Рішення

від 10.12.2018 по справі 910/13418/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.12.2018Справа №  910/13418/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтекс-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг" про стягнення 8 052, 29 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллтекс-Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 8 052, 29 грн., з яких: 5 000, 00 грн. - основний борг, 2 750, 57 грн. - пеня та 301, 72 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 111705 від 07.11.2017. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.   6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.10.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04114, м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28.           З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 17.10.2018 ухвали Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 про відкриття провадження у справі. Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 07.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веллтекс-Україна" (далі - продавець) та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг" (далі - покупець) укладено договір поставки № 111705, умовами якого передбачено, що продавець бере на себе зобов'язання поставити, а покупець прийняти та сплатити швейне обладнання, запасні частини, тканини, швейну фурнітуру та ін. на умовах цього договору. Кількість і ціна товару, що поставляється, (партія товару) вказується у видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору). Відповідно до п. 2.1. договору, загальна вартість цього договору визначається шляхом сумування вартості всіх партій товару, що передаються за окремими видатковими накладними, з урахуванням умов цього договору. Згідно п. 2.2. договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної. Партією товару сторони визнають кількість товару, що вказаний у видатковій накладній. Пунктом 2.3. договору визначено, що покупець зобов'язується сплатити поставки кожної партії товару шляхом переведення грошових коштів на поточний рахунок продавця на протязі 14-ти календарних днів з моменту отримання товару. За умовами п. 3.4. договору, у разі недотримання строків оплати товару, вказаних в п. 2.3. цього договору, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день такої несплати. Цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків – до повного їх проведення. Якщо жодна із сторін договору за 30 днів не виявила ініціативи щодо припинення договору, договір вважається пролонгованим на тих же умовах і на той же строк (п.п. 5.5., 5.6. договору). Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 33  826, 25 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВУ-0001017 від 28.11.2017 на суму 8  745, 30 грн.,  ВУ-0001047 від 06.12.2017 на суму 4  868, 50 грн., ВУ-0001048 від 06.12.2017 на суму 10  295, 50 грн., ВУ-0001049 від 06.12.2017 на суму 7  970, 80 грн., ВУ-0001197 від 27.12.2017 на суму 1  946, 15 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також виставленими на оплату рахунками-фактури № УКР00058477 від 28.11.2017, № УКР00058582 від 29.11.2017, № УКР00058583 від 29.11.2017, № УКР00058577 від 29.11.2017, № УКР00059649 від 26.12.2017 (копія в матеріалах справи). Крім того, у матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2018, який також підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств. Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 28  826, 25 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг"    утворилась заборгованість у розмірі 5  000, 00 грн. 30.03.2018 позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 16/03/2018-02 від 16.03.2018, в якій позивач просив відповідача погасити суму заборгованості, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, яка отримана відповідачем 02.04.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив. Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 5  000, 00  грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 750, 57 грн. - пені за загальний період з 13.12.2017 по 09.07.2018 та 301, 72 грн. - 3 % річних за період з 13.12.2017 по 02.10.2018. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 111705 від 07.11.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.   Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).   Договір, відповідно до  ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом встановлено, позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 33  826, 25 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВУ-0001017 від 28.11.2017 на суму 8  745, 30 грн.,  ВУ-0001047 від 06.12.2017 на суму 4  868, 50 грн., ВУ-0001048 від 06.12.2017 на суму 10  295, 50 грн., ВУ-0001049 від 06.12.2017 на суму 7  970, 80 грн., ВУ-0001197 від 27.12.2017 на суму 1  946, 15 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також виставленими на оплату рахунками-фактури № УКР00058477 від 28.11.2017, № УКР00058582 від 29.11.2017, № УКР00058583 від 29.11.2017, № УКР00058577 від 29.11.2017, № УКР00059649 від 26.12.2017 (копії в матеріалах справи). Крім того, у матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2018, який також підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств. Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг"   утворилась заборгованість у розмірі 5  000, 00 грн. Згідно  з п.2.3. договору, покупець зобов'язується сплатити поставки кожної партії товару шляхом переведення грошових коштів на поточний рахунок продавця на протязі 14-ти календарних днів з моменту отримання товару. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Таким чином,  враховуючи п. 2.3. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару, тож за видатковою накладною № ВУ-0001017 від 28.11.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 13.12.2017; за видатковою накладною  ВУ-0001047 від 06.12.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 21.12.2017; за видатковою накладною  ВУ-0001048 від 06.12.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 21.12.2017; за видатковою накладною  ВУ-0001049 від 06.12.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 21.12.2017; за видатковою накладною  ВУ-0001197 від 27.12.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з 11.01.2018. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 111705 від 07.11.2017 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі  5  000, 00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 750, 57 грн. - пені за загальний період з 13.12.2017 по 09.07.2018 та 301, 72 грн. - 3 % річних за період з 13.12.2017 по 02.10.2018. За умовами п. 3.4. договору, у разі недотримання строків оплати товару, вказаних в п. 2.3. цього договору, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день такої несплати. Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності   учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського   зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 року) Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців. Суд перевірив правильність наданого позивачем розрахунку пені і встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 2  750, 57 грн. - пені за загальний період з 13.12.2017 по 09.07.2018. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 301, 72 грн. - 3 % річних за період з 13.12.2017 по 02.10.2018, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 року). Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від  17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”,  інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3 % річних і встановлено, що у розрахунку 3 % річних допущено помилку у визначені розміру нарахування. За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 301, 38 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 13.12.2017 по 02.10.2018, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись   статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва. ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтекс-Україна" задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавка Торг" (04114, м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28, ідентифікаційний код - 40126602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтекс-Україна" (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 44-Б, ідентифікаційний код - 33865525) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. – заборгованості, 2  750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 57 коп. – пені, 301 (триста одну) грн. 38 коп. – 3 % річних та 1  761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 05 коп. – судового збору. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.     Суддя                                                                                         С. О.  Щербаков