Постанова

від 05.12.2018 по справі 205/8407/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/0430/446/18 Справа № 205/8407/17 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 59

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Династія-Дніпро про стягнення грошових коштів за зберігання речового доказу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Династія-Дніпро

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ Династія-Дніпро про стягнення грошових коштів за зберігання речового доказу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що у кримінальному провадженні по справі № 204/727/16-к було вилучено автомобіль Chevrolet Lacetti NF 486, VIN-НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску. Згідно вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2016 року арешт на вказаний автомобіль скасовано, автомобіль повернуто власнику - ОСОБА_1 18 жовтня 2016 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок в цій частині залишено без змін. У серпні 2017 року позивач звернулась до Чечелівського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та їй було повідомлено, що автомобіль передано на відповідальне зберігання до ТОВ Династія-Дніпро . 19 серпня 2017 року позивач звернулась до відповідача за поверненням автомобіля, однак їй було відмовлено та повідомлено, що автомобіль буде повернуто після сплати заборгованості за надані послуги евакуатора та зберігання автомобіля в розмірі 4 960 грн. На той час у позивача не було зазначеної суми грошових коштів. 09 жовтня 2017 року після звернення до відповідача позивачу повідомлено, що заборгованість становить 5 980 грн. Цього ж дня позивачем було сплачено вказану суму. Враховуючи, що у випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь неправомірно отримані кошти за зберігання речового доказу у розмірі 5 980 грн. (а.с. 2-3).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Династія-Дніпро про стягнення грошових коштів за зберігання речового доказу - задоволені.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Династія-Дніпро (код ЄДРПОУ 38598661, місцезнаходження: 49017, м. Дніпро, вул. Повітрофлотська, 6/15) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Ленінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 27.10.2004 року, місце проживання: АДРЕСА_1) неправомірно отримані кошти за зберігання речового доказу у розмірі 5 980 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 31-33).

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с. 62-64).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до яких кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом 1 інстанції встановлено, що вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2016 року по справі № 204/727/16-к (1 кп/204/162/16) арешт на нерухоме майно - автомобіль Chevrolet Lacetti NF 486, VIN-НОМЕР_2, червоного кольору, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску, який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області, перебуває у користуванні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, накладений ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 січня 2015 року, - скасовано, автомобіль передано власнику ОСОБА_1.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2016 року у вищезазначеній частині залишений без змін.

У серпні 2017 року позивач звернулась до Чечелівського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та їй було повідомлено, що автомобіль передано на відповідальне зберігання до ТОВ Династія-Дніпро .

19 серпня 2017 року позивач звернулась до відповідача з приводу повернення автомобіля, однак, їй було відмовлено та повідомлено, що автомобіль буде повернуто після сплати заборгованості за надані послуги: за евакуатор - 800 грн., за зберігання автомобіля - 4 160 грн., а всього - 4 980 грн. На той час у позивача не було зазначеної суми.

09 жовтня 2017 року після звернення до відповідача позивачу повідомлено, що заборгованість становить 5 980 грн.: 800 грн. - послуги евакуатора, 5 180 грн. - послуги зберігання автомобіля. Цього ж дня позивачем було сплачено вказану суму, що підтверджується квитанцією № NICIR 60813 від 09.10.2017 року (а.с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що витрати, пов'язані зі зберіганням речового доказу, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно, а у випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Суд виходив з того, що відповідач неправомірно отримав від позивача грошові кошти за зберігання автомобіля, як речового доказу, тому дійшов висновку про стягнення цих коштів з відповідача на користь позивача.

Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону.

Так, згідно ч. 5 ст. 100 КПК України речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

Відповідно до п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 року № 1104 Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом від 27.08.2010 року № 51/401/649/471/23/125, витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зазначені положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд 1 інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з неправомірним отриманням відповідачем від позивачки грошових коштів в розмірі 5 980 грн. за зберігання її автомобіля, як речового доказу у кримінальній справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення судом не враховано, що з 18 жовтня 2016 року (з моменту постановлення ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області) автомобіль втратив статус речового доказу, а тому з цього часу між позивачем та відповідачем склалися відносини, які регулюються нормами ст.ст. 936, 938, 946, 947, 953, 977 ЦК України щодо договорів зберігання, що призвело до неправильного вирішення справи, - необґрунтовані та зводяться до тлумачення відповідачем норм чинного законодавства. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договір зберігання між сторонами не укладався, а тому до спірних правовідносин вказані норми не можуть бути застосовані. Оскільки автомобіль був речовим доказом у кримінальній справі застосуванню у даному випадку підлягають норми, що стосуються вилучення, зберігання, передачі таких доказів, що і було зроблено судом першої інстанції.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України і його слід - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Династія-Дніпро - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року - залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: