Рішення

від 17.12.2018 по справі 910/13692/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17.12.2018Справа №  910/13692/18   Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна компанія "Техенерго-СВ", с. Городок, Рівненський район, Рівненська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Буд-Проект", м. Київ про стягнення 54  465,01 грн., - ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна компанія "Техенерго-СВ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Буд-Проект" (відповідач) суми заборгованості за усним договором на виготовлення та поставку товару в розмірі 54  465,01 грн. з урахуванням фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати його вартості. Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи. Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті. 08.11.2018р. (надісланий засобами поштового зв'язку 06.11.2018р. у запропонований судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з посиланням на положення чинного цивільного та господарського законодавства вказує на те, що строк оплати вартості товару було встановлено позивачем у односторонньому порядку, позивачем не засвідчено якість поставленого товару, у діях відповідача, на думку останнього, відсутні ознаки господарського правопорушення та як наслідок відсутні підстави застосування передбаченої законом відповідальності, крім того, за твердженнями відповідача подана позивачем видаткова накладна на підтвердження своїх вимог не відповідає встановленим законом вимогам до первинних документів та не є документом на підтвердження здійснення господарської операції між сторонами. Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: Як зазначає позивач між сторонами даного спору було досягнуто домовленостей (усний договір), за якими позивач брав на себе зобов'язання виготовити та поставити товар, а відповідач – оплатити його вартість. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання усної домовленості було поставлено відповідачу товар на суму 48   576,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 33 від 05.09.2017р. на вказану суму. Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом його представника та відтиском печатки відповідача у зазначені накладній. Матеріалами справи також підтверджується звернення позивача з вимогою щодо встановлення строку виконання відповідачем грошового зобов'язання від 12.06.2018р., яка була отримана останнім 22.06.2018р. та залишена без відповіді та задоволення. Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення розрахунку за отриманий товар не виконав, вартість товару за вказаною вище видатковою накладною не оплатив та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 48  576,00 грн. Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 48  576,00 грн. вартості переданого за усним договором товару, 4  371,84 грн. інфляційних втрат та 1  517,17 грн. 3 % річних. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. Суд встановив факт здійснення позивачем поставки товару на суму 48   576,00 грн. на підставі вказаної вище видаткової накладної та факт прийняття товару відповідачем. Водночас, не заслуговують на увагу суду посилання відповідача на невідповідність видаткової накладної № 33 від 05.09.2017р. встановленим законом вимогам до первинних документів. Так, відповідно до статті 1 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Суд дослідив подану позивачем видаткову накладну № 33 від 05.09.2017р. та встановив відповідність її вимогам статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та відсутність у ній будь-яких істотних недоліків про господарську операцію між сторонами. Що стосується посилань відповідача на неможливість ідентифікувати особу, підпис якої міститься у спірній видатковій накладній, відсутність повноважень підписанта накладної з боку відповідача, суд враховує у даному випадку те, що у накладній серед іншого міститься підпис особи у графі «Отримав (ла)», а також відтиск печатки відповідача. Будь-якими поданими до матеріалів справи доказами відповідачем не спростовано факту отримання від позивача матеріальних цінностей за спірною видатковою накладною. Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, натомість підтвердженням факту здійснення господарської операції з поставки товару є видаткова накладна № 33 від 05.09.2017р., належним чином засвідчена копія якої містяться у матеріалах справи, товар за якою беззаперечно прийнято відповідачем. Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018р. у справі № 911/1355/17. Водночас, інші заперечення відповідача щодо заявлених позивачем вимог, зокрема, щодо встановлення позивачем у односторонньому порядку строку оплати вартості товару, не засвідчення якості поставленого товару, відсутність у діях відповідача ознак господарського правопорушення та як наслідок відсутність підстав для застосування передбаченої законом відповідальності не узгоджуються з твердженнями останнього про невідповідність закону оформленої сторонами видаткової накладної на підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару та неотримання товару за накладною взагалі. Згідно із частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З цих підстав, суд визнає правомірним надіслання позивачем в порядку названої норми на адресу відповідача вимоги щодо встановлення строку виконання грошового зобов'язання від 12.06.2018р., в якій позивач просив погасити існуючу заборгованість у розмірі 48   576,00 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У даному випадку, за відсутності погоджених у двосторонньому порядку умов щодо якості товару застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ч. 2 ст. 673 ЦК України. Суду не надано доказів того, що поставлений позивачем товар не відповідав встановленим вимогам щодо якості товару та такі вимоги (щодо якості товару), за висновками суду, мали висуватись відповідачем у момент прийняття товару або після виявлення недоліків такого товару, а не під час судового розгляду даної справи. З урахуванням встановлених судом обставин виконання позивачем зобов'язання з поставки обумовленого сторонами товару, суд також визнає безпідставними посилання відповідача на положення ст. 538 ЦК України, якою врегульовано питання щодо зупинення виконання свого обов'язку, відмови від його виконання частково або в повному обсязі саме у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. За умови доведеності позивачем належними засобами доказування факту поставки товару та його отримання відповідачем та відсутності обумовленого між сторонами строку на оплату поставленого позивачем товару, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Судом також враховано правову позицію, викладену в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.14р. у справі №3-78гс14, про те, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Таким чином, зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у відповідача виникло з моменту отримання ним обумовленого сторонами товару, а прострочення оплати вартості поставленого товару у відповідача, з урахуванням положень ст. 253 Цивільного кодексу України виникло з наступного дня за днем отримання товару згідно кожної накладної на поставку товару. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 48   576,00 грн. суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок фінансових санкцій та встановлено, що розрахована позивачем сума інфляційних втрат за заявлений період не перевищує розрахованої судом суми таких нарахувань, відтак інфляційні втрати, виходячи з заявлених позивачем вимог підлягають стягненню з відповідача у розмірі 4   371,84 грн., щодо розрахунку 3 % річних, то за період з 06.09.2017р. по 31.08.2018р. обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача є сума 3 % річних у розмірі 1   437,32 грн. Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п.   1 ст.   6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають. За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення основного боргу та нарахованих фінансових санкцій, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання зобов'язань у вигляді 3 % річних понад суму, визнану судом обґрунтованою. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/13692/18 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 48  576,00 грн. суми основного боргу, 4  371,84 грн. інфляційних втрат та 1 437,32 грн. 3 % річних. Судовий збір у розмірі 1  759,42 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Буд-Проект" (ідентифікаційний код 40803090, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 22, прим. 6009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна компанія "Техенерго-СВ" (ідентифікаційний код 39436120, місцезнаходження: 35331, Рівненська обл., Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля Барона, буд. 4А) 48  576,00 грн. (сорок вісім тисяч п'ятсот сімдесят шість гривень 00 коп.) суми основного боргу, 4  371,84 грн. (чотири тисячі триста сімдесят одну гривню 84 коп.) інфляційних втрат, 1 437,32 грн. (одну тисячу чотириста тридцять сім гривень 32 коп.) 3 % річних та 1 759,42 грн. (одну тисячу сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 42 коп.) судового збору. 3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. 4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після   повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повне рішення складено 17.12.2018р. Суддя                                                                                                                             С.М. Морозов