Постанова

від 05.12.2018 по справі 910/7479/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2018 р. Справа№ 910/7479/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Власова Ю.Л.

Михальської Ю.Б.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко А.В. - ордер серії ДП № 1869 від 05.12.2018 р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року

у справі №910/7479/18 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ - ПРАЙД"

до Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" в особі відокремленого підрозділу - Філії "Авангард" Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"

про стягнення 510 482,38 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ-ПРАЙД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" в особі відокремленого підрозділу - Філії "Авангард" Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" про стягнення 510 482,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору №09-09-2016 від 09.09.2016 р. про надання охоронних послуг в частині сплати послуг з охорони, в зв'язку з чим за період з 09.09.2016 р. по 31.12.2017 р. виникла заборгованість в розмірі 510 482,38 грн., яка складається з 457 152,53 грн. - основної заборгованості; 11 953,23 грн. - пені; 26 402,59 грн. інфляційних втрат; 14 974,03 грн. - 3% річних. Позивач також просить покласти на відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року у справі № 910/7479/18 позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" в особі відокремленого підрозділу - Філії "Авангард" Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЛУЖБА БЕЗПЕКИ - ПРАЙД основний борг у розмірі 437 152 грн. 53 коп., 3 % річних у розмірі 14 974 грн. 03 коп., інфляційні втрати у розмірі 26 402 грн. 59 коп. та 7 177 грн. 72 коп. судового збору.

В задоволенні інших позовних вимог, щодо стягнення 31 953, 23 грн. відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 437 152, 53 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати наданих послуг, у відповідності до п. 7.4. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 437 152, 53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 31.12.2017 р. договір було розірвано за взаємною згодою сторін, а тому на день подання позову зобов'язання припинені за домовленістю сторін у повному обсязі. Також відповідач вказав, що відповідно до ст. 625 ЦК України передумовою для визнання права позивача на відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних є наявність вимоги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 р. ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 р. в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 р.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" у справі № 910/7479/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Власов Ю.Л., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 р. у справі 910/7479/18 та призначено справу до розгляду на 05.12.2018 р.

Позиції учасників справи

Через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права.

Заявлені у справі клопотання учасників справи та результати їх розгляду.

05.12.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що на даний час особи-адвоката, яка б кваліфіковано могла представити інтереси відповідача у судовому засіданні 05.12.2018 р., у відповідача не має.

05.12.2018 р. колегія суддів у судовому засіданні ухвалила клопотання про відкладення розгляду справи залишити без задоволення з наступних підстав.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявний відзив позивача на апеляційну скаргу, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 05.12.2018р. за відсутності представника відповідача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.09.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Служба Безпеки-Прайд , як охоронним агентством, та Публічним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" в особі відокремленого підрозділу - Філії "Авангард" Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард", як замовником, було укладено договір № 09-09-2016 про надання охоронних послуг (далі по тексту - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору охоронне агентство зобов'язується забезпечити недоторканість об'єкту охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийняття об'єкту під охорону, а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати охоронному агентству встановлену договором плату.

Пунктом 5.9 договору сторонами було внормовано, що у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охоронного агентства згідно договору, змовник зобов'язаний сплатити охоронному агентству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

В п. 7.3. договору сторонами було погоджено, що загальна сума щомісячної плати за договором складає 157 000, 00 грн. без ПДВ.

Оплату щомісячної суми договору за надані послуги здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітнім (п. 7.4. договору).

Згідно з п. 7.5. договору охоронне агентство зобов'язано надати замовникові акти про надання охоронних послуг до 2 числа місяця наступного за звітнім. Замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів розглянути поданий акт та підписати його або надати заперечення щодо викладеного в акті.

Відповідно до п. 8.3. договору закінчення дії договору або дострокове її припинення не звільняє сторони від зобов'язань, які виникли під час дії договору.

Згідно з п. 10.1. договір набирає чинності з 09.09.2016 р. і діє до 09.09.2017 р.

Між сторонами були узгоджені інструкція з охорони об'єкту охорони та дислокацію постів об'єкту охорони, які були оформлені додатками до договору.

10.09.2016 р. позивач прийняв від відповідача приміщення під охорону, про що сторонами було складено відповідний акт.

30.12.2016 р. сторонами укладено додаткову угоду № 30/12/16 до договору, в якій сторони дійшли згоди, зокрема, викласти п. 7.3. договору у наступній редакції: "Загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 175 680, 00 грн, без ПДВ".

31.08.2017 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 31/08/17 до договору, в якій сторони дійшли згоди, зокрема, викласти п. 7.3. договору у наступній редакції: "Загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 158 112, 00 грн, без ПДВ".

09.09.2017 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 09-09-2017 до договору, в якій сторони дійшли згоди, зокрема, викласти п. 7.3. договору у наступній редакції: "Загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 162 000, 00 грн, без ПДВ", та викласти п. 10.1. договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 09.09.2016 р. і діє до 09.09.2018 р.".

31.12.2017 р. сторони дійшли згоди про розірвання із 24.години 00 хвилин 31.12.2017 договору, та про те, що розірвання договору не звільняє їх від зобов'язань, які виникли під час дії договору (пункти 1 та 4 додаткової угоди № 31-12/2017/ФА до договору).

Позивач надавав відповідачу послуги обумовлені договором в період з 10.09.2016 р. по 31.12.2017 р., що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) підписаними сторонами на загальну суму 2 545 120, 53 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач надані йому за договором послуги оплачував з порушенням строків встановлених договором та не в повному обсязі, на момент розгляду справи відповідач сплатив позивачу за договором за період з 25.10.2016 р. по 30.03.2018 р. 2 107 968, 00 грн., що підтверджується наявними в справі копіями банківських виписок за відповідний період.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором становить 457 152, 53 грн.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 510 482, 38 грн, з яких: заборгованість за надані послуги охорони - 457 152, 53 грн; пеня 11 953, 23 грн за період прострочення з 01.11.2016 по 01.05.2017; інфляційні втрати - 26 402, 59 грн за січень 2018 - квітень 2018; 3 % річних - 14 974, 03 грн за період прострочення з 01.11.2016 по 04.06.2018.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 09-09-2016 від 09.09.2016 р. є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з п. 7.4. договору, оплату щомісячної суми договору за надані послуги здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітнім.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору було надано відповідачу в період з 10.09.2016 р. по 31.12.2017 р. послуги з охорони на загальну суму 2 545 120, 53 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття (надання послуг), які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем надані послуги були частково оплачені на суму 2 107 968,00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 437 152, 53 грн. (2 545 120, 53 грн. - 2 107 968, 00 грн. = 437 152, 53 грн.), доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Суд першої інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилковості розрахунку основної заборгованості відповідача за договором зробленим позивачем, оскільки при здійсненні розрахунку позивач не врахував, що 26.09.2017 р. відповідачем було здійснено платіж на суму 38 112, 00 грн., а не 18 112, 00 грн., як про те зазначає в розрахунку позивач.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності наданих послуг умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 437 152, 53 грн. відповідачем суду не надано.

Посилання апелянта на те, що на момент подання позову зобов'язання припинені за домовленістю сторін у повному обсязі, а тому відсутні підстави для стягнення основного зобов'язання за договором, є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як припинення дії договору.

Отже, сам факт припинення дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Зазначена правова позиція узгоджується, зокрема, за правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13.

Крім того, відповідно до ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Також, додатковою угодою № 31-12/2017/ФА від 31.12.2017 р., якою було розірвано договір про надання охоронних послуг, сторони у пункті 4 додаткової угоди зазначили, що розірвання договору не звільняє їх від зобов'язань, які виникли під час дії договору.

Враховуючи викладене, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 437 152, 53 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати наданих послуг, у відповідності до п. 7.4. договору є таким, що настав, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 437 152, 53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення 11 953, 23 грн. пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

В пункті 5.9. договору сторонами було погоджено сплату охоронному агентству пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, у випадку прострочення замовником оплати наданих послуг.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач невірно здійснив розрахунок пені. Розрахунок позивача був зроблений не по кожному акту окремо, проте враховуючи, що за розрахунком суду розмір пені за період прострочення визначений позивачем становить більшу суму, ніж визначено позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідні вимоги в частині стягнення пені у сумі 11 953, 23 грн. є обґрунтованими.

В той же час, відповідачем у відзиві на позову було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені нарахованої на заборгованість, яка виникла до 05.06.2017 р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16.

Враховуючи викладені норми, позивач звернувся до суду для захисту свого порушено права з пропуском річного строку позовної давності встановленого для вимог про стягнення пені, адже позов подано до суду 11.06.2018 р., а вимоги щодо стягнення пені заявлені за період прострочення з 01.11.2016 р. по 01.05.2017 р.

Таким чином, судом першої інстанції було правомірно відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 11 953, 23 грн. за період прострочення з 01.11.2016 по 01.05.2017 р., у зв'язку із спливом строку позивної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних за період прострочення з 01.11.2016 р. по 04.06.2018 р. та у сумі 14 974, 03 грн. індексу інфляції за січень 2018 року - квітень 2018 року нарахованого на суму боргу у сумі 26 402, 59 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 437 152, 53 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати наданих послуг, у відповідності до п. 7.4. договору є таким, що настав, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 437 152, 53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року у справі № 910/7479/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 р. у справі № 910/7479/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року у справі № 910/7479/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/7479/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 07.12.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Ю.Л. Власов

Ю.Б.Михальська