Рішення

від 12.12.2018 по справі 922/2533/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2533/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех", 18002, м. Черкаси, вул. Чехова, 82, код 39056037

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (ТОВ "ХАСКОМ"), 64100, Харківська область, м. Первомайський, вул. Бугайченко, 25, к. 18, код 37646413

про стягнення 597 226,48 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біотех" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (далі - відповідач) 370 832,50 грн. заборгованості за договором купівлі - продажу № 7 від 15.07.2016, 102 766,19 грн. пені, 100 646,79 грн. втрат від інфляції та 22 981,00 грн. 3% річних.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 958,40 грн. просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2018 справу було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою суду від 14.09.2018 було залишено позовну заяву без руху.

26.09.2018 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 28.09.2018 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 23.10.2018 про відкладення підготовчого засідання на 12.11.2018 року.

Представники позивача у підготовчому засіданні підтримували вимоги, викладені в позовній заяві, зазначили, що позивачем подані всі докази в обґрунтування власної правової позиції у спорі по даній справі.

Відповідач правом на участь свого представника у судових засіданнях по розгляду справи не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвал суду як за юридичною так і за поштовою адресами, та відмітка про отримання відповідачем ухвал.

Ухвалою суду від 12.11.2018 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

У судові засідання по розгляду справи по суті представники сторін не зявлялися.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано рішення без його проголошення, у зв'язку з неявкою всіх представників сторін.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Біотех (Виробник, Позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (Замовник, Відповідач по справі) 15 липня 2016 року було укладено договір купівлі - продажу №7.

У відповідності до п. 1.1., Договору Позивач (виробник), у визначений за згодою сторін строк, виробляє, а Замовник купує замовлену біопродукцію Трихограма (Товар) для біологічної боротьби з шкідниками (стебловим метеликом) сільськогосподарських культур.

Як передбачено Специфікацією п. 2.1. Договору, Позивач (виробник) зобов'язаний виробити та продати Відповідачу (замовнику), а Замовник зобов'язується купити біопродукцію на умовах договору, в кількості, строк, та на суму 370 832,50 грн.

Як вбачається з наданих суду доказів, Товар прийнятий Відповідачем (замовником) по кількості та якості згідно умов Договору. Підпис представника Відповідача (замовника) на видатковій накладній за №7 від 16.07.2016 року свідчить про належне виконання Позивачем (виробником) своїх зобов'язань. Біопродукція Трихограма була отримана ОСОБА_2 Єнокентійовичом згідно довіреності № б/н від 15.07.2016, що видана Відповідачем (замовником). ОСОБА_2 підписавши видаткову накладну чим зазначив та підтвердив, що не має жодних претензій до Позивача (виробника) з приводу, якості, строку поставленого товар, умовам внесення, що поставлена необхідна кількість в обсязі 20045 упаковок згідно заявки Відповідача (замовника) на загальну суму 370 832,50 грн.

Таким чином 16.07.2016 року Позивач (виробник) передав у розпорядження Відповідача (замовника), а Відповідач (замовник) отримав у власність Товар - 20045 упаковок біопродукції Трихограма на суму 370 832,50 грн., виконавши вимоги п.п. 1.1., 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу за №7 від 15 липня 2016 року.

В свою чергу, Відповідач (замовник), у відповідності до п. 3.2. Договору, зобов'язаний був розрахуватися з Позивачем (виробником) за отриману біопродукцію до 05.08.2016 року.

Однак, як зазначає Позивач та, що не спростовано Відповідачем під час розгляду справи, останній не здійснив розрахунки за отриманий від Позивача товар.

Надаючи оцінку обставинам, вказаним позивачем в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Як встановлено ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідачем не оспорено вказану заборгованість, відзиву на позовну заяву не надано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 370 832,50 грн. основної заборгованості обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи розрахунок, наданий позивачем суд зазначає, що згідно умов договору, строк виконання обов'язку Відповідача щодо оплати товару встановлено - 05.08.2016, тобто з 06.08.2016 у Відповідача виникло прострочення щодо сплати Позивачу коштів. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Позивач здійснює розрахунок пені, річних та інфляційних з 08.08.2016.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий згідно Договору товар, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за період, зазначений позивачем (08.08.2016-01.09.2018 для річних та серпень 2016 - серпень 2018 для інфляційних втрат), за допомогою програми ОСОБА_3, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок в межах заявлених вимог відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення річних в сумі 22 981,00 грн., інфляційних втрат в сумі 97 346,43 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

В задоволенні позову в частині стягнення 3 300,36 грн. інфляційних слід відмовити у зв'язку з невірним розрахунком.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

П. 4.3 сторони встановили відповідальність за затримку оплати вартості отриманої продукції у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.З Закону).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, у спірних правовідносинах це - 06.08.2016 року. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, тобто до 06.02.2017 року.

Договором сторони не передбачили інших умов нарахування.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В даному випадку позивачем перевищено період нарахування пені, встановлений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Приймаючи до уваги, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 53 961,57 грн.

В частині стягнення пені в сумі 48 804,62 грн. суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

При цьому, суд, задовольняючи позов в цій частині, приймає до уваги той факт, що відповідачем до ухвалення рішення в справі не було заявлено про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій.

При цьому, суд ураховує правову позицію, висловлену ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 8 176,82 грн.

В позовній заяві позивач вказував, що очікує понести витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., однак інших судових витрат крім судового збору позивачем заявлено не було та доказів понесення цих витрат, також не надано.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст.. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (ТОВ "ХАСКОМ") задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (ТОВ "ХАСКОМ") (64100, Харківська область, м. Первомайський, вул. Бугайченко, 25, к. 18, код 37646413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех" (18002, м. Черкаси, вул. Чехова, 82, код 39056037) 370 832,50 грн. заборгованості, 53 961,67 грн. пені, 22 981,00 грн. річних, 97 346,43 грн. інфляційних втрат та 8 176,82 грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 48 804,62 грн. пені та 3 300,36 грн. інфляційних втрат відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Біотех", 18002, м. Черкаси, вул. Чехова, 82, код 39056037.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс" (ТОВ "ХАСКОМ"), 64100, Харківська область, м. Первомайський, вул. Бугайченко, 25, к. 18, код 37646413.

Повне рішення складено 12.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_1