Постанова
від 04.12.2018 по справі 910/837/18
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/837/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Студенця В.І.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Київбуд Холдінг" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018

(суддя Борисенко І.І.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018

(головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді: Сітайло Л.Г. і Пашкіна С.А.)

у справі № 910/837/18

за позовом державного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (далі - Підприємство)

до Товариства

про стягнення 37 638,38 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 37 638,38 грн., з яких: 30 515,40 грн. основної заборгованості; 694,75 грн. - 3% річних; 2 555,70 грн. "інфляційних втрат"; 3 872,53 грн. пені за договором від 18.01.2017 №13-17 (далі - Договір).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018: позов задоволено; з Товариства стягнуто на користь Підприємства зазначені суми, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 762 грн.

Рішення і постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати зазначені рішення і постанову попередніх судових інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати стягнути з Підприємства. Так, за доводами касаційної скарги: суди не дослідили питання про те, чи дійсно виконавцем за Договором було виконано роботи; надана позивачем накладна не відповідає вимогам закону; судами порушено вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також статті 236 названого Кодексу; судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов'язковості договору та відповідальності за його невиконання.

Скаржником також подано додаткові письмові пояснення "про порушення судами норм процесуального права в частині неправильної оцінки обставин справи щодо невиконання ДП НДІБВ робіт за договором", з доданням до них деяких документів (копій заяви свідка Плеханова С.П., копії "витягу з ЄДР щодо ТОВ "КИЇВБУД ХОЛДИНГ").

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і відсутність підстав для їх скасування, безпідставність і необґрунтованість аргументів касаційної скарги, їх невідповідність законодавству та дійсним обставинам справи, й просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.

Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано й зазначено, що:

- Підприємство як виконавець і Товариство як замовник уклади Договір, за умовами якого Товариство доручає, а Підприємство зобов'язувалося у встановлений Договором строк виконати роботи з обстеження вестибюлю, платформи, колон та навісу станції метрополітену "Лівобережна" (далі - Роботи), а Товариство зобов'язалося прийняти та оплатити Роботи;

- датою підписання Договору в ньому зазначено 18.01.2017, проте надані Підприємством документи, а саме акт здачі-приймання науково-технічної продукції (роботи, послуги), проектної продукції та іншої продукції від 17.04.2017 (далі - Акт від 17.04.2017) та накладна від 14.02.2017 №32 (далі - Накладна №32) містять посилання на договір від 31.01.2017 №13-17, тобто з номером Договору, але з іншою датою укладення;

- Товариство заперечує виконання Підприємством робіт саме за Договором, вказуючи, що Договір і договір від 31.01.2017 № 13-17 є різними договорами, тоді як Підприємство зазначає, що при укладенні договору № 13-17 було допущено описку й невірно зазначено дату його укладення: замість вірної дати 31.01.2017 вказано невірну - 18.01.2017;

- при цьому жодна із сторін не надала суду доказів як укладення в січні 2017 року двох договорів з однаковим номером 13-17, так і укладення двох договорів з однаковим номером у будь-який інший час;

- як Акт від 17.04.2017, так і Накладна № 32 містять відомості про виконання Підприємством Робіт, які були предметом договору № 13-17, а вказана в цьому акті вартість Робіт цілком відповідає вартості, зазначеній у Договорі, протоколі узгодження договірної ціни та калькуляції вартості Робіт;

- місцевий господарський суд визнав, що справжньою датою укладення Договору слід вважати 31.01.2017, з чим не погодився апеляційний господарський суд. Натомість, як встановлено останнім, Договір було укладено саме 18.01.2017, а описки у даті укладення Договору містять саме Акт від 17.04.2017 та Накладна №32; однак невірне визначення судом першої інстанції дати укладення Договору не призвело до неправильного вирішення цим судом спору по суті;

- Товариством перераховано Підприємству 20 343,60 грн., що становить 40% суми Договору (50 859 грн.);

- уповноваженими представниками сторін підписано Накладну № 32, з якої вбачається, що Товариству передано 4 паперові примірники звіту про Роботи, та складено Акт від 17.04.2017 про те, що відповідна науково-технічна продукція (Роботи) "задовольняє умовам" Договору; договірна ціна складає 50 859 грн., загальна сума авансу, що утримується з вартості виконаних Робіт, становить 20 343,60 грн., а перерахувати належить 30 515,40 грн.;

- Підприємство направило Товариству претензію з вимогою сплатити 30 515,40 грн., яку Товариство отримало, але доказів відповіді на неї не надано;

- неоплаченими залишилися Роботи на загальну суму 30 515,40 грн.;

- вказані документи підписані уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками, порядок приймання-передачі Робіт відповідає порядку, встановленому Договором;

- у зв'язку з посиланням Товариства на те, що сторони не погоджували технічне завдання з вихідними даними, на підставі яких Підприємство мало б виконувати Роботи, судом зазначено, що за змістом пункту 3.1 Договору технічне завдання або інший документ, у відповідності з яким здійснюється приймання та оцінка роботи, складається на вимогу Товариства, тобто наявність такого документа не є обов'язковою, а в матеріалах справи відсутні докази наявності відповідної вимоги Товариства;

- відповідно до пункту 6.2 Договору в разі порушення терміну оплати більш ніж на 5 робочих днів Товариство зобов'язане виплатити Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен робочий день прострочення виконання зобов'язання;

- розмір нарахованих Підприємством Товариству пені, "інфляційних втрат" та процентів річних відповідає умовам Договору та вимогам закону.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Товариства заявлених Підприємством сум основної заборгованості за Договором, пені, "інфляційних втрат" та процентів річних.

Згідно з положеннями ЦК України:

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837);

- у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

Відповідно до положень Господарського кодексу України:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частини перша і друга статті 193);

- штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230).

З огляду на наведені законодавчі приписи та з'ясувавши факти як подання доказів виконання Робіт, так і часткового невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором перед позивачем, попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність підстав для задоволення згаданих позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Товариству передано Підприємством звіт про науково-технічну роботу "Обстеження вестибюлю, платформи, колон та навісу станції метрополітену "Лівобережна" Святошинсько-Броварської лінії метрополітену в Дніпровському районі міста Києва". Згідно з частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що унеможливлює додаткову перевірку названим судом відповідної обставини, так само як і змісту Накладної №32, за якою такий звіт передавався.

До того ж скаржником не зазначено, згідно з якою конкретно умовою (пунктом, підпунктом) Договору встановлювався (якщо встановлювався) обов'язок сторони (сторін) щодо складання та надання згаданого звіту.

За тим же приписом частини другої статті 300 ГПК України предметом дослідження в суді касаційної інстанції не може бути й зміст Акта від 17.04.2017.

Довод скаржника про те, що сторони не погоджували технічне завдання з вихідними даними, за якими Підприємство мало б виконувати Роботи, вже спростований апеляційним господарським судом, який з цього приводу зазначив, що за змістом пункту 3.1 Договору технічне завдання або інший документ, у відповідності з якими приймання та оцінка роботи, складається лише на вимогу Товариства, тоді як з відповідною вимогою Товариство ні до дати прийняття Робіт, ні після такої дати не зверталося, отже, й складання та погодження згаданого технічного завдання не було обов'язковим.

Посилаючись на те, що "Договір №13-17 від 31.01.2017 ніколи не укладався між ТОВ "КИЇВБУД ХОЛДІНГ та ДП НДІБВ", скаржник, однак, не зазначає, що між Підприємством і Товариством було б будь-коли укладено інший договір за тим же номером, але від іншої дати, або взагалі будь-який інший договір. Попередніми судовими інстанціями також з'ясовано (а скаржником не спростовано), що між цими суб'єктами господарювання не існує будь-яких інших договірних правовідносин, окрім як за договором, що має номер 13-17.

Предметом дослідження й оцінки у Касаційному господарському суді не можуть бути - в силу того ж імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України - й документи, додані до письмових додаткових пояснень скаржника, у тому числі заява Плеханова С.П. - т.в.о. директора Товариства з 01.11.2016.

До того ж скаржником не наведено та не обґрунтовано наявності будь-яких обставин, які починаючи з дня подання позову в даній справі унеможливлювали б одержання та подання до господарського суду першої інстанції (який розглянув дану справу 12.06.2018) відповідної заяви керівника Товариства, так само як і доданого до тих же пояснень витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З урахуванням наведеного визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи не вбачається.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Київбуд Холдінг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 910/837/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Студенець

Дата ухвалення рішення04.12.2018
Оприлюднено12.12.2018

Судовий реєстр по справі —910/837/18

Ухвала від 25.07.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 08.07.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Постанова від 04.12.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Селіваненко В.П.

Ухвала від 29.10.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Селіваненко В.П.

Постанова від 05.09.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Калатай Н.Ф.

Ухвала від 08.08.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Калатай Н.Ф.

Рішення від 12.06.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Рішення від 12.06.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 22.05.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 03.04.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні