Постанова

від 07.12.2018 по справі 750/8685/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 грудня 2018 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/8685/17

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/328/18, № 22-ц/4823/327/18

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Висоцької Н.В.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.

із секретарем - Шкарупою Ю.В.,

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС , ОСОБА_4,

третя особа - ТОВ Редакція газети Вєсть ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженння апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 26 вересня 2018 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного тексту - 06.10.2018) та на додаткове рішення цього ж суду від 09 жовтня 2018 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного тексту - 09.10.2018) у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС , ОСОБА_5 про визнання дій незаконними та зобов язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС , ОСОБА_5 про визнання дій незаконними та зобов язання вчинити певні дії. З урахуванням уточненої позовної заяви позовні вимоги обґрунтовані тим, що на інтернет сайті Gorod.cn.ua була розташована стаття ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій були зазначені персональні дані позивача, а саме його прізвище, ім я, по-батькові, вік та те, що мешканець міста Чернігова. В позові посилається, що зазначені відомості є конфіденціальною інформацією. На звернення до відповідача з претензією про незаконний збір та розповсюдження інформації відносно позивача відповіді надано не було. Позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено ст. 32 Конституції України, ст. 11, ч. 2 ст. 21 ЗУ Про інформацію , та права позивача. В позові просить визнати статтю ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була розміщена на Чернігівському міському порталі Gorod.cn.ua у 2014 році такою, що порушує його права; зобов язати відповідача видалити вищезазначену статтю з сайтів на яких вона була розташована; стягнути сплачений судовий збір та витрати пов язані з наданням правової допомоги.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.09.2018 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС , ОСОБА_5 про визнання дій незаконними та зобов язання вчинити певні дії - відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 09.10.2018 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не є первинним суб єктом авторського права, оскільки матеріал було передруковано з іншого видання, про що є відповідне посилання та відсутні повні персональні дані позивача для його повної та достовірної ідентифікації, як фізичної особи, також стягнуто з позивача додатковим рішенням витрати на правову допомогу на підставі ст.ст. 137, 141 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду від 26.09.2018, та скасувати додаткове рішення від 09.10.2018, і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувані рішення суду є незаконними та необґрунтованими, винесені в порушення норм матеріального та процесуального права, судом при вирішенні спору не було з ясовано всіх обставин справи.

У скарзі заявник посилається, що згоди на оприлюднення своїх персональних даних, як це передбачено ст. 11 ЗУ Про захист персональних даних , для спірної статті не надавав, зазначена стаття не є об єктом авторського права. Судом в порушення норм матеріального права не застосовано абз. 3 п. 1 ст. 434 ЦК України.

За доводами скарги, не було досліджено порушення прав позивача з боку відповідача, а саме розголошення особистих даних, що призвело до негативних наслідків для ОСОБА_2, які впливають на повагу до позивача з боку оточуючих його людей, почали виникати конфліктні ситуації зі знайомими та близькими, стресовий стан та погане самопочуття, безсоння, дратівливість, хвилювання, тривога.

З виходом спірної статті порушено немайнові права, що виражаються у негативному упередженому ставленні до позивача з боку великої кількості осіб, колег, роботодавців, які читають такий матеріал в мережі інтернет.

В обґрунтування незаконності оскаржуваного додаткового рішення заявник посилається на те, що при винесенні рішення не було враховано витрати на послуги адвоката понесені відповідачем, оскільки підтверджуючих документів останній до суду не надав.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на Чернігівському міському інтернет порталі Gorod.cn.ua було розміщено статтю ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зазначеній статті було викладено події за участю позивача, де зазначено: Как вияснилось, минировал 43-летний черниговец ОСОБА_2. , також у тексті статті зазначено по-батькові позивача - ОСОБА_2 (а.с. 5).

Матеріали справи містять декілька витягів з інтернет порталів новин, де містяться статті щодо події за участю позивача, але в них зазначена особа - 43-річний житель обласного центру (а.с. 10-13).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не є первинним суб єктом авторського права, оскільки матеріал було передруковано з іншого видання, про що є відповідне посилання та відсутні повні персональні дані позивача для його повної та достовірної ідентифікації, як фізичної особи.

Ухвалюючи додаткове рішення суд дійшов висновку, що заявлена стороною відповідача сума витрат за надання правничої допомоги в розмірі 1500 грн. відповідає вимогам ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Доказів протилежного стороною позивача суду не надано.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.

У відповідності із положеннями статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно положень статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про інформацію реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до роз'яснень, які викладені у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно положень статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Відповідно до ст. 11 ЗУ Про інформацію інформація про фізичну особу персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до положень частин першої статті 21 ЗУ Про інформацію інформація з обмеженим доступом є конфіденційною, таємною та службовою.

Частиною другою статті 21 зазначеного Закону конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Ст. 30 передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Окрім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 у справі N 1-9/2012 суд прийшов до висновку, що положення частини першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Враховуючи викладене, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що місцевий суд дійшов необгрунтованого висновку, що дана стаття не є об єктом авторського права, а також не застосування судом ст. 32 КУ, роз яснення та рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 у справі N 1-9/2012, ст.. 11 ЗУ Про інформацію, ст. 3,4 ч. 2 ст. 41 ЗУ Про друковані засоби масової інформації .

Як вбачається, доводи зводяться не до доведення наявності підстав для задоволення позову, та обставин з якими позивач пов язував порушення його прав у зв язку з розповсюдженням його персональних даних без його згоди.

Ключевими доводами є тлумачення норм права та посилання, яким саме способом слід відновити права позивача, проте зазначених вимог не було заявлено в позові та вони не були предметом розгляду судом першої інстанції.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи не є обгрунтованими, не доведені належними та допустимими доказами та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.09.2018 у даній цивільній справі в задоволенні позову відмовлено, сторона відповідача до закінчення судових дебатів заявила клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 1500 грн, та згодом долучено докази сплати витрат на правничу допомогу, тому стягнуті з позивача на користь ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн є правомірними.

Доводи скарги про неврахування місцевим судом витрат на послуги адвоката понесених відповідачем, оскільки підтверджуючих документів останній до суду не надав, не можуть бути підставою для скасування правильного додаткового рішення, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, в матеріалах міститься копія договору про надання правової допомоги від 16.02.2018 укладена між адвокатським бюро Миланич та Партнери та ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС , акт наданих послуг з правової допомоги, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги від 16.02.2018 рахунок на оплату № 16.02 від 16 лютого 2018 року, оригінал платіжного доручення № 28 від 23.02.2018 на суму 3000 грн (а. с. 105-114, 177).

Разом з тим, з додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги вбачається, що вартість правової допомоги становить 1500,00 грн (а.с. 112-113), зазначена сума була стягнута судом першої інстанції.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на здійснення оплати послуг за додатковою угодою поза встановленим строком, не є підставою для скасування додаткового рішення, враховуючи надані стороною відповідача докази понесених витрат пов язаних з оплатою послуг адвоката.

Стягуючи з позивача на користь відповідача ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на правничу допомогу в такому розмірі підлягають стягненню, оскільки саме такий розмір судових витрат підтверджений відповідачем в додатковій угоді та рахунку на оплату (а.с. 112-113, 114)

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Рішення та додаткове рішення місцевого суду постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 26 вересня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне судове рішення складено 12.12.2018.

Головуючий Судді: