Постанова

від 12.12.2018 по справі 804/4119/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а їн и

12 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 804/4119/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.3018 року, (суддя суду першої інстанції Боженко Н.В.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпро, у справі № 804/4119/18 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Алкогольна виробничо-дистреб'ютерська компанія про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Алкогольна виробничо-дистрибюторська компанія (далі відповідач), в якому просив: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алкогольна виробничо-дистрибюторська компанія на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 74 632,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не сплачено в строк до 17.04.2018 року адміністративно-господарські санкції у сумі 74 632,98 грн. за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих останніми.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою у даній справі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також позивач зазначає, що норматив з працевлаштування працівників з інвалідністю відповідачем не виконано, відтак він зобов'язаний сплатити адміністративно - господарські санкцій в силу Закону, а той факт, що відповідач подавав звіти про наявність робочих місць до центрів зайнятості не може звільняти останнього від сплати санкцій та пені.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає. що підприємством було вжито всіх визначених Законом дій для працевлаштування на підприємстві осіб з інвалідністю, тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій - відсутні.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особою з інвалідністю і не зайняте такою особою. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України , підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання .

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд першої інстанції правильно зазначив, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на адресу Соборного районного центру зайнятості м. Дніпра відповідачем направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність 4 вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році. На підприємство в 2017 році були працевлаштовані 2 особи з інвалідністю .

Крім того, відповідач інформував населення регіону, розміщуючи оголошення про запрошення на роботу інваліда в газеті Днепровская неделя .

Отже, відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 308 , ст. 311 , ст. 315 , ст. 316 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.3018 року у справі №804/4119/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарження не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 17.12.2018р.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Т.С. Прокопчук

суддя А.В. Шлай