Постанова

від 12.12.2018 по справі 924/585/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Справа № 924/585/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивач: Крамар А.В.

відповідач: Балтак Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського суду Хмельницької області від 16.10.18р. у справі № 924/585/18 (повний тест рішення складено 25.10.2018р. суддею М.Є. Муха )

за позовом Хмельницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар"

про стягнення 82 576,01 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

Хмельницька міська рада звернулась до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар" про стягнення збитків завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 82576,01 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області (суддя Муха М.Є.) від 16 жовтня 2018 року у справі №924/585/18 відмовлено у позові Хмельницької міської ради (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар" (надалі - відповідач) про стягнення 82 576,01 грн. збитків.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивачем самостійно при зверненні з позовом визначається предмет та підстава позову, при цьому, стаття 46 ГПК України надає право позивачу до закінчення підготовчого засідання змінити або предмет або підставу позову. При цьому, суд позбавлений можливості за власною ініціативою змінювати предмет або підставу позову та зобов'язаний вирішувати спір в межах заявлених позовних вимог, здійснюючи перевірку їх обґрунтованості нормами та обставинами, на які вказує позивач. Зважаючи на викладене, судову практику на час винесення рішення, суд прийшов до висновку про відсутність підстав застосовування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України, яке регулює питання відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок та про безпідставність заявленого позову.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - Хмельницька міська рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2018 року у справі №924/585/18 та задовольнити позов в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що предметом спору у праві є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 Цивільного кодексу України є збитками у вигляді упущеної вигоди. За таких обставин, до спірних правовідносин положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення законодавства щодо відшкодування збитків. При цьому, відшкодуванню збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України. Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року затверджено "Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", згідно пункту 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості грунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані. Законодавець чітко встановив, яким чином йде оформлення та відшкодування збитків, в тому числі, неодержаних доходів.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та суперечить дослідженим обставинам зібраним у справі доказам та доводам.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 листопада 2018 року у справі №924/585/18 відкрито апеляційне провадження у справі; призначено справу №924/585/18 до розгляду на "12" грудня 2018 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 в залі судових засідань №2.

16 листопада 2018 року на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Хмельницької міської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеонференції з проханням доручити її проведення господарському суду Хмельницької області, який розташований за адресою (29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2018 року у справі №924/585/18 задоволено клопотання Хмельницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; вирішено провести судове засідання "12" грудня 2018 року об 11:00 год. в режимі відеоконференції з господарським судом Хмельницької області, який розташований за адресою: 29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1.

20 листопада 2018 року від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування своїх заперечень посилається на доводи, викладені в оскаржуваному рішенні.

20 листопада 2018 року на адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від ТОВ "Бривар" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеонференції з проханням доручити її проведення господарському суду Вінницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 листопада 2018 року у справі №924/585/18 задоволено клопотання ТОВ "Бривар" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; вирішено провести судове засідання "12" грудня 2018 року об 11:00 год. в режимі відеоконференції з господарським судом Вінницької області, який розташований за адресою: 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-04/69 від 11 грудня 2018 року на підставі службової записки головуючого судді Бучинської Г.Б., у зв'язку із непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю суддів-члена колегії по справі №924/166/18 Філіпової Т.Л. 11 грудня 2018 року, відповідно до статті 32 ГПК України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі №924/585/18 - Філіпової Т.Л.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2018 року для розгляду справи №924/585/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі №924/585/18 апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського Хмельницької області від 16 жовтня 2018 року у справі №924/585/18 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

Розгляд апеляційної скарги 12 грудня 2018 року здійснювався у режимі відеоконференції з господарським судом Вінницької області та господарським судом Хмельницької області у відповідності до статті 197 ГПК України.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2011 року укладеного між ТОВ "Бривар" та ТОВ "Інвест-Регіон" відповідач набув права власності на будівлю АЗС загальною площею 26,9 кв.м., що розташована в м. Хмельницькому по вул. Геологів, 2А, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно щодо об'єкта нерухомого майна №92932539 від 26 липня 2017 року.

Рішенням Хмельницької міської ради №97 від 27 червня 2012 року "Про припинення права постійного користування землею та договорів оренди землі шляхом їх розірвання за згодою сторін та надання земельних ділянок в оренду громадянам, юридичним особам" ТОВ "Інвест-Регіон" було припинено право користування земельною ділянкою по вул. Геологів, 2А площею 1506 кв.м., та передано її в короткострокову оренду терміном 10 років ТОВ "Бривар".

22 травня 2014 року Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради листом звернулось до ТОВ "Бривар" із рекомендаціями в найкоротші терміни здійснити процедуру реєстрації права оренди земельної ділянки по вул. Геологів, 2А.

15 листопада 2016 року спеціалістами Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради здійснено обстеження земельної ділянки по вул. Геологів, 2А у м. Хмельницькому, про що складено відповідний акт. Згідно вміщених в акті відомостей, Рішенням сесії Хмельницької міської рада від 27 червня 2012 року №97 ТОВ "Бривар" було надано в оренду земельну ділянку площею 0,1506 га по вул. Геологів, 2А для обслуговування будівлі АЗС терміном на 10 років. Проте договір оренди землі з Хмельницькою міською радою укладено не було. 23 травня 2016 року ТОВ "Бривар" відчужило майно, що розташоване на даній земельній ділянці іншій юридичній особі. Згідно інформації Державної податкової інспекції ТОВ "Бривар" за період з 2014 по 2016 роки не було задекларовано жодних сум до сплати та відповідно кошти за користування земельною ділянкою до міського бюджету не сплачувались.

Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради надіслало ТОВ "Бривар" повідомлення № 573/02-04-15 від 24 лютого 2017 року про час та місце засідання Комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам з приводу питання щодо відшкодування збитків, заподіяних внаслідок використання ТОВ "Бривар" земельної ділянки по вул. Геологів, 2А у м. Хмельницькому.

Як вбачається із протоколу №1 засідання комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам від 07 березня 2017 року, комісією вирішено скласти акт визначення розміру збитків, що підлягають сплаті ТОВ "Бривар" з подальшим затвердженням рішенням виконавчого комітету міської ради.

Згідно акту визначення розміру збитків від 10 березня 2017 року та доданого до нього розрахунку розміру збитків ТОВ "Бривар", позивачем здійснено нарахування відповідачу збитків за період з 01 березня 2014 року по 01 травня 2016 року на суму 82576,01 грн. Акт затверджено рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради №247 від 13 квітня 2017 року.

Акт визначення розміру збитків із витягом з рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради №247 від 13 квітня 2017 року надіслано відповідачу разом із повідомленням №1134/02-01-15 від 25 квітня 2017 року про необхідність перерахувати збитки у розмірі 82576,01 грн. на протязі 10 днів з дня надходження даного повідомлення.

Постановою Вінницького міського суду від 04 жовтня 2017 року у справі №127/10638/17 за позовом ТОВ "Бривар" до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання протиправними та скасування пункту 1.7 рішення виконавчого комітету від 13 квітня 2017 року №247 "Про затвердження Актів визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів та втрату чинності пункту рішення виконкому" в задоволенні позову ТОВ "Бривар" відмовлено. Постанову залишено без змін Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року залишено без змін.

Несплата ТОВ "Бривар" в добровільному порядку збитків у розмірі 82576,01 грн. стала підставою для звернення Хмельницькою міською радою до господарського суду Хмельницької області з позовом.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивачем самостійно при зверненні з позовом визначається предмет та підстава позову, при цьому, стаття 46 ГПК України надає право позивачу до закінчення підготовчого засідання змінити або предмет або підставу позову. При цьому, суд позбавлений можливості за власною ініціативою змінювати предмет або підставу позову та зобов'язаний вирішувати спір в межах заявлених позовних вимог, здійснюючи перевірку їх обґрунтованості нормами та обставинами, на які вказує позивач. Зважаючи на викладене, судову практику на час винесення рішення, суд прийшов до висновку про відсутність підстав застосовування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України, яке регулює питання відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок та про безпідставність заявленого позову.

Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2011 року відповідач набув права власності на будівлю АЗС загальною площею 26,9 кв.м., що розташована в м. Хмельницькому по вул. Геологів, 2А, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно щодо об'єкта нерухомого майна №92932539 від 26 липня 2017 року.

Колегією суддів встановлено, що Рішенням Хмельницької міської ради №97 від 27 червня 2012 року "Про припинення права постійного користування землею та договорів оренди землі шляхом їх розірвання за згодою сторін та надання земельних ділянок в оренду громадянам, юридичним особам" ТОВ "Інвест-Регіон" було припинено право користування земельною ділянкою по вул. Геологів, 2А площею 1506 кв.м., та передано її в короткострокову оренду терміном 10 років ТОВ "Бривар".

Хмельницька міська рада вказує, що з моменту винесення даного рішення відповідачем не укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Геологів, 2А площею 1506 кв.м., а тому товариство користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, чим завдало збитки територіальній громаді м. Хмельницького несплатою коштів за користування такою ділянкою.

Відтак, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Враховуючи викладене, ТОВ "Бривар" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17.

При зверненні з даним позовом Хмельницька міська рада послалась на положення статей 152, 157 Земельного кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року "Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" як на підставу своїх вимог та при цьому зауважила, що заявлена до стягнення сума є збитками у розмірі неодержаної орендної плати в сумі 82576,01 грн. за використання земельної ділянки без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано шкоди у виді неодержаної орендної плати за землю.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 4, статті 162 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосування для вирішення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/2552/17.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач просив стягнути 82576,01 грн. збитків у розмірі неодержаної орендної плати за використання земельної ділянки без укладення договору оренди з посиланням на статтю 1166 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір заявленої до стягнення шкоди, позивач розрахував її на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року "Про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів здійснивши правову кваліфікацію відносин сторін, виходячи із фактів встановлених під час розгляду справи вважає, що у даній ситуації підлягає застосуванню стаття 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, надавши належну правову кваліфікацію відносинам сторін відмовив у позові не застосувавши до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, взявши до уваги те, що ТОВ "Бривар" користувалось земельною ділянкою по вул. Геологів, 2А площею 1506 кв.м. без достатніх правових підстав та безпідставно зберегло кошти у розмірі орендної плати за її використання за період з 01 березня 2014 року по 01 травня 2016 року в розмірі 82576,01 грн. (розмір розрахований на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам), суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у суді першої інстанції відповідачем - ТОВ "Бривар" була подана заява про застосування строку позовної давності до правовідносин, що виникли між сторонами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що позивач Хмельницька міська рада міг довідатись про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (ТОВ "Бривар") з моменту набуття відповідачем у власність об'єкту нерухомого майна будівлі АЗС загальною площею 26,9 кв.м., що розташована в м. Хмельницькому по вул. Геологів, 2А.

Слід зазначити, що рішенням Хмельницької міської ради №97 від 27 червня 2012 року "Про припинення права постійного користування землею та договорів оренди землі шляхом їх розірвання за згодою сторін та надання земельних ділянок в оренду громадянам, юридичним особам" ТОВ "Інвест-Регіон" було припинено право користування земельною ділянкою по вул. Геологів, 2А площею 1506 кв.м., та передано її в короткострокову оренду терміном 10 років ТОВ "Бривар". Однак, відповідачем договір оренди з міською радою не укладено.

Зважаючи на наведене вище, беручи до уваги предмет позову та особу відповідача, колегія суддів вважає, що позовну давність щодо вимог позивача в даній справі слід обчислювати саме з моменту набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці, а не з моменту скаладання акта визначення розміру збитків, на що посилається позивач у запереченнях від 12.09.2018 (а.с. 84)

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з відмітки господарського суду Хмельницької області на позовній заяві, Хмельницька міська рада звернулась до суду з даним позовом 06 липня 2018 року.

При цьому, колегією суддів враховано, що правопорушення відповідача є триваючим, а збитки нараховані протягом періоду з 01 березня 2014 року по 01 травня 2016 року, з огляду на що, беручи до уваги положення частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, суд вважає, що до вимог позивача про стягнення коштів за період з 01 березня 2014 року по 05 липня 2015 року (включно) слід застосувати наслідки спливу позовної давності, а вимоги щодо стягнення безпідставно збережених коштів за період з 06 липня 2015 року по 01 травня 2016 року підлягають задоволенню.

Здійснивши перерахунок розміру безпідставно збережених коштів, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 37120,22 грн. за період з 06 липня 2015 року по 01 травня 2016 року, в тому числі: за період з 06 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року 18735,42 грн. та за період з 01 січня 2016 року по 01 травня 2016 року 18384,80 грн.

При цьому, в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів за період з 01 березня 2014 року по 05 липня 2015 року в розмірі 45455,79 слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності щодо таких вимог.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача у запереченнях на заяву про застосування строку позовної давності про те, що з моменту встановлення Виконавчим комітетом Хмельницької міської ради факту заподіяння збитків, а саме з 13 квітня 2017 року слід обраховувати строк позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегією суддів встановлено, що рішенням №247 від 13 квітня 2017 року Виконавчий комітет Хмельницької міської ради лише затвердив акт визначення збитків власнику землі, які були завдані за заявлений період.

Водночас, для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №909/748/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід частково задовольнити.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно статті 129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського суду Хмельницької області від 16.10.18р. у справі № 924/585/18 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2018 року у справі №924/585/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Стягнути з ТОВ "Бривар" (21030, м. Вінниця, прс. Юность, 81 А, код 36474630) на користь Хмельницької міської ради (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3, код 33332218) 34120,22 грн., 792 грн. судового збору за розгляд позовної заяви, 1188 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №924/585/18 повернути господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "17" грудня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.