Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/14252/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.12.2018Справа №  910/14252/18 Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастрономічно-туристичний клуб "Квеврі" про стягнення 209 910,59 грн, Без виклику (повідомлення) представників учасників справи, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастрономічно-туристичний клуб "Квеврі" 189 000,00 грн – основного боргу, 14 855,91 грн – інфляційних втрат та 6 054,68 грн –  три проценти річних, що разом складає 209 910,59 грн. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що в прохальній частині позовної заяви позивачем було арифметично невірно підраховано загальну ціну позову, а саме зазначено 211 910,59 грн, в той час, як з аналізу змісту позовної заяви та викладеного в позові детального розрахунку заборгованості вбачається, що сума заявлених позивачем до стягнення з відповідача грошових коштів складає 209 910,59 грн (189 000,00 грн+14 855,91 грн+6 054,68 грн=209910,59 грн). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поворотної фінансової позики від 29.08.2017 в частині повного та своєчасного повернення суми позики. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/14252/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені  строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Нормами частини4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 26.10.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02105, місто Київ, проспект Миру, будинок 13. Проте, поштовий конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва було повернуто до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання" від 30.11.2018. При цьому, як вбачається з офіційного сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", вказана поштова кореспонденція не була вручена одержувачу під час доставки. Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду. У даному випаду судом також враховано, що за приписами часини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою від 26.10.2018 про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. За приписами частини 4 та 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 29.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастрономічно-туристичний клуб "Квеврі" (позичальник) було укладено договір від 29.08.2017 поворотної фінансової допомоги (далі – договір), відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. зазначеного правочину цей договір є укладеним з моменту перерахування грошових коштів від позикодавця на поточний рахунок позичальника, що підтверджується банківською випискою. Сума позики за цим договором становить 250    000,00 грн. Перерахування вищезазначеної суми може бути проведено як частинами, так і повністю. Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були перераховані йому позикодавцем у строк і в порядок, що встановлений цим договором. Позикодавець надав суму позики строком на три місяці. Договір від 29.08.2017 поворотної фінансової допомоги припиняється з момент у виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором  позики, який підпадає під правове регулювання норм статей 1046-1053 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. (стаття 1046 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 1049 Цивільного кодексу України закріплено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.   Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Н виконання умов договору від 29.08.2017 поворотної фінансової допомоги, позивач перерахував на рахунок відповідача суму позики в загальному розмірі 240    000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №143 від 30.08.2017 на суму 50    000,00 грн, №144 від 31.08.2017 на суму 50    000,00 грн, №146 від 01.09.2017 на суму 50    000,00 грн, №147 від 04.09.2017 на суму 50    000,00 грн, №154 від 11.09.2017 на суму 40    000,00 грн. Як вже зазначалось, пунктом 2.2. договору від 29.08.2017 сторони погодили, що позикодавець надає суму позики строком на три місяці. Враховуючи, що положеннями укладеного між сторонами договору від 29.08.2017 не встановлено відповідного графіку повернення грошових коштів, у випадку надання позики частинами, за висновками суду, приймаючи до уваги положення пункту 2.2. вказаного договору, трьохмісячний строк повернення відповідної суми позики розраховується окремо по кожному траншу. З огляду на вищенаведене, строк для виконання зобов'язань з повернення суми позики, отриманої за укладеним між сторонами договором від 29.08.2017 поворотної фінансової допомоги настав. З матеріалів справи, зокрема довідки з банку про рух коштів на рахунку позивача  вбачається, що відповідачем було повернуто лише частину суми позики в загальному розмірі 51 000,00 грн. З метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача із листами , в яких просив відповідача повернути суму позики в повному обсязі. Оскільки вказані вимоги позивача не виконані, грошові кошти на користь позивача не повернуті, останній звернувся із даним позовом до суду. Як вже зазначалось, відповідач своїм правом поданні відзиву суду не скористався. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання. Враховуючи те, що строк виконання обов'язку з повернення суми позики за договором від 29.08.2017 поворотної фінансової допомоги настав, сума боргу відповідача, яка складає 189    000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За висновками суду, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, які наведені позивачем у позові є невірними, оскільки позивачем при визначенні періоду заборгованості не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню 14    855,91 грн інфляційних втрат (в межах заявлених позовних вимог) та 5 837,61 грн 3 % річних. Стосовно вимоги позивача встановити в судовому рішенні, що нарахування 3% річних здійснюється до фактичного виконання судового рішення у цій справі за відповідною формулою, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу. Проте, відповідно до частини 3 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, частина 10 статті 238 цього Кодексу вводиться в дію з 1 січня 2019 року. За таких обставин, станом на момент прийняття рішення по справі № 910/14252/18 чинним враховуючи положеннями чинного господарського процесуального законодавства, у суду відсутні підстави для зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" підлягають задоволенню частково. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно із доданим до позовної заяви попереднім розрахунком судових витрат, розмір судових витрат крім судового збору, які позивач очікував понести у зв'язку з розглядом даної справи, становив   витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10    882,20 грн за вже надану правничу допомогу та 1489,40 грн очікуваних витрат, крім того 317,00 грн - витрат на виготовлення копій документів, 146 грн - за отримання інформаційних довідок, 90 грн – витрати на направлення претензії, 37,20 грн – на направлення копії позову з додатками учасникам процесу. Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Обгрунтовуючи заявлені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 882,20 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" посилається на договір про надання правової допомоги №1-10/18-а від 08.10.2018, відповідно до умов якого на підготовку та подання позовної заяви було адвокатом було витрачено 7 годин, вартість яких становить 10    882,20 грн. Позивач також зазначає, що умовами вказаного договору передбачено, що розрахунок за надання професійної правничої допомоги здійснюється до завершення слухання справи по суті. Водночас, в матеріалах справі відсутні жодні докази на підтвердження наявності зазначеного договору між позивачем та адвокатом, докази надання відповідних послуг та фактичної оплати в розмірі 10 882,20 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи в розмірі 10 882,20 грн. Витрати в розмірі 1489,40 грн позивач очікував понести при наданні правової допомоги під час участі в судовому засідання. Проте, суд зазначає, що справу № 910/14252/18 було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Тому у суду відсутні підстави для стягнення зазначених грошових коштів. Вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за поштове відправлення претензії, отримання Інформаційних довідок, за виготовлення та поштове відправлення копії позовної заяви та доданих до неї документів також задоволенню не підлягають, з огляду на те, що обов'язок надіслання копії позовної заяви та копії доданих до неї документів встановлений частиною 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України, а направлення претензії чи користування платною послугою для отримання Інформаційних довідок є правом сторони, а не обов'язком. Враховуючи вищенаведене в сукупності, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем. На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастрономічно-туристичний клуб "Квеврі" 189 000,00 грн – основного боргу, 14 855,91 грн – інфляційних втрат та 6 054,68 грн – три проценти річних - задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастрономічно-туристичний клуб "Квеврі" (02105, місто Київ, проспект Миру, будинок 13; ідентифікаційний код 40136825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Форсо" (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 5; ідентифікаційний код 38314883) 189 000,00 грн (сто вісімдесят дев'ять тисяч гривень 00 копійок) основного боргу, 14 855,91 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять гривень 91 копійка) інфляційних втрат, 5 837,61 грн (п'ять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 61 копійка) три проценти річних та судовий збір у розмірі 3 145,40 грн (три тисячі сто сорок п'ять гривень 40 копійок). 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. СУДДЯ                                                                                        В. В. ДЖАРТИ