Рішення

від 04.12.2018 по справі 923/661/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 року м. Херсон Справа № 923/661/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі судового засідання Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КІАКСАР" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, б. 11А, кв. 156, код ЄДРПОУ 34586949)

до

відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонські Аграрії" (75600, Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, буд. 15, код ЄДРПОУ 40075574)

відповідача-2: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агроторг-приморськ" (75600, Херсонська обл., м. Гола Пристань, пров. Енгельса, буд. 9, код ЄДРПОУ 41032057)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Учасники судового процесу до суду не прибули.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КІАКСАР" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонські Аграрії" (надалі - відповідач-1) та до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агроторг-приморськ" (надалі - відповідач-2), якою просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 14.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581 від 17.10.2017, укладений між ТОВ "Херсонські Аграрії" та СВК "Агроторг-Приморськ" з моменту його укладення.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 19.09.2018.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.09.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 23.10.2018, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 10.10.2018.

Розгляд справи розпочатий 10.10.2018 з перервою до 23.10.2018 відповідно до ст. 216 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.10.2018 постановлено закрити підготовче провадження по справі та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні на 08.11.2018.

Двічі ухвалами Господарського суду Херсонської області від 08.11.2018 та 19.11.2018 розгляд справи відкладався, з метою надання можливості всім учасникам судового процесу скористатись повним обсягом процесуальних прав.

Сторони, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення позивачу ухвали від 19.11.2018 (том 1 а.с. 136), явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонські Аграрії" не отримує кореспонденцію за своїм місцезнаходженням: 75600, Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, буд. 15, що вказано у всіх наявних матеріалах справи (в тому числі Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.09.2017), а тому і ухвали від 19.09.2018, від 23.10.2018, від 08.11.2018 були повернуті до суду без вручення адресату з поштовими відмітками "нет организации", "по данному адресу не значится".

На день розгляду справи ухвала суду від 19.11.2018 надіслана на адресу відповідача-2, підприємством зв'язку до суду не повернута.

Позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

Він доводить, що всі істотні умови, які визначив законодавець дотримано та зазначено у спірному договорі оренди без будь-яких виключень.

Він зазначає, що в даному випадку позивач стверджує, що п.5.1 розділу 5 Договору оренди умови використання земельної ділянки , сторони зазначили істотною умовою, що земельна ділянка надається в оренду для ведення ОСГ, але при цьому в рамках статті 15 ЦК України не зазначає в чому саме виражається порушення, невизнання або оспорювання прав позивача.

Окрім того, в договорі оренди не зазначено, що п.5.1 розділу 5 сторони за договором визначили, як істотні умови договору, хоча стаття 15 Закону України "Про оренду землі" визначає виключний перелік істотних умов договору оренди, з одночасним посиланням на те, що сторони за договором можуть зазначити також інші умови договору, саме в рамках істотних умов договору.

Відповідач-1 звертає увагу суду, що аналогічної позиції дотримується ВСУ від 09.12.2015 справа № 6-849цс15 "Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з указаних підстав суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав."

У своїй позовній заяві TOB "КІАКСАР" посилається на ч.3 статті 22 та ст.33 Земельного кодексу України, що сільськогосподарським підприємствам можуть передаватись у користування землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідач-1 вважає, що вказане твердження суперечить чинному законодавству України, оскільки за нормами статті 19 Земельного кодексу України використання спірної земельної ділянки як ОСГ так і для ТСВ провадиться в межах однієї категорії земель без зміни їх цільового призначення, оскільки зміна відбувається лише тільки при віднесені земель до тієї чи іншої категорії земель.

Закон України "Про оренду землі" дозволяє юридичним особам (їх уповноваженим особам) здавати в оренду земельні ділянки, що перебувають у їх власності.

Відповідач-1 доводить, що оскільки в законодавстві відсутня пряма норма заборона щодо оренди юридичними особами земель ОСГ, то така оренда не суперечить законодавству, а відтак-дозволена ним.

Він посилається на ч.1 ст.19 Конституції України, де закладений принцип, згідно із яким особи приватного права (в тому числі юридичні особи) можуть робити все, що прямо не заборонено законом. При цьому не існує прямої норми Закону, яка за змістом означала таке: "Юридичні особи не можуть на праві оренди (іншого речового права) користуватись землями для ведення особистого селянського господарства."

Відповідач-1 доводить, що в даному випадку сторонами за договором оренди від 17.10.2017 в частині оренди 14,0 га є юридичні особи, ТОВ "Херсонські аграрії" (орендар) та СВК "Агроторг-приморськ" (орендодавець), який набув право власності у встановленому законом порядку у відповідності до статті 82 Земельного кодексу України.

Тому на думку відповідача-1, застосування норм Закону України "Про особисте селянське господарство" не є можливим, оскільки сфера дії даного Закону є обмеженою, що передбачено прямо самим нормативно-правовим актом (застосовується тільки у правовідносинах де виступає фізична особа).

Відповідач-1 доводить, що саме використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачало збереження якості ґрунтового покриву та корисних властивостей земельного покрову ділянки.

На думку відповідача-1, позивачем не надано жодного допустимого доказу на підтвердження того, що відповідач-1 здійснює обробіток землі, який негативно впливає на родючість ґрунтів, не надано доказів до позовної заяви (розрахунки, висновки тощо) в частині того, що обробіток земельної ділянки сільськогосподарським підприємством є більш інтенсивним, ніж обробіток фізичними особами.

Також на думку відповідача-1, найголовніше TOB КІАКСАР чітко не зазначено в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, оскільки будь-які докази не додані до матеріалів справи.

Відповідач-2 вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Він доводить, що договір від 17.10.2017 містить всі істотні умови договору, що підтверджує і сам позивач.

Відповідач-2 стверджує, що в п. 5.1 Договору допущено помилку стосовно цілей надання земельної ділянки в оренду, і замість товарного сільськогосподарського виробництва зазначено ведення особистого селянського господарства .

Закон України Про оренду землі дозволяє юридичним особам (їх уповноваженим особам) здавати в оренду земельні ділянки, що перебувають у їх власності із земель сільськогосподарського призначення. Оскільки в законодавстві відсутня пряма норма заборона щодо оренди юридичними особами земель ОСГ, то така оренда не суперечить законодавству, а відтак - дозволена ним.

При детальному опрацюванні позову відповідач-2 не знайшов посилання на порушення оскаржуваного права. При розгляді справ даної категорії суди мають встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У протилежному випадку (за відсутності порушень прав сторони) навіть відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним. Ця правова позиція вміщена, в тому числі, у постановах від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16 та від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14.

Відповідач-2 звертає увагу, що дані правові позиції стосуються істотних умов договору, а в даному випадку помилку допущено навіть не до істотної умови. Використання земельної ділянки відбувається саме для ведення ТСВ, а отже особа отримує все те, на що вона розраховувала при укладенні договору, і як наслідок маємо відсутність порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в:

17.10.2017 між СВК АГРОТОРГ-ПРИМОРСЬК та ТОВ ХЕРСОНСЬКІ АГРАРІЇ було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 14,0 га, кадастровий номер: 6522383200:05:001:0581 терміном на 49 років з дати реєстрації договору. Даний договір було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності: 22957156, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1385815465223 від 23.10.2017.

09.01.2018 відбулись електронні торги арештованого майна, відповідно до яких переможцем торгів на придбання земельної ділянки площею 14,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581 визначено ТОВ "КІАКСАР".

Відповідно до свідоцтва про придбання майна на електронних торгах виданого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області від 03.04.2018 ОСОБА_1, ТОВ "КІАКСАР" (код ЄДРПОУ 34586949, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, б. 11А, кв. 156) стало власником земельної ділянки площею 14,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581.

Відповідно до відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ТОВ "Херсонські аграрії" (75600, Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, буд. 15, код ЄДРПОУ 40075574) є орендарем вказаної земельної ділянки на підставі договору оренди від 17.10.2017, укладеного між СВК "Агроторг-Приморськ" та ТОВ "Херсонські Аграрії", зареєстрованого 25.10.2017 в державному реєстрі прав за № 22997378.

Відповідно до ст. 148-1 КЗК України та ст. 31 ЗУ "Про оренду землі", ТОВ "КІАКСАР" звернулось до відповідача з письмовим зверненням, яким повідомило відповідача про зміну власника предмету оренди, про реквізити для сплати орендної плати та вимогу про надання копії договору оренди земельної ділянки.

Відповідач на письмове звернення не надав відповіді.

Позивач, вважаючи, що зміст договору оренди від 17.10.2017, укладеного між СВК "Агроторг-Приморськ" та ТОВ "Херсонські аграрії" щодо оренди земельної ділянки площею 14,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581 (надалі Договір оренди) таким, що суперечить актам цивільного законодавства, звернувся до суду з позовною заявою про визнання зазначеного договору недійним.

Свої вимоги він обґрунтовує нормами ст.15 Закону України "Про оренду землі", ст.22, 33 ЗК України, ст.1 ЗУ " Про особисте селянське господарство", ст.215, 316, 317, 319 ЦК України.

Так відповідно ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін в договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Позивач звертає увагу суду, що відповідно до ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" за п. 5.1 розділу 5 Договору оренди "Умови використання земельної ділянки", сторони зазначили істотною умовою, що земельна ділянка надається в оренду для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

Відповідно до ст. 33 ЗК України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про особисті селянські господарства" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

На думку позивача, відповідно до наведених положень нормативних актів земельні ділянки з призначенням ведення особистого селянського господарства, можуть використовуватись виключно фізичними особами.

Позивач стверджує, що землі для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватись в користування (оренду) юридичним особам - сільськогосподарським підприємства для здійснення сільськогосподарського виробництва. Проте такі умови повинні зазначатись у договорі оренди, оскільки юридична особа не може займатись особистим селянським господарством.

В Договорі оренди п. 5.1 сторонами чітко зазначено умову договору, якою визначено, що земельна ділянка площею 14,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581, передається відповідачу для ведення особистого селянського господарства, що суперечить положенням ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство".

Позивач зазначає, що відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 14?0га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581, для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, що не відповідає бажанням та намірам позивача, на передачу земельної ділянки з таким характером використання.

Позивач прийшов до висновку, що оскільки відповідач відповідно до ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство" не може вести особисте селянське господарство та відповідно до ст. 33, ч. 3 ст. 22 ЗУ України, не може використовувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, то зміст Договору оренди від 17.10.2017, укладений між ТОВ "Херсонські аграрії" та СВК "Агроторг-Приморськ" щодо надання в оренду земельної ділянки площею 14,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0581, суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач доводить, що здійснення особистого селянського господарства фізичними особами передбачає використання землі, її оброблення та вирощення продукції для особистого споживання. Таке використання землі суттєво відрізняється від її використання в промислових цілях саме кількістю внесення в родючий шар пестицидів та агрохімікатів, що негативно впливає на родючість. Тому саме використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачало збереження якості ґрунтового покриву та корисних властивостей земельного покрову ділянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін та які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, суд ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до частиною 2 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України визначено спосіб захисту цивільних прав та інтересів, якими, зокрема, є визнання недійсним повністю або частково господарських договорів , що суперечать законодавству та порушують права і законні інтереси позивача.

Належним способом захисту слід вважати спосіб, який прямо передбачений законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів

Статтею 15 ЦК України також передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визначення або оспорювання.

Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

При зверненні з позовом позивач посилався на ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, як на підставу визнання недійсним договору від 17.10.2017, укладеного між відповідачами з моменту його укладення на підставі того, що за умовами договору Орендар використовує орендовану річ не за призначенням, оскільки, з доводів позивача витікає, що використання землі для ведення особистого селянського господарства суттєво відрізняється від її використання в промислових цілях.

Між тим, відповідно до ст.773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю переданою йому в найом не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Із присів ст.773 ЦК України витікає, що позивач, при такому обґрунтуванні позовних вимог, мав звернутися до суду у належний спосіб захисту порушеного права, визначеного наведеною нормою, а саме з позовною вимогою про дострокове розірвання спірного договору.

Таким чином, при звернені до суду позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, бо обраний спосіб захисту не направлений на поновлення прав позивача у повному обсязі та не відповідає чинному законодаству

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Таким чином, звертаючись з позовом про визнання недійсним оспорюваного ним договору від 17.10.2017, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту договору вимогам закону, недодержання встановленої законом форми договору, неправоздатність сторін за договором, а також у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони (сторін) при його укладенні.

Статтями 12, 627, 628 ЦК України, ст. 180 ГК України передбачений принцип свободи договору, яким гарантовано відсутність зовнішнього впливу інших осіб на учасників договору та їх право вільно, на власний розсуд розпоряджатися своїми цивільними правами при укладенні правочинів.

Із огляду на умови договору, суд прийшов до висновку, що договір за своєю природою є договором оренди.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про оренду землі" орендар зобов'язаний, зокрема виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватись режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Як витікає із норм Закону України "Про оренду землі" чинне законодавство дозволяє юридичним особам (їх уповноваженим особам) здавати в оренду земельні ділянки, що перебувають у їх власності.

Вивчивши умови договору суд встановив, що договір оренди земельної ділянки відповідає вищенаведеним нормам чинного законодавства, укладений сторонами з дотриманням умов Закону України "Про оренду землі", оскільки на день укладення оренди земельної ділянки СВК "Агроторг-приморськ", який володів земельною ділянкою на правах власності, передав земельну ділянку площею 14 га у строкове платне користування ТОВ "Херсонські Аграрії". Таким чином, сторони погодили усі істотні умови, визначені ст.15 Закону України "Про оренду землі", умови договору не суперечать нормам цивільного законодавства, яким урегульовані правовідносини оренди та ЗУ "Про оренду землі".

Доводи позивача, що умова договору про передачу в оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, саме є порушенням чинного законодавства та є підставою для визнання його недійсним, судом до уваги не приймається, оскільки як витікає із пояснень відповідачів, при укладені спірного договору в п. 5.1 Договору допущено помилку стосовно цілей надання земельної ділянки в оренду, і замість "товарного сільськогосподарського виробництва" зазначено "ведення особистого селянського господарства".

Фактично орендар використовує орендовану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ст.33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Головним критерієм відповідно до статті 19 Земельного кодексу України класифікації земель є їх основне цільове призначення, яке і впливає на зміст прав і обов'язків суб'єктів земельних правовідносин. Землі для ведення особистого селянського господарства та ведення товарного сільськогосподарського виробництва відносяться до однієї категорії п.а ч.1 статті 19 Земельного кодексу України "землі сільськогосподарського призначення".

Тому, навіть якби орендар використовував спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства таке використання провадиться в межах однієї категорії земель без зміни їх цільового призначення, оскільки зміна відбувається лише тільки при віднесені земель до тієї чи іншої категорії земель.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Між тим, суд наголошує, що сторонам необхідно у порядку ст.30 ЗУ "Про оренду землі" внести зміни у договір для виправлення помилки щодо цілі використання орендованої земельної ділянки, чого не було зроблено раніше.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів позовні вимоги, тому вони не підлягають задоволенню.

Також суд наголошує, що позивач - ТОВ " Кіаксар", звернувся до суду як зацікавлена особа, яка 03.04.2018 за результатами проведених електронних торгів набула право власності на земельну ділянку - об'єкт оренди за договором від 17.10.2017, однак на день звернення до суду він не був стороною спірного договору.

Відповідно до ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі переданої у найом, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Суд звертає увагу позивача на норми ст. 770 ЦК України, з якої витікає, що з 03.04.2018 він набув прав Орендодавця за спірним договором, тому у порядку ст.30 ЗУ "Про оренду землі" сторони мають внести зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди, в якій зазначити нового Орендодавця.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його звернені з позовом до господарського суду.

В ході розгляду справи по суті суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів, оскільки в позовній заві не міситься обставин, які доводять наявність таких порушень умовами спірного договору від 17.10.2017 щодо використання Орендарем для ведення особистого селянського господарства, яке, як з'ясувалось в ході розгляду справи, є технічною помилкою при оформленні договору у письмовій формі.

Недоведеність зазначеної обставини є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України суд покладає судові витрати по позивача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 13.12.2018

Суддя Л.М. Немченко