Постанова

від 05.12.2018 по справі 760/12867/13

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 760/12867/13

Провадження № 14-412цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Приватне підприємство Універмаг Шевченківський (далі - ПП Універмаг Шевченківський ), Товариство з обмеженою відповідальністю Ріпка (далі - ТОВ Ріпка ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПП Універмаг Шевченківський

на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М. та

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПП Універмаг Шевченківський , ТОВ Ріпка про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ПП Універмаг Шевченківський до ТОВ Ріпка , ОСОБА_3 про визнання права власності, та

УСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ПП Універмаг Шевченківський заборгованість у розмірі 2 500 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 15 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та відповідачами укладено договір доручення № 1-Д, за яким позивачка взяла на себе зобов'язання від імені ТОВ Ріпка отримувати від ПП Універмаг Шевченківський грошові кошти, що сплачуються останнім з метою фінансування реконструкції нежитлових приміщень із облаштуванням антресолі за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об'єкт інвестування), а також організувати пошук суб'єкта господарювання (підрядника) для виконання робіт з реконструкції об'єкта інвестування, укласти з підрядником відповідний договір на реконструкцію, проводити розрахунки з підрядником згідно з укладеним договором. За виконане доручення ПП Універмаг Шевченківський зобов'язувалось сплатити їй 2 500 грн винагороди, проте умов договору не виконало.

У липні 2013 року ПП Універмаг Шевченківський подало зустрічний позов до ТОВ Ріпка , ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт інвестування, а саме: нежитлові приміщення групи приміщень № 2 першого поверху, загальною площею 23,4 кв. м, що складаються з нежитлового приміщення № 1, площею 14,4 кв. м, та антресолі № 2, площею 9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 15 листопада 2012 року між ним, як інвестором, та ТОВ Ріпка , як замовником, укладено інвестиційний договір № 2, яким врегульовано правовідносини сторін щодо фінансування реконструкції нежитлових приміщень з облаштуванням антресолі, загальною площею 25 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Вказувало, що на виконання своїх зобов'язань підприємство перерахувало ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 158 069,56 грн, як фінансування реконструкції з облаштуванням антресолі об'єкта інвестування. Проте останньою всупереч умовам договору не було надано жодної інформації про використання грошових коштів; ТОВ Ріпка після завершення будівництва ухиляється від передачі об'єкта інвестування, у зв'язку з чим підприємство позбавлено можливості оформити право власності на об'єкт нерухомості.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПП Універмаг Шевченківський на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 2 500 грн. Зустрічний позов ПП Універмаг Шевченківський задоволено. Визнано за ПП Універмаг Шевченківський право власності на нежитлові приміщення групи приміщень № 2 першого поверху, загальною площею 23,4 кв. м, що складаються з нежитлового приміщення № 1, площею 14,4 кв. м, та антресолі № 2, площею 9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 березня 2014 року визнано за ПП Універмаг Шевченківський право власності на об'єкт інвестування, а саме: коридор, площею 11,8 кв. м, та вбиральню, площею 1,7 кв. м, які розташовані за вищевказаною адресою.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 належним чином виконала умови договору доручення від 15 листопада 2012 року № 1-Д, проте ПП Універмаг Шевченківський не виконало своїх зобов'язань щодо сплати позивачу винагороди. Визнаючи на підставі статей 328, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності за ПП Універмаг Шевченківський , суд першої інстанції зазначив, що оскільки на виконання пунктів 1.3, 2.1.3 інвестиційного договору від 15 листопада 2012 року № 2 ні ОСОБА_3, ні ТОВ Ріпка не вчинили жодних дій направлених на передачу інвестору нежитлових приміщень групи приміщень № 2 першого поверху, загальною площею 23,4 кв. м, що складаються з нежитлового приміщення № 1, площею 14,4 кв. м, та антресолі № 2, площею 9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, то вимоги ПП Універмаг Шевченківський є обґрунтованими.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 березня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ПП Універмаг Шевченківський до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення групи приміщень № 2 першого поверху, загальною площею 23,4 кв. м, що складаються з нежитлового приміщення № 1, площею 14,4 кв. м, та антресолі № 2, площею 9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнання права власності на об'єкт інвестування, а саме: коридор, площею 11,8 кв. м, та вбиральню, площею 1,7 кв. м, які розташовані за вищевказаною адресою, а також у частині стягнення з ОСОБА_3 судового збору скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 березня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ПП Універмаг Шевченківський до ТОВ Ріпка про визнання права власності, визнання за ПП Універмаг Шевченківський права власності на нежитлові приміщення групи приміщень № 2 першого поверху, загальною площею 23,4 кв. м, що складаються з нежитлового приміщення № 1, площею 14,4 кв. м, та антресолі № 2, площею 9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнання права власності на об'єкт інвестування, а саме: коридор, площею 11,8 кв. м, та вбиральню, площею 1,7 кв. м, які розташовані за вищевказаною адресою, а також в частині стягнення з ТОВ Ріпка судового збору скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 307 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2013 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про можливість розгляду спору між юридичними особами в цивільній справі суперечить вимогам законодавства. Розгляд вимог ПП Універмаг Шевченківський до ТОВ Ріпка про визнання права власності на нежитлові приміщення віднесено до юрисдикції господарського суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову у частині вимог ПП Універмаг Шевченківський до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки вона була повіреною особою і виконувала зобов'язання за договором доручення від 15 листопада 2012 року № 1-Д, не була власником спірного об'єкта нерухомості.

У вересні 2017 року ПП Універмаг Шевченківський звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Однією з підстав оскарження ПП Універмаг Шевченківський рішення апеляційного судує порушення судом правил суб'єктної юрисдикції, яке, на думку заявника, полягає в тому, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також у касаційній скарзі зазначено, що ПАТ КБ ПриватБанк ніколи не було іпотекодержателем спірних приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. На день ухвалення апеляційним судом рішення іпотекодержателем спірного нерухомого майна була Кредитна спілка Володар (далі - КС Володар ), а власником - ОСОБА_4, проте на порушення вимог чинного законодавства останні не були залучені судом як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції зазначеного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем за зустрічним позовом - ПП Універмаг Шевченківський заявлено вимоги про визнання права власності на нежитлові приміщення до фізичної особи - ОСОБА_3 та юридичної особи - ТОВ Ріпка .

Закриваючи провадження у справі в частині вимог до ТОВ Ріпка , апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що цей спір належить розглядати у порядку господарського судочинства, оскільки він виник між юридичними особами.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Тобто у даній справі правовідносини виникли між двома юридичними особами (ПП Універмаг Шевченківський і ТОВ Ріпка ) на підставі виконання інвестиційного договору. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що спір підлягав розгляду у порядку господарського судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується також із висновком апеляційного суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ПП Універмаг Шевченківський до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Як убачається із матеріалів справи, 15 листопада 2012 року між ТОВ Ріпка , ПП Універмаг Шевченківський та ОСОБА_3 укладено договір доручення № 1-Д, згідно з пунктом 1.1 якого остання взяла на себе зобов'язання від імені ТОВ Ріпка відповідно до інвестиційного договору від 15 листопада 2012 року № 2, укладеного між ПП Універмаг Шевченківський та ТОВ Ріпка , отримувати від ПП Універмаг Шевченківський грошові кошти, що сплачуються останнім з метою фінансування реконструкції житлових приміщень з облаштуванням антресолі за адресою: АДРЕСА_1, та організувати пошук суб'єкта господарювання (підрядника) для виконання останнім робіт з реконструкції об'єкта інвестування, укласти зі знайденим підрядником відповідний договір на реконструкцію об'єкта інвестування, проводити розрахунки з підрядником згідно з укладеним договором.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права власності (пункт перший частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 як повірена перешкоджає підприємству у визнанні ним права власності на спірний об'єкт нерухомості. Вона не є власником нерухомого майна, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з рішенням апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 до ПП Універмаг Шевченківський про стягнення заборгованості, оскільки суди встановили факт невиконання відповідачем умов договору доручення зі сплати позивачці винагороди у розмірі 2 500 грн, вказані вимоги підприємство визнало та підтвердило в суді апеляційної інстанції.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, що апеляційним судом не залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КС Володар та ОСОБА_4, не впливають на висновки суду, оскільки на стадії апеляційного розгляду суд не наділений повноваженнями щодо зміни суб'єктного складу.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуПриватного підприємства Універмаг Шевченківський залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко