 2012 року (справа № 21-452а11), в якій зазначається, що: "…Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що Товариство неналежним чином виконало покладений на нього Законом № 875-ХІІ обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним...".

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених судом обставин, враховуючи положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позивач довів суду з посиланням на відповідні докази та положення діючого законодавства правомірність застосування до фірми Аліса у формі товариства з обмеженою відповідальністю адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, з огляду на викладене позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми Аліса у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

В силу приписів ч.2 ст.139 КАС України, за відсутності залучення по вказаній справі свідків та проведення експертиз, судові витрати з відповідача, не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 120, 139, 193, 205, 241-246, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з фірми "Аліса" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65104, м.Одеса, вул.Ільфа і Петрова, буд.20, код ЄДРПОУ 24538164, р/р 26009311194201, МФО 328209, Банк "АБ "Південний"), на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 13901271) на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач -УК у м.Одесі /Київський р-н/ 50070000, МФО 899998, р/р 31211230015005, код ЄДРПОУ 38016923, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 49735,20 грн. (сорок дев'ять тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 20 копійок) та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2387,20 грн. (дві тисячі триста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Соколенко

.