Рішення

від 10.12.2018 по справі 922/2965/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2965/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Аврора", м. Харків про стягнення 21682,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, на підставі ордеру від 26.11.18р. та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.09.18р.;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Аврора" про стягнення заборгованості за договором про постачання товару та надання послуг № 356/15 від 30.11.2015 року в розмірі 21682,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження на 26.11.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.11.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 10.12.2018 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 07.12.2018 року представник позивача надав заяву (вх. № 34188) про розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Шинтех Плюс".

Представник позивача в судовому засіданні 10.12.2018 року не підтримав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки в частині оплати поставленого товару.

Представник відповідача в судове засідання 10.12.2018 року не з`явився, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали суду від 26.11.2018 року на адресу відповідача, вказану у Витягу з ЄДРПОУ.

Частиною 4 ст.89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ухвала суду від 01.11.2018 року та від 26.11.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду від 01.11.2018 року та від 26.11.2018 року по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В матеріалах справи наявна ухвала суду від 01.11.2018 року про відкриття провадження у справі, яка були направлена на адресу відповідача та повернута з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже повернення до суду копії ухвали, направленої на юридичну адресу відповідача, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" вважається належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи в розумінні ст. 242 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку відповідача в судове засідання обов'язковою, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

30.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Шинтех (позивач, на даний час Шинтех Плюс ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Аврора (відповідач) договір постачання товару та надання послуг № 356/15, у відповідності до умов якого, позивач передає і зобов`язується передавати надалі протягом всього строку дії договору товар окремими партіями у власність відповідача, а відповідач приймає та зобов`язується приймати в подальшому від позивача товар за ціною та в асортименті, які вказані в кінцевих узгоджених накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, позивач зобов`язаний передати визначену партію товару відповідачу, а відповідач зобов`язаний прийняти товар протягом 14 календарних днів з моменту письмового замовлення відповідача, за можливістю у позивача поставити замовлений товар у визначеній кількості та сортименті, про що позивач робить відмітку у письмовому замовленні.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна договору складається із вартості всього переданого договору товару протягом строку дії даного договору. Вартість визначається сумарно, виходячи із сум, вказаних у видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.2 договору повна оплата переданого за видатковою накладною партії товару здійснюється відповідачем не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання партії товару. Оплата товару здійснюється окремо згідно кожної накладної на кожну окрему партію товару, яка оформлена у відповідності до договору. Відповідач зобов`язаний зазначати номер накладної та договір, за яким здійснюється оплата.

Відповідно до п. 1.4 договору, договір діє до 31 грудня 2016 року включно. Строк дії договору кожного року пролонгується у відповідності до п. 1.5.

Відповідно до п. 1.5 договору, в разі відсутності на дату закінчення строку дії дійсного договору офіційного повідомлення від будь-якої зі сторін про не бажання продовжувати договірні відносини, строк дії договору вважається автоматично продовженим до 31 грудня наступного року.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмової відмови будь-якої зі сторін договору про відсутність бажання продовжувати договірні відносини, суд дійшов висновку, що даний договір є діючим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 18640,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1800 від 27.06.2017 року, яка підписана обома сторонами та скріплена печатками.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як стверджує позивач, відповідач зобов`язання щодо оплати, поставленого позивачем товару виконав лише частково в сумі 8640,00 грн.

Також як стверджує позивач частина сплачених коштів у розмірі 2248,00 грн. пішла на зарахування пені у відповідності до п.5.7 договору.

Таким чином, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений згідно видаткової накладної від 27.06.2017 року товар станом на 27.09.2018 року становила 12248,00 грн.

Крім того, позивачем було нараховано відповідачу пеню у період з 29.12.2017 року по 08.10.2018 року у розмірі 3196,00 грн. грн., штраф 5% в сумі 932,00 грн., 24% річних в сумі 4797,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 509,52 грн.

Несплата відповідачем заборгованості стала підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, позивачем було здійснено відповідачу поставку, на виконання умов договору від 30.11.2015 року на суму 18640,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1800 від 27.06.2017 року.

Відповідач в свою чергу здійснив лише часткову оплату 28.12.2017 року в розмірі 8640,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням, яке наявне в матеріалах справи, тобто з порушенням строку, встановленого п. 3.2. договору (14 календарних днів з моменту отримання партії товару).

Відповідно до п. 5.7 договору, в разі порушення термінів оплати товару, відповідач в першу чергу зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення.

Тобто сторонами було визначено прядок зарахування коштів, які сплачує відповідач.

Враховуючи те, що відповідачем здійснено часткову оплату товару в розмірі 8640,00 грн. з порушенням строку, встановленого п. 3.2. договору, позивачем було зараховано частину сплачених коштів в якості пені за порушення термінів оплати товару в порядку п. 5.7 договору, яка за розрахунком позивача склала 2248,00 грн.

Таким чином, після здійснення відповідачем часткової оплати та з урахуванням порядку зарахування коштів, заборгованість відповідача склала 12248,00 грн.

Проте здійснивши перерахунок суми основного боргу, судом встановлено, що позивачем порушено строк нарахування пені, а саме з 12.07.2017 року по 28.12.2017 року.

Враховуючи те, що відповідачем було здійснено часткову оплату боргу в розмірі 8640,00 грн. 28.12.2017 року, суд дійшов висновку, що вірним є період нарахування пені з 12.07.2017 року по 27.12.2017 року в сумі 2234,25 грн.

Таким чином, основна сума боргу складає 12234,25 грн. (8640,00 грн. - 2234,25=6405,75 ( 18640,00 грн. - 6405,75грн. = 12234,25 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором про постачання товар та надання послуг № 356/16 від 30.11.2015 року у розмірі 12234,25 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені в сумі 3196,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.7 договору, відповідач у разі порушення строків оплати товару, у першу чергу зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день прострочки на протязі всього часу прострочки.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В даному випадку з розрахунку позивача вбачається, що останнім вже було нараховано 2248,00 грн. пені за період з 12.07.2017 року по 28.12.2017 року на суму боргу 18640,00 грн.( 169 днів), проте звертаючись до суду з відповідним позовом позивачем нараховано пеню у розмірі 3196,00 грн. за період з 29.12.2017 року по 08.10.2018 року на суму боргу 12248,00 грн. Судом досліджено умови укладеного договору сторін та розрахунок наданий позивачем та встановлено, наступне.

Відповідно до п. 5.7 договору, в разі порушення термінів оплати товару, відповідач в першу чергу зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В даному випадку позивачем було порушено строк визначений ч. 6 ст. 232 ГК України для нарахування пені, оскільки умовами договору не було встановлено інший термін для нарахування пені.

Оскільки, як вже було встановлено судом вище, заборгованість відповідача після часткової оплати становить 12234,25 грн., то нарахування пені має здійснюватись на вказану суму з урахуванням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 ГП України та суми пені, яка була зарахована позивачем.

Таким чином, здійснивши перерахунок суми пені, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 2389,78 грн. пені.

В частині стягнення пені в розмірі 806,22 грн. суд відмовляє з задоволенні позову, у зв`язку безпідставністю її нарахування.

Щодо до стягнення з відповідача штрафу в сумі 932,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.7 договору, в разі прострочення відповідачем оплати строком понад 30 календарних днів, відповідач зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 5% від простроченої суми.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору щодо здійснення оплати поставленого позивачем товару у строк понад 30 календарних днів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 932,00 грн. 5% штрафу нарахована позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 4797,00 грн. 24% річних та 509,00 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.7. договору, у разі порушення відповідачем строків оплати товару, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу у відповідності до ст. 625 ЦК України, 24% річних від простроченої суми боргу на протязі всього часу прострочки.

Таким чином, позивачем встановлено нарахування 24% річних від простроченої суми заборгованості, замість 3% річних, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 24% річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що він не відповідає вимогам законодавства, з огляду на наступне.

В даному випадку, позивачем здійснено розрахунок річних у період з 12.07.2017 року по 28.12.2017 року на суму боргу 18640,00 грн. та у період з 29.12.2017 року по 08.10.2018 року на суму боргу 12248,00 грн.

Проте, як вже було зазначено вище, після 28.12.2017 року (тобто часткової оплати відповідачем боргу) сума основної заборгованості відповідача складає 12234,25 грн. та нарахування позивачем річних на суму 12248,00 грн. є безпідставним.

Таким чином, здійснивши перерахунок суми 24% річних, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 4364,00 грн., з яких:

- на суму заборгованості 18640,00 грн. за період з 12.07.2017 року по 27.12.2017 року (до здійснення відповідачем часткової оплати) 2071,34 грн.;

- на суму заборгованості 12234,25 грн. за період з 28.12.2017 року (після здійснення відповідачем часткової оплати) по 08.10.2018 року 2292,66 грн.

В частині стягнення 433,00 грн. 24% річних суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Щодо нарахованих позивачем 509,52 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім нараховано інфляційні втрати за період з січня 2018 року по серпень 2018 року на суму боргу 12248,00 грн.

Враховуючи те, що інфляційні втрати нараховані позивачем за період після часткової оплати відповідача, суд дійшов висновку, що нарахування останніх має здійснюватись на основну суму боргу 12234,35 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат у відповідності до вимог чинного законодавства з відповідача підлягає стягненню 445,06 грн. інфляційних втрат за період з січня 2018 року по серпень 2018 року, які нараховано на основну суму боргу 12234,35 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат і сумі 64,46 грн., суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з відповідним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1841,00 грн.

В той час, як за подання вказаного позову, позивач мав сплатити мінімальну суму судового збору у розмірі 1762,00 грн.

У зв`язку з викладеним, з відповідача підлягає до стягнення 1654,98 грн. судового збору.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач в порядку ст. 7 ЗУ Про судовий збір має право подати заяву про повернення судового збору в розмірі 79,00 грн., як зайво сплаченого.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Аврора (вул. Леся Сердюка, 13, м. Харків, 61107, код ЄДРПОУ 37189903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Шинтех Плюс (вул. Львівська, 22, прим. 12, м. Київ, 03115, п/р 26001052315909 Філія ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 38258146) 12234,25 грн. основного боргу, 2389,78 грн. пені, 4364,00 грн. 24% річних, 932,00 грн. штрафу, 445,06 грн. інфляційних втрат та 1654,98 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою ://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 12.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_2

922/2965/18