Рішення

від 12.12.2018 по справі 201/6981/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/6981/18

Провадження № 2/201/2299/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12 грудня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто про визнання правочину недійсним та застосування реституції, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до відповідача ТОВ Вінгер-Авто , у якому просить визнати недійсним з моменту укладення попередній договір № 700002 від 29 березня 2018 року, укладений між ТОВ Вінгер-Авто та ОСОБА_1; застосувати реституцію, стягнувши з ТОВ Вінгер-Авто на його користь грошові кошти у розмірі 31200 грн., отримані за наслідком укладення попереднього договору №700002 від 29 березня 2018 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 29 березня 2018 року між ним та ТОВ Вінгер-Авто було укладено попередній договір № 700002, відповідно до умов якого товариство зобов'язалося здійснити пошук належного транспортного засобу і інформувати замовника про продавців такого транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні, який задовольняє потреби замовника, про умови і види правочинів, згідно з якими можливе отримання ним транспортного засобу, надання пропозицій замовнику щодо отримання транспортного засобу (інформаційно-консультаційна послуга). Згідно із додатком № 1 до попереднього договору № 700002 від 29 березня 2018 року замовник мав на меті купити автомобіль марки/моделі Кіа Sportage чорного кольору. Перед підписанням попереднього договору позивачу було запропоновано сплатити грошові кошти у розмірі 31200 грн. на підставі платіжного доручення, де зазначено: платіж по Договору № 700002 від 29 березня 2018 року . Позивач вважає, що укладений 29 березня 2018 року попередній договір № 700002 був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, дії відповідача є забороненими. Він зазначає, що при умові належного роз'яснення йому усіх умов та наслідків даного договору, позивач не погодився би на його укладення. Позивач вважає, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним. Станом на 18 червня 2018 року ТОВ Вінгер-Авто автомобіля не надало, коштів не повернуло. Ані в самому договорі, ані в додатках до нього не вказані підприємство, з яким відповідач уклав договір на постачання автомобіля, виробник, імпортер та/або дистриб'ютор, а також інші основні характеристики автомобіля та кінцевий термін дії самого договору. Також позивач звертає увагу на те, що у попередньому договорі № 700002 від 29 березня 2018 року не встановлено строк, після якого договір припиняє свою дію. Спірний договір не містить строків та (або) термінів отримання учасником автомобіля. Також, умовами спірного договору встановлюється обов'язок позивача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх. Таким чином, указане підтверджує істотний дисбаланс у відповідальності сторін. Крім того, у спірному договорі взагалі не зазначена відповідальність відповідача у випадку порушення або не виконання умов договору. На момент вчинення спірного попереднього договору № 700002 від 29 березня 2018 року відповідач не надав позивачу необхідну, доступну та достовірну інформацію про предмет договору та строки його виконання, у договорі використовуються неконкретизовані поняття (підміна понять) внаслідок чого позивача було введено в оману щодо поняття товару, умов отримання, строків отримання бажаного автомобіля. За таких обставин позивач просить суд застосувати реституцію з урахуванням гострої необхідності коштів на лікування.

Позивач надав до суду заяву, у якій просила розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вінгер-Авто було укладено договір № 700002 (а.с.13-14), за умовами якого замовник з метою отримання транспортного засобу доручає виконавцю, а виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснити наступні дії:

1.1.1. пошук належного транспортного засобу і інформування замовника про продавців такого транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні, який задовольняє потребам замовника, про умови і види правочинів, згідно з якими можливе отримання ним транспортного засобу, надання пропозицій замовнику щодо отримання транспортного засобу (інформаційно-консультаційна послуга);

1.1.2. представництво інтересів замовника при укладенні договорів щодо отримання транспортного засобу у продавця, в тому числі аналіз і оцінки ризиків в межах переданих повноважень, укладення договору щодо отримання транспортного засобу у відповідного продавця;

1.1.3. представництво інтересів замовника у відносинах з третіми особами, в тому числі і державними органами, з питань виконання умов укладених договорів замовника з отримання транспортних засобів, в тому числі, надання юридичної допомоги, складання відповідних заяв, представництво в судах та органах виконавчої служби України в разі порушення умов договорів.

Згідно із п. 1.2. договору назва транспортного засобу, ціна його придбання вказуються у Додатках 1, 2 до Договору.

Умовами договору визначено, що інформаційно-консультаційна послуга надається у формі аналітичного висновку протягом 15 календарних днів з моменту укладення договору та додатку № 1 до договору. Послуга вважається наданою з дати отримання аналітичного висновку замовником безпосередньо у виконавця або з дати здачі виконавцем аналітичного висновку на пошту чи передачі замовнику іншими засобами зв'язку та/або підписання акту наданих послуг, вартість послуги складає 10% від суми, вказаної у додатку № 1 до договору (пункт 3.3 договору).

Відповідно до п. 5.1. договору замовник при підписанні акту приймання-передачі транспортного засобу зобов'язаний оглянути його в місці поставки протягом 3 (трьох) днів з моменту повідомлення його про адресу місця поставки. В акті приймання-передачі транспортного засобу зазначаються його індивідуальні ознаки (номер двигуна, кузова, рік випуску, тощо), а також зазначаються відомості про продавця.

У пункті п. 5.3. договору визначено, що місцем передачі транспортного засобу є: спеціалізований салон з торгівлі транспортними засобами, з яким укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, або інше місце визначене виконавцем з урахуванням інтересів замовника.

Додаток № 1 до Договору у матеріалах справи відсутній.

Згідно із додатком № 2 до договору № 700002 від 29 березня 2018 року у графі Марка/модель зазначено Кіа Sportage , 2011 року випуску, чорного кольору (а.с.15).

Відповідно до квитанції № 0.0.999961450.1 від 29 березня 2018 року позивачем сплачено на користь відповідача 31200 грн., призначення платежу - платіж по договору № 700002 від 29 березня 2018 року (а.с.16).

Позивач обґрунтовує свій позов застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики та укладення оспорюваного договору під впливом обману, який не спрямований не реальне настання правових наслідків.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання указаних вимог в прямо визначених законом випадках у відповідності до ст. 215 цього Кодексу призводить до нікчемності правочину, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Між тим, у відповідності із принципом диспозитивності, визначеним ст. 11 ЦПК України, підстави та предмет позову визначає виключно позивач.

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України Про захист прав споживачів закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

В силу ст. 230 ЦК України правочин вчинений в результаті обману може бути визнаний недійсним, якщо обман стосуються обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність.

При цьому обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В силу ст. ст. 3, 627 ЦК України договору притаманна така ознака як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст. 627 ЦК України, яка з посиланням на ст. 6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменовані), проте породжує права та обов'язки його учасників.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У даній справі встановлено, що станом на день розгляду справи ТОВ Вінгер-Авто автомобіль позивачу не надало, коштів не повернуло. Ані в договорі, ані в додатку до нього не указане підприємство, з яким відповідач уклав договір на постачання автомобіля, виробник, імпортер та/або дистриб'ютор, а також інші основні характеристики автомобіля та кінцевий термін дії самого договору. Умовами спірного договору № 700002 встановлюється обов'язок позивача (споживача) виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх, що створює істотний дисбаланс у відповідальності сторін. Спірним договором встановлено жорсткі обов'язки споживача (позивача), тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (відповідача), оскільки останній не несе будь-якої відповідальності за не виконання умов договору.

Відповідачем здійснюється нечесна підприємницька практика, оскільки під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

З Договору вбачаються явно невигідні одній стороні (позивачеві) договірні умови, які протилежна сторона правочину (відповідач) сформулювала в односторонньому порядку, тим самим створила істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін за договором на свою користь і не врахувала при цьому інтересів позивача.

Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного попереднього договору № 700002 від 29 березня 2018 року.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто про визнання правочину недійсним та застосування реституції задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення попередній договір № 700002 від 29 березня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто (код ЄДРПОУ 41892422) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 31200 грн. (тридцять однієї тисячі двісті грн.), отримані за наслідком укладення попереднього договору №700002 від 29 березня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто (код ЄДРПОУ 41892422) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев