Рішення

від 12.12.2018 по справі 908/2077/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/95/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 справа № 908/2077/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 108)

до відповідача Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72311, Запорізька обл., м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, буд. 68-А)

про стягнення 24766,53 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: Гладка С.Г., довіреність № 2205 від 30.10.2018;

від відповідача: Джантемір М.С., довіреність № 01-06/1672-02 від 03.05.2018

Заявлені позовні вимоги про стягнення 25157,40 грн. заборгованості - компенсації, нарахованої за надання пільг з оплати за фактично надані споживачам телекомунікаційні послуги за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

Ухвалою суду від 16.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2077/18, присвоєно справі номер провадження 18/95/18, розгляд справи призначено на 13.11.2018, розгляд справи відкладався на 06.12.2018 та 12.12.2018.

В судовому засіданні 12.12.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2018 позовні вимоги підтримав частково та надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, просив позов задовольнити з урахуванням поданої заяви.

В своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог, посилаючись на виявлення розбіжностей нарахування абонентної плати особам, які згідно законодавства мають пільги, позивач просить стягнути з відповідача 24766,53 грн. заборгованості за надані послуги споживачам телекомунікаційних послуг за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог судом прийнята до розгляду, розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 24766,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 509, 525, 526, 617 ЦК України, ст.ст. 193, 218 ГК України, ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст.ст. 48, 89, 91, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2016 та з 01.01.2017), Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012. При цьому зазначив, що у період з січня 2016 року по грудень 2017 року, включно, позивачем надавалися телекомунікаційні послуги споживачам телекомунікаційних послуг, що проживають у м. Мелітополі, які мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством. Структурний підрозділ Мелітопольська дистанція сигналізації та зв'язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ Українська залізниця , як оператор телекомунікаційних послуг, виконала свої зобов'язання в повному обсязі , що підтверджується договорами про надання послуг, укладеними з особами, які мають пільги на отримання послуг зв'язку. Загальна сума компенсації, нарахована за надання пільг з оплати за фактично надані споживачам телекомунікаційні послуги в зазначеному періоді, склала 24766,53 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). Всупереч вимогам чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах у період з січня 2016 року по грудень 2017 року, відповідачем компенсовані позивачу не були. З боку позивача телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення надавались і у попередні періоди, а відповідні витрати відшкодовувались за укладеним 15.03.2010 з відповідачем договором, який припинив свою дію 31.12.2015. В даному випадку зобов'язання позивача щодо надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян та обов'язок відповідача відшкодувати такі витрати виникли безпосередньо із законів України. Посилаючись на недотримання відповідачем вимог чинного законодавства та ухилення від компенсації позивачу вартості наданих телекомунікаційних послуг споживачам, які мають право на пільги, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у наданому суду відзиві на позов проти заявлених вимог заперечив та вказав, що у 2016-2017 роках Законом України Про Державний бюджет на 2016, 2017 роки субвенція на відшкодування витрат з надання пільг за послуги зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, не передбачалася. Крім того, за доводами відповідача, позивачем не надано доказів того, що відповідач є органом, який повинен приймати рішення про здійснення виплат для компенсації відповідних пільг, а також того, що відповідач має повноваження та компетенцію приймати таке рішення або приймати рішення щодо встановлення видатків з відповідного бюджету. У період з 2016 по 2017 роки Управлення соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області не визначено головним розпорядником коштів на відшкодування витрат з надання пільг за послуги зв'язку. Підтвердження того, що у Управління перед позивачем є невиконані зобов'язання відсутні.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечив та вказав, що саме на відповідача згідно положень чинного законодавства покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають відповідні пільги. Зазначив, що передбачена законодавством норма щодо необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років є гарантією додержання прав підприємств, яків надають послуги пільговій категорії громадян, тому відсутність положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту на скасовує пільги, встановлені законодавчими актами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Українська залізниця є оператором телекомунікацій на підставі ліцензії № 000871 від 04.10.2017 та надає загальнодоступні телекомунікаційні послуги фіксованого місцевого телефонного зв'язку (попередня ліцензія № 421870 від 09.12.2008 та рішення НКРЗІ № 621 від 01.12.2015).

Структурним підрозділом Мелітопольська дистанція сигналізації та зв'язку регіональної філії Придніпровська залізниця публічного акціонерного товариства Українська залізниця у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 надавалися послуги зв'язку пільговій категорії населення згідно з договорами про надання послуг, укладеними з особами, які мають пільги на отримання послуг зв'язку.

Згідно статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012, визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку", Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації в Україні", Кодексу Цивільного захисту України, Закону України "Про Службу безпеки України", Закону України "Про освіту", Закону України "Про позашкільну освіту", Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", Закону України "Про культуру", Закону України "Про музеї і музейну справу", Закону України "Про захист рослин" та Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. Надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян. Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок бюджетних коштів. При цьому, зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості договірних відносин сторін на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін виникають безпосередньо із законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016) видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Верховною Радою України 20.12.2016 прийнято Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України", згідно якого ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України доповнено п.п. 20-4, яким визначено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв'язку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Зокрема, п. 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення - є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З огляду на викладене вище до компетенції Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області належить забезпечення реалізації на території м. Мелітополя державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач, як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм, зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Пунктом 5 Порядку № 256 передбачено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, в тому числі пільг з послуг зв'язку.

У відповідності до п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003, структурний підрозділ з соціального захисту щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги (з актами форми "2-пільга"), і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжності, до уточнення цієї інформації, та складає акти звіряння розрахунків за надані пільговиками послуги згідно з формою "3-пільга". Акти звіряння складаються за формою "№ 3-пільга", встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2003 №83 "Про затвердження форми № 3-пільга".

Як свідчать вивчені матеріали, у період з січня 2016 року по грудень 2017 року позивачем на підставі укладених з пільговою категорією населення договорів про надання телекомунікаційних послуг надавалися послуги споживачам телекомунікаційних послуг, що проживають у м. Мелітополь Запорізької області, які мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством.

Переліки споживачів-пільговиків за видами пільг складено за формою № 2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 №535 "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", та "Інструкції про порядок її заповнення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 № 1172/14439, та в паперовому і електронному виглядах направлені Управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області для відшкодування позивачу пільг, наданих споживачам телекомунікаційних послуг (належним чином засвідчені копії надано до матеріалів справи).

Згідно цих розрахунків за відповідні періоди (форми № 2-пільга) позивачем в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 понесені витрати на надання послуг зв'язку означеним категоріям пільговиків на загальну суму 24766,53 грн.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок послуг зв'язку в сумі 24766,53 грн. у період з січня 2016 року по грудень 2017 року відповідачем не відшкодовані.

Слід зазначити, що на виконання ухвали суду оператором телекомунікацій та Управлінням проведено звіряння документів за формою № 2-пільга, в ході якої виявлені та усунуті розбіжності. Суду надано підписані начальником Управління та начальником Мелітопольської дистанції сигналізації та зв'язку Довідки про нарахування абонентської плати пільговим категоріям населення м. Мелітополь за користування телекомунікаційними послугами за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, з яких вбачається узгодження сторонами суми наданих послуг пільговій категорії населення в розмірі 24766,53 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо відшкодування понесених витрат (№ 175 від 29.01.2016, № 658 від 21.04.2016, № 958 від 16.06.2016, № 1360 від 15.09.2016, № 1657 від 23.11.2016, № 1702 від 06.12.2016). На адресу відповідача 13.03.2017 направлено претензію (лист-звернення) № 115 з зазначенням суми заборгованості та проханням її сплатити і укласти договір на відшкодування наданих пільг населенню.

Відповідач у своїх відповідях від сплати відмовлявся посилаючись на відсутність субвенцій на відшкодування видатків.

Проте, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним в цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційним Судом України висловлено правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказано на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною 4 ст. 11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом з прав людини в рішенні по справі "Рисовський проти України" від 20.11.2011 щодо принципу "належного урядування", державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від виділених на цю мету бюджетних призначень.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Відсутність у Законах України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" та "Про Державний бюджет України на 2017 рік" положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема, відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, не відмінює пільги встановлені законодавчими актами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.05.2018 у справі № 927/465/17.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і це не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Наведене спростовує доводи відповідача щодо відсутності у нього компетенції на відшкодування відповідних витрат з надання пільг за послуги зв'язку та не визначення його головним розпорядником бюджетних коштів.

Вирішуючи питання щодо підвідомчості даного спору господарському суду, суд звертає увагу, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з січня 2016 року по грудень 2017 року Управління виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах.

Відповідно до пп. 5 п. 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 № 423 Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Пунктом п. 10 ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань соціального захисту населення.

Відповідно до Положення управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області одним із основних завдань управління є забезпечення, у межах своїх повноважень, захисту прав і законних інтересів громадян з питань соціального захисту. Також, згідно з цим Положенням відповідач виконує функції головного розпорядника коштів відповідно до бюджетного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В даному випадку позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд констатує наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 24766,53 грн. вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговій категорії населення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, які є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72311, Запорізька обл., м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, буд. 68-А, ідентифікаційний код 03193086) на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, індетифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237) 24766,53 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот шістдесят шість грн. 53 коп.) вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговій категорії населення та 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 17.12.2018.

Суддя В.В. Носівець