Рішення

від 10.12.2018 по справі 922/2621/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2621/18 Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Косенко К.Д.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5/18 від 31.07.18 р.

відповідача: не з'явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс", м. Київ, до товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс", м. Харків, про стягнення коштів у розмірі 415 273,52 грн.

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2621/18

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс", про стягнення 211 766,37 грн. заборгованості за відвантажений товар; 101 574,93 грн. пені; 52 825,57 грн. штрафу; 38 541,49 грн. інфляційних втрат; 10 565,16 грн. 3% річних. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 вересня 2018 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" залишено без руху через недотримання вимог ст. 162, 164 ГПК України. Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Протокольною ухвалою суду від 03 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2018 року, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України. 10 грудня 2018 року судом розпочато розгляд справи по суті. В призначене судове засідання 10 грудня 2018 року з'явився представник позивача, відповідач свого уповноваженого представника в дане судове засідання не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з відстеження пересилання поштових відправлень, поштовими повідомленнями з відміткою поштової установи "за закінченим терміном зберігання". Водночас, судом перевірено адресу відповідача: згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача -61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 44-Б, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - копія позовної заяви з доданими до неї документами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

22 січня 2016 року, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 44/16-П. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору, у відповідності з цим договором, постачальник зобов'язується у встановлений строк передати у власність покупця товар для його використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити постачальнику за нього грошові кошти. Товар, що поставляється за цим договором, визначено у прайсі (прейскуранті) постачальника та належить до його загального асортименту виробів, а саме - залізобетонні вироби, товарний бетон, фігурні елементи мостіння (ФЕМ), щодо. Предметом поставки може бути товар, який є у постачальника на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) постачальником для виконання умов договору, а також товар, визначений індивідуальними ознаками. Загальна кількість товару що поставляється, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за видами, марками, типами, розмірами визначається у видатковій накладній. Поставка товару відбувається на умовах попередньої оплати ціни товару. Підставою для сплати ціни товару є рахунок-фактура постачальника. Ціна, кількість, асортимент, номенклатура товару що поставляється визначені у конкретних видаткових накладних. Попередня (орієнтовна) ціна договору на момент укладання складає 1000000 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ. Ціни у видаткових накладних за договором зазначаються з урахуванням ПДВ. Остаточна загальна ціна цього договору складає загальну суму вартості поставленого товару, яка зазначена в усіх накладних виконавця за період дії цього договору. Розрахунок між постачальником та покупцем проводяться в гривнях у безготівковій формі. Покупець сплачує ціну товару на розрахунковий рахунок постачальника визначений у п. 10 договору. Покупець сплачує вартість доставки, якщо обов'язок доставки товару покладено на постачальника. Вартість доставки товару визначається окремо від ціни товару. Як виняток, постачальник на прохання покупця має право поставити товар з відстроченням платежу. Під час поставки товару з відстроченням платежу: покупець зобов'язується повністю розрахуватися з постачальником за отриманий товар у термін 5 робочих днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару (п.п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.12, 3.13 договору). Якщо поставка товару відбувалася на умовах відстрочення платежу, покупець отримав товар але не розрахувався за нього з постачальником у визначені договором строки, то в цьому випадку покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості прострочення зобов'язання за кожен день прострочки, інфляційні та штраф у вигляді п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми. Не зважаючи на вимоги ст. 259 ЦКУ, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦКУ позовна давність про сплату штрафу, пені встановлюється сторонами в межах терміну загальної позовної давності - три роки. Сторони, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГКУ встановлюють, що термін нарахування штрафних санкцій за прострочку зобов'язання припиняється через три роки коли зобов'язання мало бути виконано (п.п. 7.15, 7.19, 7.20 договору). Відповідно до п. 8.1 договору, договір вступає в силу з моменту підписання повноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2016 року. Якщо жодна із сторін відповідно до умов п. 7.8 не сповістить другу сторону про намір розірвати договір - дія договору продовжується (пролонгується) на наступний календарний рік, а всі його положення є чинними.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано товар, на загальну суму 479 049,56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними: № 34490 від 20 серпня 2016 року на суму 362 134,44 грн.; № 36126 від 30 серпня 2016 року на суму 1 978,20 грн.; № 36981 від 04 вересня 2016 року на суму 13 968,90 грн.; № 37779 від 08 вересня 2016 року на суму 11 090,26 грн.; № 37420 від 09 вересня 2016 року на суму 10 319,40 грн.; № 38640 від 20 вересня 2016 року на суму 15 082,20 грн.; № 41653 від 23 вересня 2016 року на суму 5 459,40 грн.; № 41969 від 26 вересня 2016 року на суму 6 439,50 грн.; № 40953 від 29 вересня 2016 року на суму 19 051,20 грн.; № 42628 від 30 вересня 2016 року на суму 13 558,20 грн.; № 46994 від 22 жовтня 2016 року на суму 10 642,50 грн.; № 47849 від 27 жовтня 2016 року на суму 9 325,36 грн. Втім, як вказує позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару (з урахуванням проведеної відповідачем часткової оплати товару за накладною № 34490 від 20 серпня 2016 року у розмірі 267 283,19 грн.) не виконав, що й стало підставою для позивача звернути з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, - господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Водночас, статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтєю 694 ЦК України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу; товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови договору поставки № 4/16-П від 22 січня 2016 року, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України. Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки № 4/16-П від 22 січня 2016 року в частині сплатити вартості товару своєчасно та в повному обсязі, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за отриманий товар, яка, з урахуванням оплати, становить 211 766,37 грн. З огляду на вище викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 211 766,37 грн. заборгованості за договором поставки № 4/16-П від 22 січня 2016 року є обґрунтовані, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 10 565,16 грн. 3% річних та 38 541,49 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних за розрахунком визначено вірно, згідно діючого законодавства, однак при перевірці розрахунку розміру 3% річних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт" Закон 9.1.3" судом встановлено, що загальний розмір 3% річних становить 10 563,64 грн. За таких обставин, позов в частині стягнення на користь позивача з відповідача 3% річних у розмірі 10 563,64 та інфляційних втрат у розмірі 38 541,49 грн. є обґрунтованим, правомірним. Частина позовних вимог про стягнення з відповідача 1,52 грн. 3% річних є необґрунтованою та безпідставно заявленою.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 101 574,93 грн., суд зазначає наступне.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тобто, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Умовами договору поставки № 4/16-П від 22 січня 2016 року, а саме п. 7.20 сторонами передбачено, що сторони відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України встановлюють, що термін нарахування штрафних санкцій за прострочку зобов'язання припиняється через три роки коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, в даному випадку не застосовується.

Дана правова позиція суду погоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 910/2031/16 від 28 серпня 2017 року.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, враховуючи п.п. 7.15, 7.20 договору, приписи ст. 232 ГК України, суд встановив, що позивачем при здійсненні нарахування пені не враховано вимоги п. 6 ст. 232 ГК України (проведено нарахування на загальну суму заборгованості), отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 101 547,15 грн. (за періоди з 01 грудня 2016 року по 30 липня 2018 року по кожній накладній окремо) є обґрунтованими та такими, що задовольняються судом. В решті позову в частині стягнення пені у розмірі 27,78 грн. суд відмовляє, як в безпідставно заявленій та необґрунтованій.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 52 825,57 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно.

В пункті п. 7.15 договору визначено, що у разі несвоєчасно оплати вартості товару (якщо поставка відбувалася на умовах відстрочення платежу), покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника, зокрема, штраф у вигляді п'ятнадцяти процентів річних від простроченої суми.

Проаналізувавши зміст п. 7.15. договору, суд дійшов висновку про те, що визначений в даному пункті штраф не є штрафом у розумінні закону (ч. 2 ст. 549 ЦК України), а за своєю правовою природою, з огляду на порядок оплати за умовами договору та порядок нарахування, є саме процентами за користування чужими грошовими коштами, що узгоджується з нормами ч. 3 ст. 692, ч. 5 ст. 694 та ст. 536 ЦК України (проценти за користування грошовими коштами).

З огляду на вище викладене, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 52 825,57 грн. штрафу, з огляду на те, що умовами договору поставки № 4/16-П від 22 січня 2016 року сторонами не передбачено такого виду неустойки, як штраф.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5 436,28 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194, 195, 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, код ЄДРПОУ 38730254, в тому числі з п/р 26002220298416 в АТ "ПроКредит Банк" у м. Києві, МФО 320984) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" (04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8, код ЄДРПОУ 04012164) 211 766,37 грн. основної заборгованості, 101 547,15 грн. пені, 38 541,49 грн. інфляційних втрат, 10 563,64 грн. 3% річних та 5 436,28 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено 19.12.2018 р.

Суддя ОСОБА_2

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

справа № 922/2621/18