Рішення

від 11.12.2018 по справі 922/2303/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2303/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" 61145, м. Харків, вул. Новгородська, 4, код 23317900

до Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339", 62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Міліцейська, 16, код 22660046

про стягнення 435 000,00 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 25.09.2018

відповідача - ОСОБА_3 керівник згідно рішення №501-VІІ від 08.08.2017, ОСОБА_4 адвокат згідно ордеру ХВ №000058 від 24.09.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" (надалі - Позивач) у якій просить суд стягнути з Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" (надалі - Відповідач) 435 000 грн. пені за невиконання зобов'язань по договору поставки №1 від 01.01.2014 р., а також судові витрати в розмірі 6525 грн. 00 коп..

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018 справу було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам Глави 1 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 22.08.2018 було залишено позовну заяву без руху.

03.09.2018 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 04.09.2018 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.10.2018 були продовжені строки підготовчого провадження по справі на 30 днів.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 27833 від 25.09.2018) в якому відповідач заперечує проти вимог позивача.

Позивачем надано відповідь на відзив (вх. №29228 від 09.08.2018), а відповідачем заперечення на відповідь на відзив (вх. №31153 від 01.11.2018).

Ухвалою суду від 08.11.2018 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 22.11.2018.

В судовому засіданні 22.11.2018 учасниками справи було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з можливістю врегулювання спору мирним шляхом.

В порядку задоволення клопотання сторін, в судовому засіданні було оголошено перерву до 11.12.2018.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, вказав, що сторони не дійшли згоди щодо врегулювання спору.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог в повному обсязі, вказали, що сторони не дійшли згоди щодо врегулювання спору.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування своїх вимог про стягнення 435 000 грн. пені за невиконання зобов'язань по договору поставки № 1 від 01.01.2014 р., позивач вказує на те, що 22 травня 2018 р. по справі № 922/413/18 Господарським судом Харківської області було задоволено позов КУВП "Пластік" до КПОЗ "Міжлікарняна аптека №339" та стягнуто відповідача 110 712 грн. 00 коп. заборгованості та 1762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач оплатив 31.05.2018 року частину боргу в розмірі 10 712,00 грн.

Вищевказаний борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки (далі - Договір), укладеного між КУВП «Пластік» та КПОЗ «Міжлікарняна аптека № 339» , за яким КУПВ «Пластік» (постачальник) зобов'язалося поставити в обумовлені договором строки КПОЗ «Міжлікарняна аптека № 339» (покупцеві) лікарські вироби та вироби медичного призначення (Товар), а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2018 по справі № 922/413/18, яке набрало законної сили, було встановлено, що 01.01.2014 між Колективним учбово-виробничим підприємством "Пластік" та Комунальним підприємством охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" було укладено Договір поставки №1 за яким Постачальник зобов'язавася поставити в обумовлені цим Договором строки Покупцеві лікарські засоби та вироби медичного призначення, а Покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його (п.1.1. Договору).

Покупець гарантує своєчасну оплату товару не пізніше строку, вказаного у супровідних документах (накладних), на кожну партію товару окремо. (п.5.6. Договору).

Також, встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо своєчасної та в повному об'ємі поставки товару відповідачу виконав належним чином, проте відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений позивачем товар, зокрема у повному обсязі та у визначені строки оплату не здійснив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість (з урахуванням зменшених позовних вимог) у розмірі 110 712,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію зазначеним обставинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1,2 ст. 712 та ч. 1 ст. 692, 530 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2018 по справі № 922/413/18 встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо своєчасної та в повному об'ємі поставки товару відповідачу виконав належним чином, проте відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений позивачем товар, зокрема у повному обсязі та у визначені строки оплату не здійснив.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. З Закону).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2 Договору За порушення Покупцем п. 5.5 Договору, незалежно від відшкодування збитків, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставку НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Водночас, виходячи з того, що згідно положень ч. 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд розглядає вимоги виключно в межах періоду нарахування заявленого позивачем в позовній заяві.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у відповідності до п. 7.2. договору поставки, судом встановлено, що позивачем здійснено невірний розрахунок та її розмір не відповідає фактичному розміру.

З цього приводу суд зазначає наступне.

З розрахунку, наданому позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву, вбачається, що позивач здійснює нарахування пені по кожній партії поставленого товару окремо та фактично за 31 день прострочки.

Розрахунок пені здійснюється за формулою:

Пеня = С х 2УСД х Д: 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Подвійна облікова ставка НБУ рахується наступним чином:

Ставка НБУ за період (наприклад, з 10.06.2006 по 09.06.2007 - 8,5% річних) множиться на два. Виходить подвійна облікова ставка НБУ. Це число ділиться на кількість днів у році. Виходить ставка НБУ в день.

Беручи як приклад суму заборгованості за накладною № 13792 - 732,08 грн. (п. 40 розрахунку позивача) вбачається, що

Період прострочення на який нараховую позивач пеню : 28.01.2018 - 27.02.2018 - 31 день.

Облікова ставка НБУ в даний період становила 16% річних.

Подвійна облікова ставка НБУ - 32 % річних.

Подвійна облікова ставка НБУ в день = 32:365

Кількість днів прострочення - 31.

Пеня = 732,08 х 16 х 2 : 365 х 31 : 100 = 19,90 грн.

Якщо в загальний період заборгованості розмір облікової ставки НБУ змінювався, необхідно вважати розмір пені по кожному періоду окремо. Відповідно показник Д - кількість днів прострочення ставиться для кожного періоду, коли діяла та чи інша облікова ставка НБУ.

З цього приводу суд зазначає, що позивачем за всі періоди розраховано пеню виходячи з розмірі облікової ставки НБУ - 14,5 %, однак вказана ставка діяла з 15.12.2017 по 25.01.2018, а з 26.01.2018 по 01.03.2018 облікова ставка НБУ становила 16 %.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий згідно Договору товар, перевіривши арифметичний розрахунок пені за допомогою програми ОСОБА_5, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що фактичний розмір пені, становить 2 542,86 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення решти заявленої суми пені в розмірі 432457,14 грн. слід відмовити у зв'язку з невірним розрахунком.

При цьому, суд ураховує правову позицію, висловлену ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст.. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" до Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Міліцейська, 16, код 22660046) на користь Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 4, код 23317900) - 2 542,86 грн. пені.

В решті позову Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" відмовити.

Судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Міліцейська, 16, код 22660046) на користь Колективного учбово-виробничого підприємства "Пластік" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 4, код 23317900) - 38,14 грн. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Колективне учбово-виробниче підприємство "Пластік" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, 4, код 23317900).

Відповідач - Комунальне підприємство охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №339" (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Міліцейська, 16, код 22660046).

Повне рішення складено 18.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_1