Рішення

від 12.12.2018 по справі 440/3495/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 440/3495/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

03 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_4 районна державна лікарня ветеринарної медицини звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанов від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП-ФС та №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувані постанови винесено на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства. Позивач пояснював, що з найманими фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено цивільно-правові договори про надання послуг, що не заборонено чинним законодавством. Зазначав, що згідно власноруч написаної водієм ОСОБА_7 заяви від 02.08.2018, виплата заробітної плати за весь час щорічної відпустки була проведена в інші строки, ніж визначені ст. 21 Закону України "Про відпустки" та ч. 4ст. 115 Кодексу законів про працю України. Оскільки висновки відповідача, про які зазначено в акті перевірки, зроблено без урахування всіх істотних обставин, винесені постанови про накладення штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

26.09.2018 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність висновків акту перевірки. Пояснював, що характер відносин, які склались між позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_6 є саме трудовими, а не цивільно-правовими. Таким чином, позивачем порушено приписи ст. 265 КЗпП України, а саме не оформлено належним чином трудові відносини з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом укладення трудового договору у відповідності до ст. 24 КЗпП України. Вказував, що під час інспекційного відвідування жодних документів, які б підтверджували бажання працівника виплатити відпускні разом із заробітною платою не було надано. Звертає увагу суду, що виплата відпускних за дні щорічної відпустки в узгоджений між працівником і роботодавцем строк здійснюється у виключних випадках. Заява ОСОБА_7 написана 02.08.2018, а у відпустку повинен був йти з 13.08.2018, а тому термін виплати відпускних був.

07.11.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому вказав, що органи Держпраці проводять свої перевірки за правилами установленими Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", але з огляду на особливості, які встановлені в спеціальних законах з питань праці та в міжнародних договорах. Зазначав, що інспекційне відвідування з питань порушення виплат при звільненні працівника проводиться за зверненнями фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Виплата заробітної плати за час щорічної відпустки може бути проведена в інші строки, ніж визначені національним законодавством, але за наявності окремої угоди між працівником і роботодавцем. Угодою між позивачем та водієм ОСОБА_7 є заява працівника від 02.08.2018 про виплату заробітної плати за весь час щорічної відпустки в інші строки, ніж визначені ст. 21 Закону України "Про відпустки" та ч. 4ст. 115 Кодексу законів про працю України. В детальному описі виявлених порушень державним інспектором не вказано порушення щодо не надання на вимогу інспектора заяви ОСОБА_7 від 02.08.2018.

Також вказував про помилковість твердження відповідача, що договори які укладені з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відносяться до трудових, а сторони такої угоди прирівняні до працівника та роботодавця, оскільки характерними ознаками трудових відносин є систематична виплата заробітної плати за процес праці; підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держепоживетандарту від 28.07.2010 N 327; обов'язок роботодавця надати робоче місце: дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації з урахуванням Закону України "Про охорону праці" тощо. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик. Питання використання матеріалів та інструментів, необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно- правового договору. Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 03.09.2018 (вх. № 10319/01-12) до Управління Держпраці у Полтавській області надійшов лист Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду у Полтавській області від 07.08.2018 року № 3513/06, до якого додана інформація щодо застрахованих осіб, які виконуються роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами у одного страхувальника більше року за червень 2017 року по червень 2018 року, зокрема щодо ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини, для вжиття заходів у межах повноважень /а.с. 100/.

У зв'язку з надходженням листа Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено наказ від 07.09.2018 № 165П "Про проведення заходів державного контролю", відповідно якого, головному державному інспектору Гармаш С.М. доручено провести інспекційне відвідування щодо додержання законодавства про працю у діяльності ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини /а.с. 101/.

Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю №1673 від 11.09.2018 головному державному інспектору Управління Держпраці у Полтавській області Гармаш С.М. було доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини, що знаходиться за адресою: Полтавська область, смт. В. Багачка, вул. Шевченка, 73 /а.с. 99/.

В подальшому на підставі наказу від 07.09.2018 №165-П, направлення на проведення заходу державного контролю №1673 від 11.09.2018, головним державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області Гармаш С.М. проведено інспекційне відвідування ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини на предмет додержання ним вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 13.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ /а.с. 103-107/.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

В ході інспекційного відвідування надано цивільно - правові договори, укладені між ОСОБА_4 районною державною лікарнею ветеринарної медицини, в особі начальника ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Згідно п. 1 наданих цивільно-правових договорів Замовник доручає а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: проведення профілактичних лікувальних ветеринарних послуг, проведення протиепізоогичних ветеринарних заходів згідно прейскуранту на послуги, виклик лікаря, кріплення бірки тваринам, клінічний огляд тварин, надання консультацій, введення препаратів, відбір біоматеріалу для дослідження, клінічний огляд тварин після забою тощо.

Строк дії договорів, які були надані по гр. ОСОБА_5 з 02.01.2018 по 30.06.2018, та з 01.07.2018 по 30.09.2018, по ОСОБА_6 з 02.01.2018 по 30.06.2018, та з 01.07.2018 по 30.09.2018, що вказує на систематичність укладення цивільно-правових договорів.

Також, згідно п. 2 наданих позивачем цивільно-правових договорів замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30% від вартості наданих послуг щомісячно згідно акту виконання робіт. Оплата передбачена не пізніше 30 числа кожного місяця. Одночасно надано акти здавання-приймання виконаної роботи.

Згідно розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №2 та відомості №7 від 30.01.2018 Заробітна плата за січень місяць 2018 працівників ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини , серед яких зазначено ОСОБА_6 сума 279.68 грн, та ОСОБА_5 - 254,03 грн.

За лютий місяць: згідно розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №5 та відомості №13 від 02.03.2018 "Заробітна плата за лютий місяць 2018 року працівників ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини", серед яких зазначено ОСОБА_6 - 294,42 грн, ОСОБА_5 - 299,83 грн.

Так по аналогічному принципу по всім місяцям: за березень, квітень, травень, за червень, липень, серпень 2018 року була сплачена заробітна плата працівникам ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Враховуючи викладене вище, відповідачем зроблено висновок, що відносини за цивільно-правовими договорами між ОСОБА_4 районною державною лікарнею ветеринарної медицини і гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично є трудовими, а сторони такої угоди прирівняні до працівника і роботодавця.

Також, в ході інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України, ст. 21 Закону України Про відпустки щодо строку виплати заробітної плати за весь час щорічної відпустки та ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо строку розрахунку при звільненні.

Так, згідно наказу №40 від 02.08.2018 надано щорічну відпустку водію ОСОБА_7 з 13 серпня 2018 року. Однак, як свідчить відомість №71 від 13.08.2018 заробітна плата за час щорічної відпустки в сумі 3550,00 грн. виплачена 13.08.2018.

Крім того, наказом № 25 від 24.05.2018 звільнено з роботи сторожа ОСОБА_8 Виплату належних при звільненні сум (769,36 грн.) проведено 29.05.2018 згідно відомості №48.

21 вересня 2018 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_9 прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами

- №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, якою на ОСОБА_4 районну державну лікарню ветеринарної медицини накладено штраф у сумі 3723,00 грн на підставі абзацу вісім частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України /а.с. 19/;

- №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ОСОБА_4 районну державну лікарню ветеринарної медицини накладено штраф у сумі 223 380,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України /а.с. 20-21/.

Позивач не погодився із постановами про накладення штрафних санкцій та оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» , Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року .

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р «Питання Державної служби з питань праці» на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року /надалі - Порядок № 295/.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Пунктом 19 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування /пункт 23 Порядку №295/.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади .

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.

З 1 січня 2017 року збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання «тіньової» зайнятості, легалізації заробітної плати.

Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України« внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3723 гривні.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС за порушення позивачем вимог ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до позивача штраф в розмірі 223 380 гривень (3723 грн. х 30 х 2 кількість працівників).

Суд зауважує, що постанови про накладення штрафу за порушення вимог ст. 24 КЗпП України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Законодавством визначено досить суворі фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

Оскаржувані припис та постанова винесені відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин позивача з громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_5М, з якими укладено цивільно-правові угоди /а.с. 57-60/, які на думку органу Держпраці мають ознаки трудового договору, що не відповідає законодавчо встановленій меті її винесення та, як наслідок, винесено за відсутності підтвердженого факту допущення позивачем вимог трудового законодавства.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Як встановлено судом, між ОСОБА_4 районною державною лікарнею ветеринарної медицини (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець) укладено цивільно-правові договори від 02.01.2018, від 01.07.2018 /а.с. 57,58/. Відповідно до предмету вказаних угод, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконувати такі роботи: проведення профілактичних лікувальних ветеринарних послуг, проведення протиепізоогичних ветеринарних заходів згідно прейскуранту на послуги, виклик лікаря, кріплення бірки тваринам, клінічний огляд тварин, надання консультацій, введення препаратів, відбір біоматеріалу для дослідження, клінічний огляд тварин після забою тварин, ін., у строк, вказаний у договорах.

Також між ОСОБА_4 районною державною лікарнею ветеринарної медицини (замовник) та ОСОБА_6 (виконавець) укладено цивільно-правові договори від 02.01.2018, від 01.07.2018 /а.с. 59,60/. Відповідно до предмету вказаних угод, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконувати такі роботи: проведення профілактичних лікувальних ветеринарних послуг, проведення протиепізоогичних ветеринарних заходів згідно прейскуранту на послуги, виклик лікаря, кріплення бірки тваринам, клінічний огляд тварин, надання консультацій, введення препаратів, відбір біоматеріалу для дослідження, клінічний огляд тварин після забою тварин, ін., у строк, вказаний у договорах.

В пункті 1.1. договорів визначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Пунктами 2.1., 2.2 цивільно-правових договорів обумовлено сплату винагороди у розмірі 30% суми від вартості наданих послуг згідно акту виконаних робіт, не пізніше 30 числа кожного місяця з дня прийняття замовником роботи за актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦКУ).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1-2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Про укладання усних договорів та їх виконання свідчать наявні документи бухгалтерського обліку, обов'язковість складання яких передбачена вказаним Законом (акти виконаних робіт, рахунки на оплату, платіжні доручення).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору /стаття 902 ЦК України/.

Якщо договором передбачено надання послуг за таку плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором /частина перша статті 903 ЦК України/.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами /стаття 905 ЦК України/.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Суд зазначає, що за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц.

Як слідує зі змісту цивільно-правових договорів, метою їх укладання є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є виконання конкретних робіт по проведенню профілактичних лікувальних ветеринарних послуг, протиепізоогичних ветеринарних заходів згідно прейскуранту на послуги, послуг по виклику лікаря, кріплення бірки тваринам, клінічний огляд тварин, надання консультацій, введення препаратів, відбору біоматеріалу для дослідження, клінічного огляду тварин після їх забою. Фактично громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виконувалась індивідуально визначена робота.

Крім того, цивільно-правовими договорами передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Отже, вказані положення договорів не передбачають сплату страхових внесків та надання гарантій, пільг, компенсацій, допомоги, характерних для трудового законодавства, та дозволяють виконавцям самостійно організовувати виконання роботи і не підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Також встановлено, що послуги за цими договорами надаються протягом терміну дії договорів, що свідчить про строковість та обмеженість в часі надання послуг. Таким чином, після виконання визначених робіт відносини між сторонами договору припинилися.

Пунктами 2.1 договорів сторони погодили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно акту виконаних робіт.

Так, актами виконаних робіт за вищевказаними цивільно-правовими договорами встановлено, що роботи виконано якісно і в повному обсязі та визначено конкретну суму винагороди за виконаний обсяг робіт /а.с. 61-76/.

Отже, результати робіт надавалися по мірі виконання робіт та оплачувалися за договірною ціною пропорційно до обсягу виконаних робіт. А відтак, оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і складання актів здавання-приймання виконаної роботи, на підставі яких проводилася оплата.

Також за умовами вищевказаних договорів не встановлена відповідальність сторін за невиконання умов договору, тоді як відповідальність працівників у трудових відносинах регулюється лише імперативними нормами законів та не може визначатися і змінюватися роботодавцем і працівником та позивач не бере на себе жодних зобов'язань по забезпеченню умов праці, не надає виконавцям відповідний інвентар та не забезпечує засобами індивідуального захисту (у непогоду тощо).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договори, які укладені ОСОБА_4 районною державною лікарнею ветеринарної медицини та ОСОБА_6, ОСОБА_5, за своїм змістом є цивільно-правовими договорами, а відносини, що склалися між сторонами цих договорів, - суто цивільно-правовими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України одним із критеріїв правомірності рішень чи дій суб'єктів владних повноважень є використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Як зазначено судом вище, повноваження притягати до фінансової відповідальності роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці надано відповідачу з метою запобігання «тіньової» зайнятості та легалізації заробітної плати.

У даному випадку судом не встановлено ухилення підприємства позивача від легалізації заробітної плати вищеназваного працівника: трудові права останніх дотримано, всі загальнообов'язкові відрахування проведено бухгалтерією підприємства.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач скористався своїми повноваженнями не з тією метою, з якою йому таке повноваження надано, а лише за формальними підставами. А відтак, оскаржувана постанова від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування постанови від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, то слід зазначити наступне.

Зі змісту акту інспекційного відвідування судом встановлено, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України на підставі того, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проведене було не в день звільнення.

Так, наказом № 25 від 24.05.2018 звільнено з роботи сторожа ОСОБА_8 Грошові кошти, що належать працівнику при звільненні відповідно до відомості №48 на видачу зарплати виплачені 29.05.2018.

У відповідності до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зі змісту наведених положень КЗпП України випливає, що законодавцем встановлено імперативний припис щодо того, що в день звільнення працівника йому мають бути виплачені всі суми, які належать йому від підприємства (установи, організації).

Відповідно до ст.98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Отже, ст. 96 КЗпП України надає право визначати підприємствам умови оплати праці в генеральних, галузевих, регіональних угодах, колективних договорах.

Проте, суд зазначає, що позивачем не надано доказів зазначення в генеральній, галузевій, регіональній угоді, колективному договорі умов затримки виплати усіх сум звільненим працівникам.

Відповідальність за порушення законодавства про працю визначено у ст.265 КЗпП України, згідно абз.8 ч.2 якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

На підставі статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3723 гривні.

Як вбачається з матеріалів справи, і це не оспорюється сторонами, на підставі заяви ОСОБА_8, 24.05.2018 наказом №25 /а.с.53/ звільнено з роботи сторожа ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 за згодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України з 24 травня 2018 року.

За даними розрахунково-платіжної відомості за травень 2018 року виплату належних при звільненні сум ОСОБА_8 виплачено 29.05.2018 /а.с. 120/.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про невиплату позивачем ОСОБА_8 у день звільнення нарахованих при звільненні сум, про що останнім не оспорюється.

Вищевикладені обставини у їх сукупності свідчать про підтвердження факту порушення позивачем вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, а відтак про правомірність висновків відповідача, викладених в акті інспекційного відвідування від 13.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ та правомірність в цій частині постанови від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП-ФС.

Також вказаним інспекційним відвідуванням встановлено порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України, ст. 21 Закону України Про відпустки щодо строку виплати заробітної плати за весь час щорічної відпустки.

Так, згідно наказу №40 від 02.08.2018 надано щорічну відпустку водію ОСОБА_7 з 13 серпня 2018 року. Однак, як свідчить відомість №71 від 13.08.2018 заробітна плата за час щорічної відпустки в сумі 3550,00 грн. виплачена 13.08.2018.

Згідно із ст.21 Закону України "Про відпустки" заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

У ч.1 ст.24 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як зазначено у ч.2 ст.115 КЗпП України, у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч.4 ст.115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідальність за порушення законодавства про працю визначено у ст.265 КЗпП України, згідно абз.8 ч.2 якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

На підставі статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3723 гривні.

Відповідно до параграфа другого статті 7 Конвенції № 132 "Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)", ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-ІІІ, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачене в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Згідно з положеннями частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, є частиною національного законодавства України.

Міністерство соціальної політики України своїм листом від 05 січня 2012 року № 7/13/133-12 "Про виплату відпускних" надало роз'яснення щодо порядку та термінів виплати заробітної плати за період надання щорічної відпустки, відповідно до яких, враховуючи положення зазначеної статті Конвенції та те, що конкретний період надання щорічної відпустки або її частини узгоджується між працівником і роботодавцем, у разі необхідності отримання щорічної відпустки (або її частини) у стислі терміни (у зв'язку із сімейними обставинами, станом здоров'я тощо) в заяві працівник може висловити своє бажання про отримання заробітної плати за не в терміни, визначені між працівником та роботодавцем.

Позивачем надано до суду копію заяви водія ОСОБА_10 від 02.08.2018 /а.с. 56/, якою працівник просив відпускні "виплатити в термін визначений за першу половину заробітної плати поточного місяця", тобто між вказаними працівником та роботодавцем було узгоджено інший строк виплати заробітної плати за час відпустки, ніж той, що передбачений ч.4 ст. 115 КЗпП України та ч.1 ст. 21 ЗУ "Про відпустки".

Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивачем було дотримано вимоги чинного законодавства стосовно строку виплати заробітної плати за весь час щорічної відпустки, а тому суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки відповідача щодо встановленого порушення.

Постановою від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП на позивача накладено штраф у розмірі 3723 грн (у розмірі мінімальної заробітної плати) за порушення як частини четвертої статті 115 КЗпП України та статті 21 Закону України "Про відпустки", так і частини першої статті 116 КЗпП України.

Враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями щодо порядку застосування фінансової відповідальності, визначення розміру штрафних санкцій, а також не має права і повноважень самостійно, на власний розсуд, поділити суми застосованих санкцій, то, встановивши правомірність постанови від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП в частині встановлення порушення частини першої статті 116 КЗпП України, прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП, винесеної на підставі висновків інспекційного відвідування, про накладення штрафу на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України.

З огляду на це позовна вимога про визнання протиправним та скасування постанови від 21.09.2018 №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ІП є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом частини 3 статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Беручи до уваги те, що позитвачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 3406,55 грн., і суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Полтавській області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 3350,70 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини (вул. Каштанова, 84, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, код ЄДРПОУ 00719932) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області від 21 вересня 2018 року №ПЛ1972/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_4 районної державної лікарні ветеринарної медицини (код ЄДРПОУ 00719932) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (ідентифікаційний код 39777136) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3 350,70 грн. (три тисячі триста п'ятдесят гривень сімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено 13 грудня 2018 року.

Суддя ОСОБА_11