Рішення

від 28.11.2018 по справі 910/10349/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2018Справа № 910/10349/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна по Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, Черкаська область,18001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" (вул. Львівська , 22, приміщення 12, м. Київ, 03115)

про стягнення 44 637,64 грн. та розірвання договору

За участю представників сторін:

від позивача: Бабій В.Б. - за довіреністю №77 від 10.09.2018 року;

від відповідача: не з?явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" про стягнення 44 637,64 грн., а саме 38943,47 грн. заборгованості з орендної плати, 1799,82 грн. пені, 3894,35 грн. штрафу, а також розірвання договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1675 від 08.11.2016 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та штраф. Окрім того позивач просить суд розірвати вказаний договір оренди у зв'язку з порушенням його умов орендарем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10349/18, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено 24.10.2018 року.

В підготовчому засіданні 24.10.2018 року судом оголошено перерву до 20.11.2018 року.

В судовому засіданні 20.11.2018 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 28.11.2018 року.

В судові засідання 24.10.2018 року, 20.11.2018 року та 28.11.2018 року з'явився уповноважений представник позивача.

Представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 28.11.2018 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.11.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 листопада 2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди № 1675 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - частину нежитлових приміщень загальною площею 1238,28 кв.м за адресою: вул. Успенська, 27, м. Умань, Черкаська область, що обліковується на балансі Державного підприємства Уманський лікеро - горілчаний завод (код ЄДРПОУ 14216689) (балансоутримувач за договором), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.06.2016 року і становить 1238600,00 грн.

Згідно п.1.2 Договору майно передається в оренду з метою виготовлення алкогольної продукції - 1202,98 кв.м, розміщення офісу - 35,30 кв.м.

За умовами п.7.1 Договору орендодавець зобов'язується за участю балансоутримувача передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Обов'язок щодо складання акту приймання - передавання покладається на орендодавця та балансоутримувача (п.2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передавання майна.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач як орендодавець за участі балансоутримувача передав, а відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - частину нежитлових приміщень загальною площею 1238,28 кв.м за адресою: вул. Успенська, 27, м. Умань, Черкаська область, що підтверджується відповідним належним чином оформленим трьохстороннім актом приймання-передавання нерухомого державного майна від 08.11.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансоутримувачем, а також скріплений печатками трьох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування державним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об'єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС", орендованого окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - частини нежитлових приміщень загальною площею 1238,28 кв.м за адресою: вул. Успенська, 27, м. Умань, Черкаська область, на підставі Договору оренди № 1675 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.11.2016 року, а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.

Відповідно до п.3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2016 року - 15631,31 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2016 року визначається орендарем.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Згідно п. 3.6 Договору орендна плата перераховується орендарем самостійно щомісяця не пізніше 15 числа місяця, у співвідношенні: 70 % - до державного бюджету на відповідний рахунок Держказначейства за місцезнаходженням об'єкту оренди, 30 % - на розрахунковий рахунок балансоутримувача, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданих позивачем розрахунків, та підтверджено позивачем в судовому засіданні, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі за користування державним нерухомим майном не здійснив, у зв'язку з чим станом на 30.07.2018 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" обліковується прострочена заборгованість з орендної плати до держбюджету за період березень - червень 2018 року, що в загальній сумі становить 38943,47 грн. (70%).

При цьому судом встановлено, що всього за спірний період позивачем нараховано позивачу до сплати до бюджету (70%) 51821,10 грн. орендної плати, з яких відповідачем здійснено сплату в сумі 12877,81 грн. платіжним дорученням № 1675 від 11.05.2018 року.

Факт вказаної оплати, її розмір та порядок зарахування коштів відповідачем не заперечувався.

Окрім цього умовами укладеного між сторонами Договору, а саме п.5.10 передбачено обов'язок орендаря на момент укладення даного Договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість згідно з висновком про вартість на користь балансоутримувача, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством та надати орендодавцю та балансоутримувачу копії договорів страхування та платіжного документу про сплату страхового внеску. Постійно оновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим. У разі, якщо орендар вчасно не застрахував орендоване майно, він несе ризик його випадкового знищення або пошкодження.

Зокрема, в матеріалах справи наявні укладені орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" правочини: з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Агрогарант" договір № 041116/1 добровільного страхування орендованого майна від 04.11.2016 року, строком дії до 07.11.2017 року, та з Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" договір № 770132325.17 добровільного страхування майна від 06.06.2017 року, строком дії до 07.06.2018 року.

Проте, в порушення умов Договору орендарем (відповідачем) не були поновлені вказані договори страхування орендованого майна або укладені нові відповідні договори страхування.

Також одним з обов'язків орендаря згідно умов спірного Договору є передбачений п. 5.15 обов'язок у разі зміни рахунку, телефону, поштової адреси повідомляти про це орендодавця та балансоутримувача у тижневий строк.

Як свідчать матеріали справи, на момент укладення спірного Договору місцезнаходженням відповідача було: вул. Федора Кричевського, 19, м. Київ, 03115, проте згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" є: вул. Львівська, 22, приміщення 12, м. Київ, 03115.

При цьому як стверджує позивач та відповідачем не спростовано, відповідачем не було повідомлено орендодавця про зміну поштової адреси.

В подальшому, у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати та невиконанням зобов'язань з укладення/продовження договорів страхування орендованого майна, позивачем були направлені на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" вимоги № 11-04-3242 від 22.06.2018 року та № 11-04-3559 від 09.07.2018 року щодо сплати заборгованості та належного виконання умов спірного Договору, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, страхування орендованого майна та повідомлення про зміну поштової адреси орендаря відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 38943,47 грн. з орендної плати, з вимогами про стягнення яких позивач звернувся до суду.

Окрім того, позивач в позовній заяві з посиланням на ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна просить суд розірвати спірний Договір оренди в зв'язку з порушенням орендарем умов Договору та тривалою несплатою орендної плати.

Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Отже, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо сплати орендної плати за користування державним окремим індивідуально визначеним нерухомим майном у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п.3.7 Договору здійснено нарахування пені в сумі 1799,82 грн. за період з 16.04.2018 року по 30.07.2018 року, а також штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, а саме 3894,35 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України .

Відповідно дост. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і вст. 759 Цивільного кодексу України .

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідност. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Зокрема, як зазначалось судом вище, матеріалами справи належним чином підтверджується передача орендованого нерухомого майна загальною площею 1238,28 кв.м за адресою: вул. Успенська, 27, м. Умань, Черкаська область, в оренду відповідачеві за спірним Договором.

Факт передачі майна в оренду відповідачеві та користування ним підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечувався.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п.5.4 Договору обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Зокрема, розмір та порядок сплати орендної плати визначені сторонами в розділі 3 Договору.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, передавши в платне строкове користування державне нерухоме майно, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну сплату орендної плати за користування орендованим майном, сплативши тільки частину в сумі 12877,81 грн., що відповідачем не заперечувалось, тобто залишок несплаченої орендної плати становить 38943,47 грн.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди № 1675 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.11.2016 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості з орендної плати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 38943,47 грн. орендної плати позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк повну сплату орендної плати не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати за орендований за Договором товар позивачем на підставі п.3.7 Договору здійснено нарахування пені в сумі 1799,82 грн. за період з 16.04.2018 року по 30.07.2018 року, а також на підставі п. 3.8 Договору 3894,35 грн. штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, пунктом 3.7 Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім цього, згідно п.3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

При цьому як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року № 42/252, від 09.04.2012 року № 20/246-08, від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011, Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 911/1967/17.

Враховуючи вищевикладене, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду, відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 1799,82 грн. пені та 3894,35 грн. штрафу.

Отже, у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати за користування нерухомим майном за Договором, позивачем в позовній заяві на підставі ст. 611 Цивільного кодексу України та ч.3 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна заявлені позовні вимоги щодо розірвання спірного Договору.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено судом, пунктом 10.1 спірного Договору встановлений строк дії останнього з 08 листопада 2016 року по 07 жовтня 2019 року, строком 2 роки і 11 місяців.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або Договором.

Так, положенням частини 2 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з приписами ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини 1 ст. 286 Господарського суду України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано факт порушення останнім обов'язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість з орендних платежів в сумі 38943,47 грн., що, з урахуванням вищевикладеного є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди.

Господарський суд вважає, що несплата орендної плати за користування нерухомим майном починаючи з року в період дії спірного Договору є, в розумінні частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, істотним порушенням договору оренди, достатнім для його розірвання, оскільки в даному випадку порушення умов Договору носило систематичний характер, а заборгованість накопичувалася протягом тривалого періоду та не була погашена на момент звернення позивача з позовом у даній справі, тобто невиконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати, а також компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати (а також передбаченого умовами Договору обов'язку зі страхування орендованого майна), є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди в судовому порядку.

Окрім того, згідно з вимогами ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами.

Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов'язань, зокрема, орендарем в частині передбаченого Договором обов'язку зі сплати орендної плати, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо сплати сум орендної плати, у зв'язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд на підставі вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині розірвання Договору № 1675 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.11.2016 року підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір №1675 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.11.2016 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, Черкаська область,18001, код ЄДРПОУ 21368158) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" (вул. Львівська , 22, приміщення 12, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 40361258).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська алкогольно-продовольча компанія "ПАУЕР ДРІНКС" (вул. Львівська , 22, приміщення 12, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 40361258) на Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, Черкаська область,18001, код ЄДРПОУ 21368158) 38 943 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 47 коп. - заборгованості з орендної плати, 1 799 (одну тисячу сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 82 коп. - пені, 3 894 (три тисячі дев'яносто чотири) грн. 35 коп. - штрафу, 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 10.12.2018 року.