Рішення

від 10.12.2018 по справі 916/2343/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2343/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Шевченко К.О.

розглянувши справу №916/2343/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (61080, м. Харків, пр-т. Гагаріна, 201, код ЄДРОПУ 31635689)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" (66833, Одеська область, Ширяївський район, с. Старі Маяки, вул.. Комплекс будівель та споруд №7, код ЄДРПОУ 38476995)

про стягнення 24 805грн.

Представники:

Від позивача: Янишен В.П. за довіреністю від 07.11.2018р.

Від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" про стягнення 24 805грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №29-11/КП/16-6 від 29.11.2016р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2018р. було відкрито провадження по справі №916/2343/18. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомлення про вручення 30.10.2018р. (вх. ГСОО №45016/18 від 20.11.2018) та від 22.11.2018р. (вх. ГСОО №47960/18 від 04.12.2018р.). Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

29.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" (покупець) був укладений договір №29-11/КП/16-6 купівлі-продажу (надалі - Договір), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, найменування, кількість, ціна і загальна вартість якого вказані п.1.2 ст.1 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Відомості про товар: насіння соняшника Армагедон, у кількості 200 пак, ціна з ПДВ 1 700грн, загальна сума з ПДВ 340 000грн., насіння соняшника Бонд у кількості 200 пак, ціна з ПДВ 1 100грн., загальна сума з ПДВ 220 000грн. Всього загальна вартість товару становить 560 000грн. у тому числі ПДВ 93 333,33грн. (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що передача товару покупцю здійснюється до 30.01.2017р.

Відповідно до п.2.2. договору передача товару покупцеві оформляється видатковою (ими) накладною (ими), яка (і) є необхідною (ими) і достатньою (ими) підставою (ами), що підтверджує факт отримання Відповідачем (Покупцем) товару на умовах, встановлених цим Договором.

Згідно пункту 2.3 договору встановлено, що товар вважається прийнятим Покупцем з моменту підписання відповідної (их) видаткової (их) накладної (их).

Позивач взяті на себе за Договором зобов'язання виконав у встановлений строк та належним чином.

12.12.2016р. на підставі видаткової накладної №489 від 12.12.2016р. Відповідач одержав у власність від Позивача 200 пак. насіння соняшнику Армагедон та 200 пак. насіння соняшника Бонд на загальну суму (з урахуванням ПДВ) 560 000грн.

Відповідно до п. 3.4. договору покупець проводить оплату за Договором у повному обсязі у строк до 30.10.2017р. Днем здійснення покупцем платежу (розрахунку) за придбаний товар є день зарахування коштів на поточний рахунок подавця.

Згідно з п.3.8. договору оплата за товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування платіжним(и) дорученням(и) грошових коштів на поточний рахунок продавця. За взаємним погодженням Сторони можуть застосовувати й інші форми розрахунків, що не суперечать чинному законодавству України.

Як стверджує позивач, в порушення умов Договору, Відповідач у встановлений строк оплату Позивачеві за придбаний товар не здійснив.

Станом на 30.10.2017р. заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором становила 560 000грн.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що у разі несплати товару у строки встановлені договором, покупець на вимогу продавця зобов'язується сплатити продавцю штраф у розмірі 50 (п'ятдесят) відсотків від суми заборгованості.

Отже загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням штрафу склав 840 000грн. , де 560 000 грн. основна сума заборгованості, 280 000грн. штраф за неоплату товару у строк встановлений договором.

Позивач вказує, що відповідно до акту виконаних робіт від 03.11.2017р. по договором №14-04/РЛ/17-1 надання послуг у рослинництві, пов'язаних із вирощуванням насіння гібридів соняшника із давальної сировини від 14.04.2017р., відповідач виконав роботи з вирощування та збиранню врожаю насіння соняшника на площі 50га, вартість яких становить 255 195грн.

Позивач вказує, що 10.09.2018р. надіслав на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №232 від 10.09.2018р. , яка одержана останнім 14.09.2018р. , що виникли за договором №29-11/КП/16-6 купівлі продажу від 29.11.2016р. та №14-04/РЛ/17-1 надання послуг у рослинництві, пов'язаних із вирощуванням насіння гібридів соняшника із давальної сировини від 14.04.2017р. на суму 255 195грн.

Відповідно до п.3.9 Договору у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі незалежно від зазначеного у реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення, заповненого покупцем (платником) ця сума погашає вимоги продавця у такій черговості: у першу чергу сплачується неустойка (п.4.4. ст.4 договору); у другу чергу сплачуються проценти річних (п.4.3 ст.4 договору); у третю чергу сплачуються інфляційні (п.4.3 ст.4 договору); у четверту чергу сплачується основна сума боргу (п. 1.1. ст. 1 договору).

За посиланнями позивача, з урахуванням пункту 3.9 договору та за результатами зарахування, розмір штрафу, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача за Договором №29-11/КП/16-6 становить 24 805грн.

10.09.2018р. позивачем на адресу відповідача була надіслана Вимога №233 від 10.09.2017р., яка отримана останнім 14.09.2018р., за якої позивач вимагав від відповідача виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО", позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 24 805грн. штрафу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтю 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Судом встановлено, що 29.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" (покупець) був укладений договір №29-11/КП/16-6 купівлі-продажу (надалі - Договір), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, найменування, кількість, ціна і загальна вартість якого вказані п.1.2 ст.1 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Позивач взяті на себе за Договором зобов'язання виконав у встановлений строк та належним чином. Так, 12.12.2016р. на підставі видаткової накладної №489 від 12.12.2016р. Відповідач одержав у власність від Позивача 200 пак. насіння соняшнику Арматедон та 200 пак. насіння соняшника Бонд на загальну суму (з урахуванням ПДВ) 560 000грн.

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.3.8. договору оплата за товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування платіжним(и) дорученням(и) грошових коштів на поточний рахунок продавця. За взаємним погодженням Сторони можуть застосовувати й інші форми розрахунків, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, в порушення умов Договору, Відповідач у встановлений строк оплату Позивачеві за придбаний товар не здійснив, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість розмірі 560 000грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 24805грн. - штрафу.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що у разі несплати товару у строки встановлені договором, покупець на вимогу продавця зобов'язується сплатити продавцю штраф у розмірі 50 (п'ятдесят) відсотків від суми заборгованості.

Судом встановлено, що відповідно до акту виконаних робіт від 03.11.2017р. по договором №14-04/РЛ/17-1 надання послуг у рослинництві, пов'язаних із вирощуванням насіння гібридів соняшника із давальної сировини від 14.04.2017р., відповідач виконав роботи з вирощування та збиранню врожаю насіння соняшника на площі 50га, вартість яких становить 255 195грн.

10.09.2018р. надіслав на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №232 від 10.09.2018р. , яка одержана останнім 14.09.2018р. , що виникли за договором №29-11/КП/16-6 купівлі продажу від 29.11.2016р. та №14-04/РЛ/17-1 надання послуг у рослинництві, пов'язаних із вирощуванням насіння гібридів соняшника із давальної сировини від 14.04.2017р. на суму 255 195грн.

Відповідно до п.3.9 Договору у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі незалежно від зазначеного у реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення, заповненого покупцем (платником) ця сума погашає вимоги продавця у такій черговості: у першу чергу сплачується неустойка (п.4.4. ст.4 договору); у другу чергу сплачуються проценти річних (п.4.3 ст.4 договору); у третю чергу сплачуються інфляційні (п.4.3 ст.4 договору); у четверту чергу сплачується основна сума боргу (п. 1.1. ст. 1 договору).

Отже, розмір штрафу з урахуванням пункту 3.9 договору та за результатами зарахування зустрічних однорідних вимог склав 24805грн. (280 000 грн.(560 000грн. х50%) - 255 195грн. = 24 805грн.)

Розглянувши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмір 24 805грн., є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (61080, м. Харків, пр-т. Гагаріна, 201, код ЄДРОПУ 31635689) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" (66833, Одеська область, Ширяївський район, с. Старі Маяки, вул.. Комплекс будівель та споруд №7, код ЄДРПОУ 38476995) про стягнення 24 805грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ФОРТУНА" (66833, Одеська область, Ширяївський район, с. Старі Маяки, вул.. Комплекс будівель та споруд №7, код ЄДРПОУ 38476995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМАГРО" (61080, м. Харків, пр-т. Гагаріна, 201, код ЄДРОПУ 31635689) штраф у розмірі 24 805 (двадцять чотири тисячі вісімсот п'ять)грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві)грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17 грудня 2018 р.

Суддя К.Ф. Погребна