Ухвала

від 12.12.2018 по справі 509/5538/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/2015/18

Номер справи місцевого суду: 509/5538/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12018160380002414, внесеному до ЄРДР 22.11.2018 року за ч.1 ст.190 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_8

захисника адвоката ОСОБА_6 ,

слідчого ОСОБА_9 ,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року задоволено клопотання слідчого СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Іллічівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , та накладено арешт на належний ОСОБА_7 транспортний засіб марки Volvo FH 12 номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2001 р.в., а також спеціалізований напівпричіп марки Kogel SNCO 24P, номер шасі НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , 2001 р.в., у кримінальному провадженні 12018160380002414, внесеному до ЄРДР 22.11.2018 року за ч.1 ст.190 КК України.

Своє рішення про накладення арешту на вищезазначене майно слідчий суддя мотивував тим, що, встановлена наявність правових підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для арешту зазначеного у клопотанні майна, оскільки накладення арешту необхідно для позбавлення можливості приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити, відчужити зазначене майно, яке за обставинами кримінального провадження може бути предметом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, може зберегти на собі його сліди, тому має важливе значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.

Зміст вимог апеляційної скарги.

В своїй апеляційній скарзі адвокат вказує, що вважає ухвалу незаконною, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує такими доводами:

- до клопотання не долучено жодного доказу вчинення будь-якого кримінального правопорушення;

- ОСОБА_10 не повідомлений про підозру у даному кримінальному провадженні;

- слідчий суддя не здійснив безпосереднє дослідження доказів, зазначених у клопотанні, оскільки таких доказів до клопотання слідчого не долучено, та дійшов передчасного висновку про необхідність накладення арешту на майно без наявних для цього правових підстав.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника, яка підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював непереконливі доводи клопотання про підстави накладення арешту на майно та безпідставно задовольнив клопотання слідчого.

Дане рішення слідчого судді не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого у кримінальному провадженні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і при вирішення питання про накладення арешту на майно, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

У відповідності до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно дост.98КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, в ч. 5 ст.170КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2 ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Як вбачається з клопотання, слідчий, в розумінні вимог ст.132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

З матеріалів судового провадження вбачається, що СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018160380002414, внесеному до ЄРДР 22.11.2018 року за ч.1 ст.190 КК України, за заявою ОСОБА_11 про заволодіння ОСОБА_7 шахрайським шляхом майном ТОВ «Стейл Транс Експедитор» на суму приблизно 300000 гривень.

У клопотанні також зазначено, що для забезпечення відшкодування матеріальних збитків ОСОБА_7 передав ТОВ «Стейл Транс Експедитор» належні йому вантажний автомобіль та напівпричіп до нього в якості забезпечення виконання ним боргових зобов`язань та написав про це розписку, однак в подальшому відмовився від відшкодування шкоди та почав вимагати повернення своїх транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що посилання, як слідчого судді в ухвалі, так і слідчого у клопотанні на те, що майно, відповідає критеріям ч.2 ст. 167 КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційним судом встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

У клопотанні слідчого зазначено, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, є речовими доказами у кримінальному провадженні, однак до клопотання не долучено жодного доказу визнання такого майна речовими доказами у кримінальному провадженні, а також не обґрунтовано, доказом яких саме фактів та обставин э зазначене майно.

Відповідно до витягу з ЄРДР у даному кримінальному провадженні та долучених до клопотання слідчого матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 не було повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні, а із клопотання не вбачається доцільність та наявність правових підстав для арешту належного йому майна.

Більш того, з клопотання та долучених до нього матеріалів вбачається, що між ОСОБА_7 та ТОВ «Стейл Транс Експедитор» мають місце цивільно-правові відносини, долучені до клопотання докази не містять жодних даних про вчинення ОСОБА_7 будь-якого кримінального правопорушення.

Вищевказані обставини залишились поза увагою слідчого судді, клопотання слідчого було розглянуто неповно та однобічно, внаслідок чого слідчий суддя дійшов необґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно, не мотивував своє рішення та в ухвалі не зазначив, чим саме зумовлена необхідність арешту майна та якими конкретно доказами вона підтверджується. Вищевикладені порушення є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

На переконання апеляційного суду, слідчі судді та суди апеляційної інстанції не повинні формально підходити до розгляду таких клопотань та приймати рішення про задоволення невмотивованих клопотань слідчого, які не відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

За таких умов, з урахуванням положень ст.ст. 407, 409 КПК України, ухвала слідчого судді є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, по суті клопотання.

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга адвоката підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407,409, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Іллічівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , та накладено арешт на належний ОСОБА_7 транспортний засіб марки Volvo FH 12 номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2001 р.в., а також спеціалізований напівпричіп марки Kogel SNCO 24P, номер шасі НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , 2001 р.в., у кримінальному провадженні 12018160380002414, внесеному до ЄРДР 22.11.2018 року за ч.1 ст.190 КК України, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні вищевказаного клопотання слідчого про арешт майна.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4