Рішення

від 04.12.2018 по справі 910/11919/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2018Справа № 910/11919/18

За позовом Приватного підприємства "Славіта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Датіс"

про стягнення 54 722,21 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Славіта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Датіс" про стягнення 54 722,21 грн, з яких 47 031, 84 сума основного боргу, 7 118,00 грн. пені, 622,37грн. - 3% річних за Договором поставки №99 від 30.05.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що на підставі укладеного договору поставки №99 від 30.05.2017 позивач поставив товар на суму 81 642,24 грн., а відповідач здійснив оплату лише на суму 34 610,40 грн., у зв'язку з чим відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 11.10.2018.

01.10.2018 через загальний відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач частково заперечував проти позову, обґрунтовуючи це наступним чином. Позивачем було поставлено товар на загальну суму 63 781,54 грн., а не на суму 81 642,24 грн., як зазначає позивач у позовні заяві. Дана обставина підтверджується видатковими накладними: видаткова накладна №Сла-000168 від 11.01.2018 на суму 9 360,00 грн.; видатковою накладною №Сла-000513 від 05.02.2018 на суму 4 750,20 грн.; видаткова накладна №Сла-000581 від 07.02.2018 на суму 4750,20 грн.; видаткова накладна №Сла-000602 від 09.02.2018 на суму 6650,28 грн.; видаткова накладна №Сла-000687 від 13.02.2018 на суму 2 850,12 грн., видаткова накладна №Сла-000712 від 15.02.2018 на суму 4 750,20 грн.; видаткова накладна №Сла-000830 від 23.02.2018 на суму 5 880,24 грн.;видаткова накладна №Сла-000891 від 01.03.2018 на суму 7 840,32 грн.; видаткова накладна №Сла-000922 від 02.03.2018 на суму 16 950,00 грн. Відповідач здійснив наступні оплати за поставлений товар: 01.003.2018 на суму 19 610,40 грн., 01.06.2018 на суму 10 000,00 грн. та 17.08.2018 на суму 5 000,00 грн., а всього 34 610,40 грн., що підтверджується банківськими виписками. Таким чином, розмір заборгованості складає 29 171,14 грн.(63 781,54 - 34 610,40), а не 47 031,84 грн., як зазначив позивач. Відповідач стверджує, що поставки за видатковими накладними №Сла-000274 від 18.01.2018 на суму 10 250,40 грн. та №Сла-000744 від 19.02.2018 на суму 7 610,29 грн. позивачем не здійснювались, товар за цими накладними відповідач не отримував. Акт звіряння взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує заявлену позивачем заборгованість. Акт сформований за період 01.01.2018-31.05.2018, а відповідач здійснював оплати 01.06.2018 та 17.08.2016, отже, інформація зазначена в акті не відповідає дійсності. Також в акті звіряння зазначено лише виставлені рахунки, які позивач не долучав до позовної заяви, видаткові накладні не зазначені, позивачем від руки написана сума заборгованості і внесені дані вже після підписання акту сторонами, що є наслідком визнання даного доказу недостовірними.

11.10.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2018.

17.10.2018 через загальний відділ діловодства суду позивач направив відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач заперечував проти тверджень відповідача у відзиві, щодо зменшення загальної заборгованості відповідача з суми 47 031,84 грн. на суму 29 171,14 грн., та підтримує вимоги в повному обсязі такими які викладені в позовній заяві від 02.09.2018.

15.11.2018 судове засідання не відбулося в зв'язку із перебуванням судді І.І. Борисенко у відпустці.

В зв'язку з тим, що 19.11.2018 суддя вийшов з відпустки, суд призначає розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 призначено розгляд справи на 29.11.2018.

Суд порадившись на місці ухвалив ухвалу (протокольно) про оголошення перерви в судовому засіданні до 04.12.2018 о 12:45 год.

04.12.2018 через загальний відділ діловодства суду відповідач подав письмове пояснення. В даному поясненні відповідач визнає позовні вимоги в сумі 29 171,14 грн. основного боргу, 1 902,12 грн. пені, 168,00 грн. 3% річних.

Сторони в судове засідання 04.12.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2017 між Приватним підприємством "Славіта" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Датіс (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №99 (далі - договір) відповідно до п. 1.1. якого передбачено, що за цим договором постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцеві товар, а покупець прийняти і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Покупець зобов'язаний попередньо направити постачальнику заявку на поставку товару за допомогою факсимільного або електронного зв'язку, у разі її відсутності - телефонограмою, в якій вказати: а) юридичну назву фірми покупця; б) асортимент товару, що замовляється; в) кількість товару по кожній позиції асортиментного ряду; г) строк та адреса поставки (п. 2.1.1 договору).

Згідно з п. 2.5 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця підчас передачі товару, що підтверджується підписом, печаткою або штампом покупця на видаткові накладній.

За твердженням Позивача, згідно договору поставки у 2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 81 642,24 грн., відповідач здійснив оплату на суму 34 610,40 грн.

Позивач зазначає, що видаткові накладні №Сла-000274 від 18.01.2018 та №Сла-000744 від 19.02.2018 були передані для підпису відповідачу, але не повернуті. Однак дійсність поставки товару на суму 10 250,40 грн. та на суму 7610,29 підтверджує Актом звірки між сторонами.

Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 21 календарного дня з дня отримання товару від постачальника.

Згідно з п. 7.2. договору поставки у разі порушення покупцем строку оплати товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

За твердженням Позивача, ним здійснено останню поставку товару за договором поставки - 02.03.2018 . Останній день оплати за договором поставки (21 календарний день) минув - 23.03.2018.

У зв'язку з вищевикладеного позивач просить стягнути з відповідача 47 031,84 грн. основного боргу, пені в сумі 7 118,00 грн., 3% річних в сумі 622,37 грн.

Відповідач у відзиві зазначив, що позивачем було поставлено товар на загальну суму 63 781,54 грн., а не на суму 81 642,24 грн., як зазначає позивач у позовні заяві. Дана обставина підтверджується видатковими накладними:

видаткова накладна №Сла-000168 від 11.01.2018 на суму 9 360,00 грн.;

видаткова накладна №Сла-000513 від 05.02.2018 на суму 4 750,20 грн.;

видаткова накладна №Сла-000581 від 07.02.2018 на суму 4750,20 грн.;

видаткова накладна №Сла-000602 від 09.02.2018 на суму 6650,28 грн.;

видаткова накладна №Сла-000687 від 13.02.2018 на суму 2 850,12 грн.;

видаткова накладна №Сла-000712 від 15.02.2018 на суму 4 750,20 грн.;

видаткова накладна №Сла-000830 від 23.02.2018 на суму 5 880,24 грн.;

видаткова накладна №Сла-000891 від 01.03.2018 на суму 7 840,32 грн.;

видаткова накладна №Сла-000922 від 02.03.2018 на суму 16 950,00 грн.

Відповідач здійснив наступні оплати за поставлений товар:

01.03.2018 на суму 19 610,40 грн.,

01.06.2018 на суму 10 000,00 грн.

17.08.2018 на суму 5 000,00 грн., а всього 34 610,40 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

За розрахунком Відповідача, розмір заборгованості складає 29 171,14 грн. (63 781,54 - 34 610,40), а не 47 031,84 грн., як заявив позивач в позові.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставка товару за адресою покупця здійснюється згідно з заявкою покупця за рахунок і транспортом постачальника або на умовах самовивозу товару покупцем зі складу постачальника.

Відповідно до п. 2.4 Договору під час передачі товару постачальник зобов'язаний передати покупцю наступні документи:

а) видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скріпленою печаткою постачальника;

б) документи, які підтверджують якість товару, що постачається;

в) рахунок-фактуру на оплату з банківськими реквізитами постачальна і сумою, яка підлягає оплаті;

г) товарно-транспортну накладну.

Позивач не надав суду жодних доказів постачання товару за видатковими накладними №Сла-000274 від 18.01.2018 на суму 10 250,40 грн. та №Сла-000744 від 19.02.2018 на суму 7 610,29 грн., ні самі видаткові накладні, ні докази передачі цих накладних Відповідачу, ні товарно-транспортні накладні, ні документи, що підтверджують якість товару. Тому суд приймає до уваги твердження Відповідача щодо недоведеності позову в цієї частині і що позивачем було поставлено товар на загальну суму 63 781,54 грн., а не на суму 81 642,24 грн., як зазначає позивач у позовні заяві.

Судом досліджено Акт звіряння взаємних розрахунків та встановлено, що даний Акт сформований за період 01.01.2018-31.05.2018, а відповідач здійснював оплати 01.06.2018 та 17.08.2016, отже, інформація зазначена в акті не відповідає дійсності. Також в Акті звіряння зазначено лише виставлені рахунки, які позивач не долучав до позовної заяви, видаткові накладні не зазначені, позивачем від руки написана сума заборгованості і внесені дані вже після підписання акту сторонами, що є наслідком визнання даного доказу недостовірним. Також суд зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує заявлену позивачем заборгованість.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 21 календарного дня з дня отримання товару від постачальника.

Проте, відповідач свій обов'язок з оплати поставленого товару в строк встановлений п. 3.1 договору виконав частково.

У зв'язку з вищевикладеним суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 29 171,14 грн., в частині 17 860,70 грн. основного боргу суд відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 7 118,00 грн. суд вказує наступне.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

За визначенням, що міститься у Господарському кодексі України (ч.1 ст. 230), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.2. договору поставки у разі порушення покупцем строку оплати товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

За змістом ст. 550 Цивільного кодексу України управлена сторона має право на неустойку, яке виникає незалежно від наявності у неї збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Юридичний аналіз наведених правових положень свідчить, що неустойка (штраф, пеня) не є зобов'язанням, а являється санкцією за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Відтак, виходячи з вищенаведених правових норм, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання може потягнути за собою такі наслідки: повернення основного боргу, сплата неустойки.

Таким чином, відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 199, 230, 231 Господарського кодексу України та згідно з п. 7.2. договору, відповідач зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені судом встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства України, проте в даному розрахунку допущено помилки, в зв'язку з тим, що позивач невірно нарахував суму основного боргу.

Відповідно до вищевикладеного судом було здійснено власний розрахунок пені на нову суму основного боргу, а саме 29 171,14 грн., у зв'язку з чим суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 902,12 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в розмірі 622,37 грн. суд вказує наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 29 171,14 грн. станом на 31.08.2018 то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком суду підлягають стягненню 168,00 грн. 3% відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Щодо позовних вимог 3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, суд відмовляє, у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства "Славіта" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Датіс" (02098, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 14А, кв. 1105, ідентифікаційний код 40258416) на користь Приватного підприємства "Славіта" (69040, м. Запоріжжя, вул. Садова, 61, ідентифікаційний код 36193290) заборгованість у розмірі 29 171 (двадцять дев'ять тисяч сто сімдесят одна) грн. 14 коп., 1 902 (одна тисяча дев'ятсот дві) грн. 12 коп. пені, 168 (сто шістдесят вісім) грн. 00 коп. 3% річних, 1 006 (одну тисячу шість) грн.28 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.12.2018

Суддя І.І. Борисенко