Рішення

від 04.12.2018 по справі 914/1674/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 Справа №914/1674/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Берегиня , Львівська область, м.Львів,

про: розірвання договору оренди, зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення та стягнення заборгованості,

ціна позову: 2165,22грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 12.03.2018р. №2302-вих-1764);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

10.09.2018р. до Господарського суду Львівської області із позовною заявою від 05.09.2018 за №2302-вих-5424 звернулося Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Берегиня про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення та стягнення заборгованості; ціна позову 2165,22грн.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень від 21.08.1996р. за №4375.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.09.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.10.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 06.11.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 04.12.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79019, Львівська область, м.Львів, вул.Рибна, буд.3, проте повернута відділенням поштового зв'язку із відмітною За закінченням встановленого терміну зберігання ; інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення .

Окрім того, як вбачається із безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю Берегиня знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2165,22 заборгованості зі сплати орендної плати, розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_2 на оренду нежитлових приміщень від 21.08.1996р. №4375 та зобов'язати Відповідача повернути об'єкт оренди за Договором шляхом виселення з приміщення підвалу загальною площею 23,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 47.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

21.08.1996р. між Управлінням комунального майна м.Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Берегиня (надалі - Відповідач, Орендар) укладено ОСОБА_2 на оренду нежитлових приміщень №4375 (надалі - ОСОБА_2), згідно умов якого (п.1), Орендодавець, передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування на невизначений термін нерухоме майно - приміщення підвалу загальною площею 23,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 47.

Пунктом 4 Договору встановлено, що за здане в оренду майно Орендар повинен щомісяця до 10 числа місяця сплачувати Орендодавцю орендну плату за попередній місяць у встановленому Договором розмірі шляхом перерахунку коштів на його рахунок.

Згідно пункту 6 Договору несплата оренди протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору на вимогу Орендодавця. При цьому, Орендодавцю сплачується заборгована сума орендної плати з врахуванням пені.

Вказаний ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Згідно Довідки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 31.08.2018р. вих. №4-2302-1703, станом на 01.07.2018р. заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором становить 2165,22грн. Вказана сума боргу утворилась за період з 01.01.2012р. по 01.07.2018р.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2165,22 заборгованості зі сплати орендної плати, розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_2 на оренду нежитлових приміщень від 21.08.1996р. №4375 та зобов'язати Відповідача повернути об'єкт оренди за Договором шляхом виселення з приміщення підвалу загальною площею 23,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 47.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. ОСОБА_2 може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно приписів частини третьої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами ч. 1 ст. 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічне правове положення закріплено у пункті 5.2.14 Положення про оренду майна територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007р. №897.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Суд зазначає, що факт неповернення орендованого Майна після закінчення терміну дії Договору порушує права власника Майна в тому числі щодо правомочності користування та розпорядження. Відповідно до ст.1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Про невиконання зобов'язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов'язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання.

Так, підставою для розірвання договору є несплата орендної плати Відповідачем протягом дев'ятнадцяти місяців підряд, внаслідок чого Позивач позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору і йому завдається цим матеріальна шкода.

Згідно Довідки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 31.08.2018р. вих. №4-2302-1703 покладений на Відповідача пунктами 1 та 4 Договору обов'язок зі сплати орендної плати за Договором не виконувався ним впродовж періоду з 01.11.2016р. по 01.07.2018р. Докази сплати орендної плати за вказаний період станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Здійснивши перерахунок вказаної суми суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати становить 2165,22грн.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати у встановлені Договором порядку і строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов Договору, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, наявність підстав для розірвання Договору, перевіривши розрахунок сум нарахованої орендної плати, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2165,22грн. боргу зі сплати орендної плати, розірвання Договору та зобов'язання Відповідача повернути Позивачу ОСОБА_3 оренди шляхом виселення є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1 та 2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 21.08.2018р. №301 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5286грн.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5286грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідач наданих чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 5286грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 5286грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 651, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 18, 19, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Берегиня (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Рибна, буд.3; ідентифікаційний код 23272681) на користь Управління комунального власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл. Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) 2165,22грн. суми боргу з орендної плати та 5286грн. судового збору.

3. Розірвати укладений 21.08.1996р. між Управлінням комунального майна м.Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл. Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) та Товариством з обмеженою відповідальністю Берегиня (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Рибна, буд.3; ідентифікаційний код 23272681) ОСОБА_2 на оренду нежитлових приміщень №4375.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Берегиня (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Рибна, буд.3; ідентифікаційний код 23272681) повернути об'єкт оренди шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Берегиня (79019, Львівська область, м.Львів, вул.Рибна, буд.3; ідентифікаційний код 23272681) з приміщення підвалу загальною площею 23,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 47.

Стягувач: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Галицька, буд.15; ідентифікаційний код 25558625).

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 14.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.