Рішення

від 17.12.2018 по справі 910/13730/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2018Справа № 910/13730/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Беріл (49000, м. Дніпро, вул. Мечникова, 10-б)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Скріпка Плюс (02230, м. Київ, вул. Польова,1)

про стягнення 40 338,68 грн.

Представники: без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Беріл звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Скріпка Плюс про стягнення 40 338,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №97/К від 07.06.2018, а саме, в частині своєчасної та повної оплати поставленого в період з 23.08.2018 по 06.09.2018 товару, який був прийнятий відповідачем згідно видаткових накладних. Таким чином, порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 40 338,68 грн., з яких: 31 657,90 грн. - основний борг, 983,68 грн. - пеня, 6 329,58 грн. - штраф та 1 367,52 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі 910/13730/18 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

01.11.2018 позивачем подано заяву про зміну місцезнаходження відповідача, до якого було долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження відповідача. Згідно з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що 22.10.2018 відповідачем зміно місце реєстрації на - 02230, м. Київ, вул. Польова,1, у зв'язку з чим судом було направлено на змінену адресу відповідача ухвалу про відкриття провадження.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 19.10.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, 02230, м. Київ, вул. Польова,1, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою не знаходиться , що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення та поштовим конвертом.

Виходячи з вимог ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/13730/18, але відповідач не скористався своїм правом та не надав відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 19.10.2018 р. про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ед рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

07 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Беріл (надалі - продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Скріпка Плюс (надалі - покупець/відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 97/К (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначений у цьому договорі, передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується, в порядку та на умовах, визначений у цьому договорі, прийняти та оплатити паперову продукцію (надалі - товар) , що вказана в рахунках-фактурах або специфікаціях та видаткових накладних, які складаються на кожну окрему партію товару та є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору ціна на товар є договірною. Кількість та ціна кожної окремої партії товару, згідно письмової або усної заявки покупця, вказані у рахунках-фактурах або специфікації, які є невід'ємними частинами цього договору. підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є підписання сторонами рахунку-фактури або специфікації.

У разі поставки товару на умовах передоплати (часткової передоплати) підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є сплати (часткова сплата) покупцем рахунку-фактури (п. 2.2. договору)

У п. 3.2. договору сторонами визначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі або частково протягом 7 календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не вказаний у рахунку-фактурі або специфікації.

Передача товару від продавця до покупця здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціни товару та загальну вартість товару. Дата вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару продавцем. Прийняття товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами, згідно чинного законодавства з дотриманням умов цього договору (п. 5.2. договору).

Цей договір відповідно до п. 11.2. набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 року.

За доводами позивача, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 35 856,90 грн, згідно з видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 5791 від 23.08.2018 на суму 4 199,40 грн; № 5938 від 30.08.2018 на суму 6700,80 грн; № 6141 від 06.09.2018 на суму 11871,60 грн; № 6153 від 06.09.2018 на суму 4 221,00 грн; № 6155 від 06.09.2018 на суму 4643,10 грн; № 6156 від 06.09.2018 на суму 4221,00 грн.

Відповідачем в свою чергу товар був прийнятий, проте в порушення умов договору частково оплачений 05.09.2018 у сумі 4 199,00 грн. а відтак у відповідач утворився борг перед позивачем у сумі 31 657,90 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 35 856,90 грн, що підтверджується рахунками-фактури й видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 5791 від 23.08.2018 на суму 4 199,40 грн; № 5938 від 30.08.2018 на суму 6700,80 грн; № 6141 від 06.09.2018 на суму 11871,60 грн; № 6153 від 06.09.2018 на суму 4 221,00 грн; № 6155 від 06.09.2018 на суму 4643,10 грн; № 6156 від 06.09.2018 на суму 4221,00 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено прийнятий товар на суму 4 199,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача від 05.09.2018.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 31 657,90 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як встановлено судом, у п. 3.2. договору визначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі або частково протягом 7 календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не вказаний у рахунку-фактурі або специфікації.

Як вбачається із матеріалів справи у рахунках-фактури № 5791 від 23.08.2018. № 5938 від 30.08.2018, № 6141 від 06.09.2018, № 6153 від 06.09.2018, № 6155 від 06.09.2018 та № 6156 від 06.09.2018 визначений строк оплати - протягом одного дня з дня отримання товару.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 31 657,90 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 983,68 грн, штраф у розмірі 6 329,58 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 367,52 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За змістом ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 536 Цивільного Кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України , - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України ). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 , 1054 , 1061 ЦК України ). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Суд звертає увагу, що право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

Відповідно до статті 536 Цивільного Кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За умовами п. 3.5. договору у разі прострочення оплати поставленого товару, покупець сплачує проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 50 % річних від суми заборгованості.

Також у п. 9.2. договору сторонами також погоджено, що у разі порушення строків оплати товару. Покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від діючої на період несплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання, включаючи день оплати. За прострочення оплати понад 10 днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

Здійснивши перерахунок процентів за користуванням чужими грошовими коштами, пені та штрафу, суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають пеня у розмірі 983,68 грн, штраф у розмірі 6 329,58 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 367,52 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 ГПК України , розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до Адвокатського об'єднання Павла Іванчика і Вікторії Шульги Акцепт з метою надання йому правову допомогу із вирішення спірного питання з контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю Скріпка Плюс , зокрема скласти позовну заяву направити її до Господарського суду міста Києва та у разі необхідності здійснити представництво і правовий захист інтересів клієнта у суді, про що було укладено відповідний Договір №22 про надання правової допомоги від 10.10.2018..

У п. 4 Договору №22 про надання правової допомоги від 10.10.2018 зазначено,що вартість правової допомоги із складанням позовної заяви складає 5 000,00 грн.

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн підтверджується платіжним дорученням № 1210 від 10.10.2018 з призначенням платежу за надання правової допомоги за складання та подання позову до ТОВ Скріпа .

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись п. 13 ст. 8 , ст. ст. 129 , 232 , 236-241 , 252 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Скріпка Плюс (02230, м. Київ, вул. Польова, буд. 1; ідентифікаційний код: 40232911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Беріл (49000, м. Дніпро, вул. Мечникова, буд. 10-б; ідентифікаційний код: 32931083) основну суму заборгованості у розмірі 31 657 (тридцять одна тисяча шістсот п'ятдесят сім) грн 90 коп.; пеню у розмірі 983 (дев'ятсот вісімдесят три) грн 68 коп.; штраф у розмірі 6 329 (шість тисяч триста двадцять дев'ять) грн 58 коп.; проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 367 грн (одна тисяча триста шістдесят сім) грн 52 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 кота витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 9одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.12.2018

Суддя Пукшин Л.Г.