Постанова

від 28.11.2018 по справі 823/398/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 823/398/16

Провадження № 11-1045апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 823/398/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Тальнівське районне управління юстиції), Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ТОВ ВП Імпульс плюс , ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ ВП Імпульс плюс на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (суддя Гаврилюк В. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року (судді Твердохліб В. А., Костюк Л. О., Троян Н. М.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ТОВ Айова звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Тальнівського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 січня 2016 року, індексний № 27988021 (далі - рішення від 29 січня 2016 року ).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення від 29 січня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_3, перебувала в оренді позивача на підставі належним чином укладеного та зареєстрованого договору оренди землі від 25 серпня 2006 року № б/н, строк дії якого ще не минув (на момент винесення рішення від 29 січня 2016 року). Однак всупереч вимогам чинного законодавства державним реєстратором Тальнівського районного управління юстиції повторно зареєстровано право оренди землі на ту ж саму земельну ділянку в період чинності укладеного договору оренди землі з позивачем, тільки вже за ТОВ ВП Імпульс плюс .

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини справи.

25 серпня 2006 року між ОСОБА_3 (орендодавець) і ТОВ Айова (орендар) укладено договір оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки загальною площею 2,39 га (кадастровий номер НОМЕР_1), строком на 10 років, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до державного акта від 30 грудня 2003 року серії НОМЕР_2.

Вказаний договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах 11 вересня 2006 року за № 040679300337.

29 січня 2016 року державним реєстратором Тальнівського районного управління юстиції Озюменко О. В. прийнято рішення про реєстрацію за суб'єктом ТОВ ВП Імпульс плюс права оренди на зазначену вище земельну ділянку на підставі договору оренди землі від 15 вересня 2015 року № 99, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ ВП Імпульс плюс .

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року, позов задовольнив.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року, виходив із того, що спірні правовідносини належать до юрисдикції адміністративного судочинства, оскільки обов'язок реєстратора перевірити інформацію про вже зареєстровані права випливає зі змісту його повноважень, передбачених статтею 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV), і позивач оскаржує владні, управлінські рішення державного реєстратора, а отже, такий спір має ознаки публічно-правового.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, ТОВ ВП Імпульс плюс звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, провадження у справі закрити. Вказує, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів. Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ Айова вважає її необґрунтованою та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки у своїй касаційній скарзі ТОВ ВП Імпульс плюс просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб'єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ ВП Імпульс плюс і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ ВП Імпульс плюс щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

ТакожВелика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах, зокрема, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 7 листопада 2018 року у справі № 821/406/17 (провадження № 11-962апп180) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від них.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про закриття провадження у цій справі, оскільки спір у ній є спором про право цивільне, незважаючи на участь у ньому суб'єкта публічного права. Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права оренди земельної ділянки, у зв'язку із чим зазначені вимоги є приватноправовими та підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а отже, відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС провадження у цій справі слід закрити.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

За правилами статті 354 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ТОВ ВП Імпульс плюс підлягає задоволенню. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року у справі № 823/398/16 слід скасувати, а провадження у справі - закрити .

Керуючись статтями 243, 341, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс плюс задовольнити.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року в адміністративній справі № 823/398/16 скасувати.

3. Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс плюс , ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко Н. П. Лященко В. В. Британчук Л. І. Рогач Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська