Постанова

від 18.12.2018 по справі 910/10513/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2018 р. Справа№ 910/10513/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В

суддів: Чорногуза М.Г.

Коротун О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018

у справі № 910/10513/18 (суддя: Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Україна"

до Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

про стягнення 80 700,77 грн

без виклику представників сторін

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Україна" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення з Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" 80 700,77 грн., з яких: 80 370,48 грн основний борг та 330,29 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поставки, належних до сплати сум коштів, що складає 80370,48 грн позивачу не перерахував.

Господарський суд міста Києва повністю задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Україна" своїм рішенням від 13.09.2018 (повний текс складено - 24.09.2018).

Не погодившись з прийнятими рішенням, Державне підприємство "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Крім того, скаржник зазначив, що судом першої інстанції невірно було розраховано суму 3 % річних.

Також, скаржник вказав, що судом неспіврозмірно стягнуто судові витрати, оскільки задовольнивши позов на суму в розмірі 330,29 грн, суд стягнув додатково 9832,00 грн судових витрат, з яких 8070,00 грн витрат на послуги адвоката, що в 30 разів більше ніж сума задоволеного позову.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/10513/18.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року підлягає зміні, а апеляційна скарга Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Юкрейн" ( після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Україна") (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець ) був укладений договір поставки № 13460/53-124-01-18-07913 (далі - договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача товар (лакофарбову продукцію в асортименті), а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно п. 4.1 договору, загальна вартість товару по договору становить 589199,94 грн разом з ПДВ.

Ціна за одиницю товару, кількість та загальна вартість товару визначаються специфікацією № 1 (п. 4.2 договору )

Відповідно до п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо якості та кількості.

Згідно п. 5.4 договору, датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару - лакофарбову продукцію в асортименті на загальну суму 80370,48 грн.

Товар було поставлено з дотримання м умов про кількість, якість, асортимент, строки згідно умов договору та специфікації № 1 до нього, що підтверджується видатковою накладною №205 від 18.05.2018 (наявна в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за спірним договором на час звернення з даним позовом до суду не виконав, належним до сплати сум коштів, що складає 80370,48 грн позивачу не перерахував.

Позивач в свою чергу, 23.07.2018 направив відповідачу претензію №2-п-17/18 від 23.07.20178 з вимогою щодо сплати суму боргу в розмірі 80370,48 грн.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. ( ст. 655 ЦК України ).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ) ( ст. 610 Цивільного кодексу України ).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України )

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач вказану суму боргу погасив, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, зокрема якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 80370,48 грн провадження у справі необхідно закрити на підставі п. 2. ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Північний апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 21.06.2018 -06.08.2018, погоджується з розрахунком скаржника щодо стягнення з відповідача на користь позивача 303,87 грн 3% річних.

При цьому, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що період прострочення слід нараховувати не з 18.06.2018, а з 21.06.2018, оскільки зобов'язання постачальника щодо поставки товару припинено шляхом його виконання не в момент складання видаткової накладної у м. Києві 18.05.2018, а в момент фактичного отримання товару за вказаною накладною у м. Нетішин 22.05.2018.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 303,87 грн.

Щодо твердження скаржника, що судом не встановлювалася сума витрат на правову допомогу, які реально були витрачені позивачем, а саме судом неспіврозмірно стягнуто судові витрати, оскільки задовольнивши позов на суму в розмірі 330,29 грн, суд стягнув додатково 9832,00 грн судових витрат, з яких 8070,00 грн витрат на послуги адвоката, що в 30 разів більше ніж сума задоволеного позову, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2017 року між Адвокатським об'єднанням ЮСО (адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс Україна" (клієнт) було укладено договір про надання правничої допомоги №15/18 від 02.07.2018, відповідно до умов якого, клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах передбачених даним договором.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн, адвокатом до матеріалів справи долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (серія КС №5202/10), акт приймання-передачі надання правничої допомоги на суму 13000,00 грн з описом робіт, виконаних адвокатом, платіжне доручення №585 від 03.07.2018 року на суму 10000,00, платіжне доручення №655 від 10.08.2018 на суму 3000,00 грн, з яких вбачається, що вищевказані послуги у сумі 13000,00 грн сплачені позивачем у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи, проведеної адвокатом при підготовці позовної заяви та під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо неспіврозмірності сум витрат на послуги адвоката в сумі 13000,00 грн з розміром заявлених вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обмеження розміру покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката сумою у 8070,00 грн (10% від суми позовних вимог).

При цьому, колегія суддів відзначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу розраховується з суми позову 80700,77 грн, а не з суми задоволених позовних вимог 330,29 грн, на що помилково вказує апелянт.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року підлягає зміні в частині стягнення 3 % річних, з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" - частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року у справі №910/10513/18 змінити в частині стягнення 3 % річних, позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства " Національна Атомна Енергогенеруюча компанія " Енергоатом " в особі відокремленого підрозділу " Хмельницька атомна електрична станція " (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс - Україна " (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, офіс 406, код 41387104) 303,87 грн (триста три гривні 29 копійок) - 3% річних.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №910/10513/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді М.Г. Чорногуз

О.М. Коротун