Рішення

від 10.12.2018 по справі 902/476/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2018Справа № 902/476/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка

До Вінницької обласної ради

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Бершадська міська рада

про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації в реєстрі прав на нерухоме майно

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Герасименко О.Л.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СРАВИ

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка до Вінницької обласної ради про:

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008 року серії САВ №836751, що видане виконавчим комітетом Бершадської міської ради Вінницької області;

- скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю, що розташована за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вулиця Червоноармійська будинок 59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 866354305204 за територіальною громадою області в особі Вінницької обласної ради проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13541348 від 25.02.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.08.2018р. у справі № 902/476/18 позовну заяву (№ б/н від 08.08.2018р.) Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка до Вінницької обласної ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна разом з доданими до позовної заяви матеріалами передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виконавчим комітетом Бершадської міської ради відповідно до свого рішення № 70 від 13.06.2008 оформлено право спільної комунальної власності на нежитлову будівлю гуртожитку, загальною площею 168,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бершадь Вінницької області вулиця Червоноармійська, 59, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008 року серії САВ №836751. Згідно даного свідоцтва власником вищевказаного нерухомого майна вказана територіальна громада області в особі Вінницької обласної ради. Не погоджуючись з рішенням №70 від 13.06.2008, винесеним виконавчим комітетом Бершадської міської ради, Закритим акціонерним товариством Швейна фабрика Бужанка було подано позов до виконавчого комітету Бершадської міської ради про визнання недійсним рішення № 70 від 13.06.2008.

Згідно рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2010 по справі № 11/74-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка до Виконавчого комітету Бершадської міської ради задоволено та визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Бершадської міської ради №70 від 13.06.2008 року Про оформлення права спільної комунальної власності територіальних громад області в особі Вінницької обласної ради на об'єкт нерухомого майна - гуртожиток, який розташований у м. Бершадь по вул. Червоноармійська, 59 . Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.11.2010 вищезазначене рішення суду скасовано з підстав порушення норм процесуального права та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів правомірного набуття позивачем в порядку правонаступництва права власності на спірне нерухомі майно в процесі приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

07.12.2017р. позивач звернувся до державного реєстратора з заявою про скасування запису про право власності/внесення запису про скасування державної реєстрації за номером 13541348 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте державним реєстратором було відмовлено у скасуванні запису про право власності з огляду на те, що скасування в судовому порядку рішення №70 від 13.06.2008р. не є підставою скасування реєстрації права власності по запису № 13541348.

Проте, позивачем зазначається, що наявність свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008 року серії САВ №836751 та запису про державну реєстрацію позбавляє його як власника можливості зареєструвати право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Вінницька область, місто Бершадь, вулиця Червоноармійська будинок 59, загальною площею 168,1 кв.м.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.09.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка залишено без руху.

26.09.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2018.

Ухвалою від 02.10.2018р. суддею Спичаком О.М. прийнято справу та відкрито провадження по справі; призначено підготовче засідання на 22.10.2018р.

22.10.2018р. судом було залучено до участі у розгляді справи якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Бершадську міську раду; відкладено підготовче засідання на 16.11.2018р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення,посилаючись на невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.

06.11.2018р. представником відповідача було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що розглядуваний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вказані клопотання було розглянуто та відхилено судом у судовому засіданні 16.11.2018р. При цьому, суд виходив з наступного.

Пунктом 1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Наразі, суд зазначає, що предмет та підстави позовних вимог у справі вказують саме на приватно-правовий характер спірних правовідносин, оскільки фактично полягає у захисті позивачем майнового права на об'єкт нерухомого майна.

Отже, за висновками суду, твердження відповідача про необхідність вирішення спору у справі за правилами адміністративного судочинства є помилковими, а підстави для закриття провадження у справі відсутні, внаслідок чого клопотання Вінницької обласної ради залишені судом без задоволення.

16.11.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 26.11.2018р.

26.11.2018р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2018р.

Представник позивача у судовому 10.12.2018р. надав усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 10.12.2018р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Наразі, з огляду на неявку представників відповідача та третьої особи суд зазначає наступне.

У ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вказано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 10.12.2018р.

В судовому засіданні 10.12.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.09.1995 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Вінницькій області (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка (покупець) було укладено договір № 109 купівлі - продажу державного майна майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

Відповідно до п.1.1. договору до викупленого майна входять активи і пасиви, інвентар, устаткування, машини та інше майно згідно з актом інвентаризації.

Згідно із переліком майна, переданого у власність організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області передало організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка сім об'єктів нерухомого майна, одним із яких є будівля колишнього закрійного цеху, яка знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, 59.

11.12.1995р. було підписано акт передачі проданого майна.

Відповідно до положень статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків Приватного акціонерного товариства швейна фабрика Бужанка , яке було перетворено з закритого акціонерного товариства швейна фабрика Бужанка , що було повним правонаступником прав та обов'язків орендного підприємства Бершадської швейної фабрики Бужанка .

13.06.2008р. Бершадською міською радою Вінницької області було прийнято рішення №70 Про оформлення права приватної спільної власності територіальних громад області та власності і видачу свідоцтв на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним і фізичним особам , згідно змісту якого вирішено оформити право спільної комунальної власності територіальних громад області в особі Вінницької обласної ради на об'єкт нерухомого майна в цілому на нежитлову будівлю гуртожиток, розташований по вул. Червоноармійська, 59, та видати свідоцтво про право спільної комунальної власності територіальних громад області в особі Вінницької обласної ради.

На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Бершадської міської ради було видано свідоцтво серії САВ №836751 від 18.06.2008р. про право власності на вказаний вище об'єкт нерухомого майна.

Право спільної комунальної власності територіальної громади області в особі Вінницької обласної ради було зареєстровано, що підтверджується витягом №19217982 від 18.06.2008р. по реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, 25.02.2016р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №13541348 про право власності територіальної громади області в особі Вінницької обласної ради на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204.

У провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №11/74-10 за позовом Закритого акціонерного товариства Швейна фабрика Бужанка до Виконавчого комітету Бершадської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Бершадської міськради № 70 від 13.06.2008 р. Про оформлення права спільної власності територіальних громад області в особі Вінницької обласної ради на об'єкт нерухомого майна - гуртожиток, який розташований в м. Бершадь по вул. Червоноармійська № 59 .

Рішенням від 21.07.2010р. Господарського суду Вінницької області позов задоволено повністю, у зв'язку з прийняттям оспорюваного рішення з порушенням права власності позивача на спірне нерухоме майно, яке не є гуртожитком (житловим приміщенням) та набуте за договором купівлі-продажу №109 від 19.09.1995р. в процесі приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

Постановою від 11.11.2010р. Житомирського апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано з підстав порушення норм процесуального права та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів правомірного набуття позивачем в порядку правонаступництва права власності на спірне нерухоме майно в процесі приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

Постановою від 15.02.2011р. Вищого господарського суду України постанову від 11.11.2010р. Житомирського апеляційного господарського суду по справі №11/74-10 залишено без змін.

Наразі, за твердженнями позивача, з огляду на чинність свідоцтва серії САВ №836751 від 18.06.2008р. про право власності, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №13541348 про право власності територіальної громади області в особі Вінницької обласної ради на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204, Товариство з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка позбавлено права та можливості зареєструвати свої майнові права на вказаний вище об'єкт нерухомого майна і, як наслід, реалізовувати всі повноваження власника. Вказані вище обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як було встановлено вище, на підставі рішення №70 від 13.06.2008р. Бершадської міської ради Вінницької області Про оформлення права приватної спільної власності територіальних громад області та власності і видачу свідоцтв на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним і фізичним особам виконавчим комітетом Бершадської міської ради було видано свідоцтво серії САВ №836751 від 18.06.2008р. про право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м.

Рішенням від 21.07.2010р. Господарського суду Вінницької області позов задоволено повністю у зв'язку з прийняттям оспорюваного рішення з порушенням права власності позивача на спірне нерухоме майно, яке не є гуртожитком (житловим приміщенням) та набуте за договором купівлі-продажу №109 від 19.09.1995р. в процесі приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

Постановою від 11.11.2010р. Житомирського апеляційного господарського суду рішення скасовано з підстав порушення норм процесуального права та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів правомірного набуття позивачем в порядку правонаступництва права власності на спірне нерухоме майно в процесі приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка .

Постановою від 15.02.2011р. Вищого господарського суду України постанову від 11.11.2010р. Житомирського апеляційного господарського суду по справі №11/74-10 залишено без змін.

Суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №11/74-10, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У рішенні по справі №11/74-10 встановлено, що Приватне акціонерне товариство швейна фабрика Бужанка - є правонаступником організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка , отже, до нього перейшло все майно, права та обов'язки організації орендарів орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка , в тому числі й визначене договором купівлі - продажу №109 від 19.09.1995р. майно, а саме: майновий комплекс орендного підприємства Бершадська швейна фабрика Бужанка , всі будівлі і споруди, а також інженерні комунікації, системою енергопостачання, які знаходилися на земельній ділянці площею 0,4828га. за адресою: м.Бершадь, Вінницька область, по вул.Червоній, 37 та по вул. Червоноармійська, 59.

Отже, з огляду на встановлення судом в межах справи №11/74-10 невідповідності рішення №70 від 13.06.2008р. Бершадської міської ради Вінницької області Про оформлення права приватної спільної власності територіальних громад області та власності і видачу свідоцтв на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним і фізичним особам нормам законодавства та визнання недійсним такого рішення, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування свідоцтва серії САВ №836751 від 18.06.2008р. про право власності, яке було видано на підставі такого рішення.

При цьому, з приводу заперечень відповідача щодо невірно обраного позивачем способу захисту своїх прав, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Наразі, суд зазначає, що згідно п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено Наказом №7/5 від 07.02.2002р. Міністерства юстиції України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за №157/6445 (в редакції, чинній на момент видачі спірного свідоцтва) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності.

Тобто, за своєю правовою природою свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином.

Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, на підставі у даному випадку рішення органу місцевого самоврядування, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу. Тобто, якщо правова підстава (правочин), у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то таке рішення не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

За таких обставин, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008р. серії САВ №836751, що видане виконавчим комітетом Бершадської міської ради Вінницької області.

Одночасно, як було встановлено вище, 25.02.2016р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №13541348 про право власності територіальної громади області в особі Вінницької обласної ради на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204.

Отже, виходячи з висновків суду щодо наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008р. серії САВ №836751, державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204 за територіальною громадою області в особі Вінницьої обласної ради, здійснена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.06.2016р., про що внесено запис №13541348., на підставі спірного свідоцтва також підлягає скасуванню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що застосування такого способу захисту направлено саме на дійсне відновлення прав та інтересів позивача, як власника наведеного вище об'єкта.

За таких обставин, за висновками суду, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204 за територіальною громадою області в особі Вінницьої обласної ради, здійсненої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.06.2016р., про що внесено запис №13541348, також підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.06.2008р. серії САВ №836751, що видане виконавчим комітетом Бершадської міської ради Вінницької області.

3. Скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Вінницька область, Бершадський район, місто Бершадь, вул.Червоноармійська, буд.59, загальною площею 168,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №866354305204 за територіальною громадою області в особі Вінницьої обласної ради, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.06.2016р., про що внесено запис №13541348.

4. Стягнути з Вінницької обласної ради (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вул.Соборна будинок 70, ЄДРПОУ 00022438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Бужанка (24400, Вінницька обл., Бершадський район, місто Бершадь, вул.Василя Думанського, будинок 37, ЄДРПОУ 05522811) судовий збір в сумі 3524 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 12.12.2018р.

Суддя Спичак О.М.