Постанова

від 10.12.2018 по справі 2040/7391/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/7391/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Патової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року, (суддя Спірідонов М.О., повний текст складено 11.10.2018 року) по справі № 2040/7391/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура" (далі- ТОВ"Гольберівська мануфактура" , позивач )звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0131151213 від 15.08.2018 р. ГУ ДФС у Харківській області за платежем податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичною особою, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 112.175,10 гривень, в тому числі за основним зобов'язанням 89 740,08 грн. та за штрафними санкціями 22 435,02 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 р. відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування посилається на не вірне застосування судом положення пп. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не відповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи.

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є власником нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Новожанівська, 1 загальною площею 11 597 м2 (з них 11 379 м2 "виробничі будинки", 218 м2 "офісні будівлі") на підставі договорів купівлі-продажу від 29.12.2915р. До складу якого входять офісні будівлі 218 кв.м., промислові будівлі 11 379 кв.м.

Податковим органом проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства України, а саме задекларованих у податковій звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, за результатами якої складено акт № 10647/20-40-12-13-20/40187424 від 23.07.2018 року (а.с. 10 - 15).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем:

- п.п. 14.1.129 прим. 1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 1, п.п. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266, п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки на 2018 рік у розмірі 89 740, 08 грн.

15.08.2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0131151213, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі 112175,10 грн. (за основним платежем -89740,08 грн., за штрафними санкціями 22435,02 грн. ( а.с.8).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань підприємству слугували висновки про не сплату, та сплату в меншому розмірі позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивачем в адміністративному порядку подані заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення без задоволення. (а.с. 16-19).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, визначені чинним законодавством.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України .

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) під оподаткування потрапили, крім об'єктів житлової, об'єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки.

Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд першої інстанції виходив з того, позивач не є промисловим підприємством, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед перелічених видів діяльності позивача відсутнє посилання на вид діяльності КВЕД, який можливо було б віднести до однієї з секцій, визначених ДК 009:2010.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. В матеріалах справи відсутні відомості про вчинення судом першої інстанції вищевказаних дій.

Колегія суддів зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться лише ті КВЕД, які на момент проведення державної реєстрації підприємство вважало основними видами господарської діяльності.

Статутом ТОВ "Гольберівська мануфактура" визначено повний перелік видів господарської діяльності, який містить зокрема виробництво фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик. Вказаний вид економічної діяльності відноситься до секції С "Переробна промисловість".

В підтвердження здійснення зазначеної діяльності позивачем на вимогу апеляційного суду надано договір оренди обладнання для лакофарбової продукції у ТОВ "Лакофарбовий завод "Червоний Хімік", акти приймання-передачі, договір комісії на придбання сировини для виготовлення лакофарбової продукції від 08.02.2016р., договір про виконання робіт з виготовлення лакофарбової продукції з ТОВ "Лакофарбовий завод "Червоний Хімік", кошторис витрат, видаткові накладні на реалізацію грунт-емалі.

Отже будівлі, що належать позивачу є будівлями промислового підприємства , який використовує їх у власній господарській діяльності.

За положенням підпункту 14.1.129.1. п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (ґ).

Згідно п.5.2 п. 5.3 ст.5 ПК України якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать цьому кодексу, то для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПК. Інші терміни, що застосовуються в цьому кодексі й не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507, розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів Ураїни від 27.06.1998 року №971 для вирішення таких завдань: а) виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; б) проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості та стану будівель і споруд; в) проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату); г) проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України; д) розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, в законодавстві не існує правової норми, яка б чітко визначила дане поняття .

Згідно ст. 4 ПК України єдиний підхід до встановлення податків та зборів - це, насамперед, визначення на законодавчому рівні всіх обов'язкових елементів податку. Відсутність хоча б одного із елементів означає, що обов'язок платника податків щодо сплати податку не встановлений.

Відповідно до п.3.1 ст.3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Відповідно до ст.62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Факт порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на недодержання вимоги щодо якості податкових законів, Європейський суд з прав людини у справах "Щокін проти України" (2010 рік, заяви №23759/03 та №37943/06) та "Серков проти України" (2011 рік, заява №39766/05) визначив, що у разі якщо відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим, отже, не відповідає вимозі щодо якості закону й не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання в майнові права заявника. До того ж національні органи не дотрималися вимог законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Згідно ч.2 ст.191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Отже, поняття "будівлі промисловості" неможливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

Таким чином, оскільки у позивача наявні у власності будівлі промисловості, які перебувають у власності промислового підприємства (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), позивачем правомірно застосував п. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. А отже висновки податкового органу про не сплати грошового зобов'язання та сплату в меншому розмірі за зазначені об'єкти податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є помилковими.

З наведених документів вбачається, що ТОВ "Гольберівська мануфактура" здійснює виготовлення та реалізацію власної лакофарбової продукції, тобто будівлі належні позивачу є будівлями промисловості та не підпадають під визначення об'єкту оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, позивачем надані суду належні докази щодо використання спірних приміщень в процесі виробництва, а тому висновки відповідача про те, що вони не підпадають під дію пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є хибними та такими, що не відповідають законодавству.

Зазначене не було враховано судом першої інстанції, у зв'язку з чим висновку суду про необґрунтованість позовних вимог є неправомірними.

Вищенаведене спростовує висновки суду щодо декларування позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки зі зменшеною ставкою, оскільки позивач звільнений від обов'язку сплачувати такий податок.

Врахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі № 806/2461/17 колегія суддів вважає помилковим, оскільки в цій справі надавалася правова оцінка правовідносинам за іншим суб'єктним складом, а саме з фізичною особою -підприємцем .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що не повне з'ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови, якою позов задовольнити.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 6,7 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги в загальному розмірі 4405,00 грн., а отже зазначені витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 по справі № 2040/7391/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 0131151213 від 15.08.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гольберівська мануфактура" витрати зі сплати судового збору в розмірі 4405 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста п'ять гривень 00 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Курило Повний текст постанови складено 17.12.2018 року