Рішення

від 12.12.2018 по справі 906/718/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/718/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.,

секретаря судового засідання: Данілейко В.В.

за участю представників сторін:

- від позивача: не прибув

- від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю" ЗЕ БАР.БЕР.ШОП" (м. Житомир)

про стягнення 10283,14 грн.

В засіданні суду 15:30 оголошувалась перерва до 17:40 12.12.2018 згідно із ст. 216 ГПК України.

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ БАР.БЕР.ШОП" 10283,14 грн., з яких 6000,00 грн. основного боргу, 200, 21 грн. інфляційних, 82,93 грн. 3% річних, 4000,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № КБР-95/09/16 від 05.09.2016 щодо щомісячної оплати за використання наданих йому не виключних прав на виконання оприлюднених музичних творів.

Ухвалою від 23.08.2018 господарський суд відкрив провадження у справі, постановив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою від 03.10.2018 господарський суд постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з підстав, у ній викладених; призначив підготовче засідання суду (а. с. 77, 78).

Ухвалою від 30.11.2018 господарський суд закрив підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.12.2018 о 15:30 (а. с. 104).

До суду надійшли такі документи:

- 30.11.2018 та 06.12.2018 - повернулись копії ухвал господарського суду, відповідно, від 01.11.2018 та 30.11.2018, надіслані на юридичну та фактичну адреси відповідача, із зазначенням фахівця поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 105 - 109).

- 12.12.2018 - від представника позивача - заява від 05.12.2018 про розгляд справи без його участі (а. с. 110 - 112).

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки його представника в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, тому, беручи до уваги, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в попередніх судових засіданнях представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

05.09.2016 між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕ БАР.БЕР ШОП" (користувач) укладено договір № КБР-95/09/16 з додатками (далі - договір) (а. с. 14-19).

Згідно з п.3.1. договору користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів. Користувач, в свою чергу, зобов'язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього договору та Закону.

За надане невиключне право відповідач згідно з п. 3.3. договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який він здійснюється.

Відповідно до п. 3.4. договору користувач зобов'язується не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані твори за формою наведеною у додатку № 3 до даного договору.

Строк дії договору визначено в п. 6.1. договору: він набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 05.09.2016 і та діяв до 01.09.2017.

У пункті 6.2. договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1. дати, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення.

У додатку №1 від 05.09.2016 до договору зазначено заклад, в якому користувач здійснює використання творів: "BAR.BER", м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 2/54 (а. с.18).

За п. 1.1 п.1 додатку №2 від 05.09.2016 до договору розмір щомісячного платежу складає 500,00 гривень за кожен заклад, зазначений у додатках до договору (а. с. 19).

Як вбачається з матеріалів справи, листом (а. с. 20) відповідач повідомив позивача про те, що підприємство не працює з 01.06.2017 по 01.09.2017, тому за вказаний період роялті не нараховувалась.

Позивачем наголошено, що з моменту підписання договору відповідач мав право легально здійснювати комерційне використання музичних творів.

Відповідачем частково сплачено позивачу за комерційне використання музичних творів у сумі 4500,00 грн., про що свідчить банківська виписка (а.с.21).

Однак, відповідачем не дотримано обов'язку стосовно сплати винагороди позивачу, тому основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором за період з вересня 2017 року по серпень 2018 року становить 6000,00 грн.

Наявність несплаченої відповідачем заборгованості за договором стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою.

2. Норми права, які застосував господарський суд.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Відповідно до ст. 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно з. ч. 1 ст. 449 ЦК України об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту цінностей тощо, а також способу чи форми їх вираження є: виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права" № 3792 - XII (далі - Закон № 3792 - XII) виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом; публічне виконання - подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Відповідно до аб. 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 3792 - XII майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до ст. 45 Закону № 3792 - XII суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління, а згідно з ч. 1 ст. 47 цього Закону, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Правові засади діяльності організацій колективного управління визначаються Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".

За приписами статей 48 і 49 Закону № 3792 - XII можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема, збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31-33 Закону № 3792 - XII: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

За ч. 3 ст. 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно із ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ГПК України).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та умови, які є обов'язковими згідно з актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

3. Щодо позовних вимог в частині стягнення 6000,00 грн. основного боргу.

За детальною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.05.2018, отриманої з офіційного сайту Міністерства юстиції України (а. с. 22) та копією Свідоцтва про облік організації колективного управління №19/2011 від 24.01.2011, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (а. с. 27), позивач є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідач у спірний період з вересня 2017 року по серпень 2018 року не виконав належним чином та в повному обсязі зобов'язання щодо виплати позивачу винагороди (роялті) відповідно умов договору.

Наявність підстав для сплати відповідачем позивачу заявленої у позові винагороди (роялті) підтверджується договором та додатками до нього, укладеними між сторонами; докази здійснення сплати вказаних грошових коштів у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене та те, що відповідачем не спростовані доводи позивача про наявність заборгованості, позов у частині заявленого до стягнення основного боргу підлягає задоволенню повністю у розмірі 6000,00 грн.

4. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 4000,00 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Із вказаних норм чинного законодавства можна зробити висновок, що неустойка за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є договірним видом забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до п. 3.6. договору якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж чотири місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100 % від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Відповідно до розрахунку штрафу, зазначеному у позовній заяві (а. с. 7), штраф обраховано за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 4000,00 грн. Додатково вказано, що за період прострочення щомісячного платежу з 27.03.2018 по 27.07.2018 нарахування штрафу не здійснювалось, так як з моменту прострочення цих щомісячних платежів не минув строк більший ніж чотири місяці.

Однак, в порушення п. 3.5 договору позивачем, як однією із сторін договору, не надано суду доказів в підтвердження підписання щоквартального акту про виплату роялті; зазначені акти також відсутні в матеріалах справи.

Отже, дослідивши договір та фактичне виконання, суд дійшов висновку, що позивачем порушено його умови, тому у нього не виникло право на нарахування штрафу.

Враховуючи викладене, вимога позивача в частині стягнення з відповідача 4000,00грн. штрафу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

5. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 200,21 грн. інфляційних втрат та 82,93 грн. 3% річних згідно з розрахунками позивача, наведеними у позовній заяві.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що він проводився не за кожний повний місяць прострочення боргу, а за період з 27.08.2017 по 27.07.2018, тому здійснивши власний розрахунок, суд прийшов до висновку про правильну суму інфляційних втрат у розмірі 47,00 грн.

Щодо розрахунку 3% річних, виконаного позивачем, суд, здійснивши їх перерахунок, прийшов до висновку про його правильність, тому 3% річних підлягають задоволенню на заявлену суму 82,93 грн.

Отже, до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у сумі 82,93 грн. та інфляційних втрат у сумі 47,00 грн.

6. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

Як вбачається з договору № КБР-95/09/16 від 05.09.2016, укладеного між сторонами у справі, додатків № 1 та № 2 від 05.09.2016 зі сторони відповідача вказаний договір та додатки до нього підписано директором Пархомовичем М.В.

Відповідно до Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 03.10.2018, детальної інформації про юридичну особу - ТОВ "ЗЕ БАР.БЕР ШОП", розміщену на офіційному сайті Міністерства юстиції України вбачається, що керівником вказаного підприємства є Подлєський Сергій Олексійович, який уповноважений представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, підписувати договори тощо.

Відомості про те, що Пархомович М.В., яким підписано договір № КБР-95/09/16 від 05.09.2016 та додатки №1 та № 2 від 05.09.2016, був директором відповідача в Реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Виходячи з аналізу правових норм, угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Однак, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Тому судом взято до уваги здійснені відповідачем платежі на користь позивача за договором № КБР-95/09/16 від 05.09.2016 відповідно до реєстру платіжних документів, наданих позивачем (а. с. 21).

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутнє будь - яке повідомлення однієї зі сторін про припинення дії договору, або щодо його нікчемності, суд приходить до висновку, що договір станом на день розгляду справи є чинним.

З'ясувавши, що позивач є організацією колективного управління; ним і відповідачем укладено договір, за яким користувачу передано невиключні права на використання будь-яких (усіх) творів, що не суперечить чинному законодавству України; сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, суд також дійшов висновку, що договір є укладеними в належній формі.

За ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву та доказів сплати боргу не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково на загальну суму 6129,93 грн., з яких 6000,00 грн. боргу, 47,00 грн. інфляційних, 82,93 грн. 3% річних.

В частині стягнення суми штрафу у розмірі 4000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 153,21 грн. слід відмовити.

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розподіл судових витрат врегульовано ст.129 ГПК України, п.2 ч.1 якої унормовано, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ БАР.БЕР.ШОП" (10001, м. Житомир, вул. Київська, 99, код ЄДРПОУ 40645399) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, будинок 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233):

- 6000,00 грн. основного боргу;

- 47,00 грн. інфляційних втрат;

- 82,93 грн. 3% річних;

- 10719,35 грн. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 153,21 грн. інфляційних втрат.

4. Відмовити в позові в частині стягнення 4000,00 грн. штрафу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.12.18

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 -3 сторонам (реком. з повідомл.)