Рішення

від 11.12.2018 по справі 914/1996/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 Справа №914/1996/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д. за участю секретаря судового засідання Думин В.Я.

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Естейт» , с. Домажир, Яворівський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорівуд» , м. Львів

про стягнення 139407,73 грн.

В судове засідання з'явились:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Історія розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Естейт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорівуд» про стягнення 139407,73 грн.

Ухвалою суду від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 27.11.2018 року.

В зв'язку з неявкою сторін в судове засідання розгляд справи відкладено на 11.12.2018 р.

В судове засідання 11.12.2018р. представник позивача не з'явився Через канцелярію суду подав клопотання (вх.№46847/18 від 06.12.2018 р.), в якому відповідно до ч.4 ст. 202 ГПК України просить слухати справу за відсутності представника позивача. Також до клопотання долучено копії банківських виписок на підтвердження часткової оплати відповідачем орендних платежів з липня 2017 р. по жовтень 2018 р.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання повторно не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України може бути розглянута за наявними в справі матеріалами.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати орендних платежів згідно Договору № 2-0617 оренди нежитлових приміщень від 03.07.2017 р., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі в розмірі 136000,00 грн. та за прострочення виконання зобов'язань щодо оплати нараховано інфляційні втрати в розмірі 2714,00 грн., 3 % річних в розмірі 693,73 грн.

Заперечення відповідача проти позову.

Відповідач в жодне з судових засідань не з'явився, відзиву на позов не подав.

Обставини встановлені судом. Оцінка суду.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, між сторонами виникли цивільно-правовідносини щодо оренди майна на підставі укладеного договору.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03.07.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фаворит-Естейт (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Глорівуд (Орендар) укладено Договір № 2-0617 оренди нежитлових приміщень (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (Об'єкт оренди). Об'єкт оренди - нежитлове приміщення Цех по виготовленню меблевих елементів , загальною площею 1237 кв.м., що належить Орендодавцю на підставі права власності, розміщене за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Домажир, вул. Молодіжна, 614. Приміщення передаються Орендарю для використання під розміщення деревообробного виробництва. Оціночна вартість приміщення за згодою сторін становить 6617750,00 грн., що еквівалентно 250000,00 дол. США(п.1.1.Договору).

В п.1.2. Договору сторони передбачили, що термін дії Договору: три роки - з 03 липня 2017 року до 02 липня 2020 року. Договір набирає чинності з моменту його підписання ОСОБА_1 (п.7.13. Договору).

Згідно п. 1.3. Договору вступ орендаря в користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням ОСОБА_1 прийому-передачі.

Відповідно до ст. ст. 525 , 526 , 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України . Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем отримано нежитлове приміщення Цех по виготовленню меблевих елементів , загальною площею 1237 кв.м., про що свідчить підписаний та скріплений печатками обох сторін ОСОБА_1 прийому-передачі від 03.07.2017 року. В даному ОСОБА_1 прийому-передачі також вказано перелік обладнання, що належить до приміщення, та цим актом сторони підтвердили, що майно знаходиться у справному стані та задовольняє вимоги орендаря.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 2 Договору ОСОБА_1 встановлено порядок розрахунків. Зокрема, відповідно до п. 2.1. Договору за орендоване приміщення Оренар зобов'язується сплачувати щомісячну орендну плату, що становить 18000,00 грн. без ПДВ, що еквівалентно 690 дол. США за курсом 26,08 грн. за 1 дол. США. Вказана орендна плата не включає розміру комунальних і інших платежів, які безпосередньо пов'язані з експлуатацією приміщення і компенсуються Орендарем Орендодавцю додатково. Перелік платежів, що підлягають сплаті Орендарем, крім орендної плати, а також їх сплати наведено в Додатку №3 до цього Договору.

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 10 числа поточного місяця (наприклад, за вересень 2017 року - до 10 вересня 2017 р.), незалежно від результатів його господарської діяльності. В строк до 07 липня 2017 р. Орендар сплачує Орендодавцю орендні платежі, а саме: орендна плата за липень 2017 р. в розмірі 18000,00 грн., орендна плата за серпень 2017 р. в розмірі 18000,00 грн., орендна плата за вересень 2017 р. в розмірі 18000,00 грн. та орендна плата за червень 2020 р. в розмірі 18000,00 грн. (п.2.2. Договору).

Відповідно до п.2.4. Договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку шляхом перерахування суми, зазначеної в п.2.1. цього Договору на поточний рахунок Орендодавця.

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплати орендних платежів виконував неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 136000,00 грн.

Так, як вбачається з розрахунку та рахунків на оплату №1 від 19.02.2018 р., №2 від 14.03.2018 р. та № 3 від 13.04.2018 р., долучених до матеріалів справи, відповідно до умов договору позивачем нараховано відповідачу за період з липня 2017 р. до листопада 2017 р. включно по 18000,00 грн. орендної плати, за січень 2018 р. нараховано 44 947,00 грн. за оренду нежитлового приміщення та відшкодування вартості спожитого газу, активної і реактивної електроенергії, за лютий 2018 р. нараховано 28536,72 грн. за оренду нежитлового приміщення та відшкодування вартості спожитого газу, активної і реактивної електроенергії, за березень 2018 р. нараховано 30558,30 грн. за оренду нежитлового приміщення та відшкодування вартості спожитого газу, активної і реактивної електроенергії, за період з квітня 2018 р. до жовтня 2018 р. включно по 18000,00 грн. орендної плати.

Відповідач лише частково сплатив оренду плату, про що свідчать банківські виписки, а саме: 12.07.2017 р. відповідачем сплачено 72000,00 грн.; 21.02.2018 р. - 44947,00 грн.; 19.03.2018 р. - 28536,72 грн., 19.04.2018 р. - 20558,30 грн.

Отже, станом на момент подання позову у відповідача існує заборгованість перед позивачем щодо орендної плати в розмірі 136000,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідачем не подано суду доказів сплати вказаної заборгованості позивачу та в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів в розмірі 136000,00 грн., підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, не здійснював своєчасної оплати орендних платежів, позивач нарахував йому 693,73 грн. 3% річних та 2714,00 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що при перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом взято до уваги положення п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), відповідно до якого, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає, що такий позивачем проведено невірно, оскільки ним нараховуються інфляційні втрати за період з березня по 30 вересня 2018 р. на всю суму заборгованості в розмірі 118000,00 грн., відповідно не враховано, що інфляційні втрати нараховуються на суму кожного простроченого платежу (орендна плата нараховується щомісячно). Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Також позивачем застосовано невірний індекс інфляції за вказаний період.

Судом проведено перевірку правильності здійснених позивачем нарахувань та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 2576,00 грн. інфляційних втрат та 693,72 грн. - 3 % річних.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково та слід стягнути з відповідача 136000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 2576,00 грн. інфляційних втрат та 693,73 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено судом частково, витрати позивача по сплаті судового збору суд покладає на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 2089,05 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Глорівуд (79017, м. Львів, вул. Водогінна, будинок 2, ідентифікаційний код 40390273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фаворит-Естейт (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Домажир, вул. Молодіжна, будинок 614, ідентифікаційний код 40358292) - 136000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 2576,00 грн. інфляційних втрат, 693,73 грн. трьох відсотків річних та 2089,05 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 13.12.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.