Рішення

від 19.12.2018 по справі 200/10529/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2018 р. Справа№200/10529/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просить суд:

- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, яка виразилась в невиплаті з 01.04.2018року по 31.07.2018 року заборгованості пенсійної виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, належної йому пенсії з моменту припинення цих виплат, тобто з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року;

- відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати заборгованості по пенсії у межах суми за один місяць;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером за віком, та перебуває на обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа. 01.04.2018 року виплата пенсії призупинена за результатами обміну даними з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. З серпня 2018 року відповідачем 1 розпочато виплату пенсії, але борг за період з 01.04.2018 року по 31.08.2018 року відповідачем не виплачено з посиланням на Постанову КМУ № 335 Про внесення змін до постанови КМУ № 365 від 08.06.2017 року .

Позивач вважає бездіяльність відповідачів в частині невиплати заборгованості належної йому пенсії з 01.04.2018 року по 31.08.2018 року протиправною, у зв'язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача 2 надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 на теперішній час перебуває на обліку в Селидівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області і отримує пенсію за віком, яка виплачується згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-1V.

Відомості щодо пенсійної справи ОСОБА_1 (нарахувань, виплат тощо) в головному управлінні відсутні. Окрім того, звернуто увагу суду на те, що головне управління не має повноважень для здійснення дій щодо пенсійної справи ОСОБА_1, оскільки він є отримувачем пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058. Між іншим зазначив, що головне управління не приймало жодних рішень стосовно позивача, оскільки не має зазначених повноважень, тому, відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України не порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин по причині відсутності таких відносин.

На підставі вищезазначеного, просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

19 листопада 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, від відповідача 1 надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Окрім того, відповідач зазначив, що пенсія позивачу нарахована та виплачена по березень 2018 року включно. З квітня 2018 року пенсія не нараховувалась. В травні 2018 року позивач звернувся до управління із заявою від 29.05.2018 року про призначення/перерахунок/відновлення виплати пенсії. Після чого комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було перевірено проживання позивача за вказаною в заяві адресою. За результатами перевірки рішенням №3215 від 01.06.2018 р. комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було встановлено факт проживання та вирішено відновити виплату пенсії позивачу. На підставі вищезазначеного пенсію позивачу поновлено з 01.04.2018 року.

На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає про наступне.

Положеннями пункту 20 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно норм статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За приписами частини шостої зазначеної статті справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України Про запобігання корупції займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо вїзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 260 КАС України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Проте, відповідно до частини сьомої статті 260 КАС України частина друга-шоста цієї статті не застосовується до справ визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Так, пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності, зокрема, визначено справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За таких обставин, враховуючи, що порядок розгляду даної справи безпосередньо визначений нормами законодавства та зазначеними нормами не передбачено право відповідача на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залишає без задоволення заяву відповідача.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (паспорт НОМЕР_1, виданий 03.03.1998 року), пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням (серія НОМЕР_2) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 травня 2018 року № 11138. Доказів скасування вказаної довідки матеріали справи не містять.

Як зазначає відповідач 1 у відзиві та не оспорюється сторонами по справі, позивач перебуває на пенсійному обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

З 01 квітня 2018 року позивачу призупинено виплату пенсії за результатами обміну даними з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб. 29.05.2018 року позивач звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Згідно з рішенням Комісії Селидовської міської ради від 01.06.2018 року № 3219 позивачу поновлено виплату пенсії. Виплата пенсії за період з 01.08.2018 року по 31.08.2018 року буде здійсна в серпні 2018 року. Відповідно до Постанови № 365 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Враховуючи наведене, виплата пенсійних коштів за минулий період буде здійснена після затвердження зазначеного порядку. Даний факт знайшов своє відображення у листі відповідача 1 від 10.08.2018 року № 3064-Г-01.

Окрім того, відповідачем 1 до матеріалів справи додано рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19.04.2018 року № 5409 про припинення виплати ОСОБА_1 відповідно до п.п.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування , до з'ясування з 01.04.2018 року.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 01.06.2018 року № 3219 призначено (відновлено) ОСОБА_1 пенсію з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, яка оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Разом з цим, суд зазначає, що до відзиву на адміністративний позов як доказ на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, до суду надано довідку, в якій також зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні з 01.09.2014 року, станом на 29.10.2018 року пенсію поновлено з 01.04.2018 року, борг з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року був облікований та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Даний факт також підтверджується витягом з пенсійної бази ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії, з якого вбачається, що позивачу нараховано та невиплачено заборгованість за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року, з 01.08.2018 року здійснюється виплата пенсії.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для невиплати пенсійних виплат позивачеві за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року відповідачем до суду не надано.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії з 01.04.2018 року відповідачем не надано.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. При цьому, ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава вцілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач, здійснивши у серпні 2018 року нарахування та виплату позивачу пенсії, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по пенсійним виплатам, що утворилася за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини пятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка виразилась у невиплаті пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Пенсійний фонд України згідно з п. 1 Положення про Пенсійний фонд України. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 входить до системи органів виконавчої влади і здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до п. 12 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12,2014 року №28-2 управління Пенсійного фонду України є самостійними юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунок в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Територіальні управління з урахуванням ст. 91 та ст. 96 Цивільного кодексу України, мають самостійні права і обов'язки, а також несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Положенням про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 управління Пенсійного фонду України передбачено, що Головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та інши.м особам, які мають право на пенсію згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб .

З матеріалів справи вбачається, що рішення про припинення виплати пенсії прийнято територіальним органом Пенсійного фонду України, Селидовським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, у зв'язку з чим, суд вважає, що належним відповідачем у справі є Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача 1 правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як встановлено судом, рішенням Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19.04.2018 року № 5409 припинено виплату пенсії ОСОБА_1, відповідно до п.п.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування , до з'ясування з 01.04.2018 року.

За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції, суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19.04.2018 року № 5409 про припинення виплати пенсії позивачу, визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року та зобов'язати відповідача 1 виплатити позивачу належну пенсію за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати належну йому пенсію з моменту припинення, тобто з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки судом встановлено, що позивачу нараховано пенсію за спірний період, але не виплачено.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення.

На виконання ухвали суду від 19 жовтня 2018 року, позивачем сплачено судовий збір квитанцією ПриватБанк від 09.11.2018 року № 0.0.1180319161.1 у сумі 704,80 грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19.04.2018 року № 5409 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 41247274, юридична адреса: 85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Героїв Праці, 6) щодо невиплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-НОМЕР_3) пенсії за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року.

Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 41247274, юридична адреса: 85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Героїв Праці, 6) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-НОМЕР_3) належну пенсію за період з 01.04.2018 року по 31.07.2018 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 41247274, юридична адреса: 85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Героїв Праці, 6) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 19 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.