Рішення

від 10.12.2018 по справі 916/2149/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2149/18

Господарський суд Одеської області у складі

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши справу №916/2149/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКГ-ТРЕЙД" до приватного підприємства "ТІРА" про стягнення 29 593,04 грн., в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКГ-ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з приватного підприємства "ТІРА" 29 593,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

05.05.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРЕЙД" та приватним підприємством "ТІРА" укладено договір поставки №17

Згідно з п.1.1 даного договору Продавець (ТОВ "УКР-ТРЕЙД") зобов'язується передати товар, найменування якого вказано в п.1.2 Покупцеві (ПП "ТІРА"), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його в порядку, визначеному даним Договором.

У п. 5.2 договору визначено, що Покупець зобов'язується провести повну оплату товару в строк. У підпункті 5.2.2 договору зазначено, що відстрочка платежу: 30 календарних днів з дати передачі партії товару, вказану в накладній.

01 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРЕЙД" та Приватним підприємством "ТІРА" було укладено договір поставки № 0514/47-ПТ

Відповідно до п.1.1 даного договору на умовах даного Договору Постачальник (ТОВ "УКР - ТРЕЙД") зобов'язується поставити Покупцю (ПП "ТІРА") у власність косметичну продукцію, гігієнічні вироби, воду, дитяче харчування, БАДи ін.(надалі - ОСОБА_1), у кількості, асортименті і по цінам, узгодженими Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору на кожну партію ОСОБА_1, а Покупець прийняти та оплатити ОСОБА_1 в прядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.3.1 договору ціна кожної партії ОСОБА_1 визначається Сторонами у Товарних накладних на кожну партію ОСОБА_1.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата за ОСОБА_1 здійснюється Покупцем після його реалізації. Покупець здійснює оплату за реалізований протягом поточного місяця до 10 числа наступного місяця.

У п. 3.3 договору визначено, що оплата здійснюється Покупцем шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Постачальника. Датою оплати визнається да списання коштів з банківського рахунку Покупця.

Позивачем було поставлено відповідачеві ОСОБА_1 (за обома вище вказаними договорами) на загальну суму 675 801,92 грн., що підтверджується відповідними товарними накладними доданими до позовної заяви з 07.03.2012р. по 19.10.2017р.

Оплачений ОСОБА_1 було частково повернуто Постачальникові усього на суму 74 188,65 грн, що підтверджується: накладними на повернення доданими до позовної заяви з 07.05.2012р. по 31.01.2018р.

Відповідно до реєстру банківських виписок від 11.07.2018р. позивачем було отримано від відповідача усього платежів на суму 572 020,23 грн.

Таким чином сума заборгованості ПП "ТІРА" перед ТОВ "УКР - ТРЕЙД" за договором поставки від 05.05.2012р. №17 та від 01.05.2014р. №0514/47-ТП становить 29 593,04 грн.:

675 801,92 (загальна сума поставленого товару) - 572 020,23 (сплачені грошові кошти відповідачем) - 74 188, 65 грн. (сума повернутого позивачеві товару) = 29 593, 04 грн.

З метою безпосереднього врегулювання спору з відповідачем, Товариство звернулось до ПП "ТІРА" з письмовою претензією про сплату дебіторської заборгованості №99/04 від 23.04.2018р.

Претензія була направлена позивачем на адресу відповідача двічі 33.04.2018р. (отримана відповідачем 24.04.2018 р.) та 26.04.2018 р. (отримана відповідачем 18.05.2018 р.). Зазначене підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також накладною №003875.

Позивач зазначає, що відповідь на претензію останній не отримав, а заборгованість відповідачем не була погашена.

З врахуванням не погашення відповідачем суми боргу перед позивачем в розмірі 25 993, 04 грн, позивач був змушений звернутись до Господарського суду Одеської області за захистом своїх прав та порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2018р., позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "УКГ-ТРЕЙД" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2018р. позовну товариства з обмеженою відповідальністю "УКГ-ТРЕЙД" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (67600, Одеська обл., м. Біляївка, вул. Костіна, буд. 5/1) про що свідчить поштове повідомлення (вх.№41691/18), повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65069, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, буд. 39А), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№41672/18), повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.

Відповідач надав відзив (вх.№22655/18 від 06.11.2018р.) на позов, в якому проти позову заперечував.

Позивач надав відповідь на відзив (вх.№24959 від 03.12.2018р.) в якому заперечував проти відзиву відповідача та позов підтримував в повному обсязі.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх , не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку . Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) . До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі , якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару за договорами поставки №17 від 05.05.2012р. та №0514/47-ПТ від 01.05.2014р. не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 29 593,04 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 29 593,04 грн.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "ТІРА" (65069, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, буд. 39А, код 13898830) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УКГ-ТРЕЙД" (67600, Одеська обл., м. Біляївка, вул. Костіна, буд. 5/1, код 37136280) заборгованість в сумі 25 593 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 04 коп. та судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17 грудня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський