Постанова

від 13.12.2018 по справі 125/1742/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/1742/15-ц

Провадження № 22-ц/801/39/2018

Категорія: 3

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 рокуСправа № 125/1742/15-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Марчук В.С., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, Барська міська рада, приватне мале підприємство Квантон ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору :

відділ держгеокадастру у Барському районі Вінницької області, фізична особа підприємець ОСОБА_5, Відділ житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Барської районної державної адміністрації Вінницької області, Комунальне підприємство Барське районне госпрозрахункове виробниче архітектурно-планувальне бюро ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2018 року, постановлене в складі судді Ан О.В. о 11:05 год. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, Барської міської ради, приватного малого підприємства Квантрон , за участю третіх осіб - відділу Держгеокадастру у Барському районі Вінницької області, ФОП ОСОБА_5, відділу житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Барської райдержадміністрації Вінницької області, комунального підприємства Барське районне госпрозрахункове виробниче архітектурно-планувальне бюро про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що при оформленні ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку були допущені грубі порушення щодо встановлення та закріплення меж земельної ділянки, а саме з нею не було погоджено та закріплено межі в протоколі погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 02.03.2004 року. Позивач вважає, що протокол погодження меж земельної ділянки відповідача ОСОБА_4 є недійсним, оскільки насправді він не був підписаний позивачем, як суміжним землекористувачем. При виготовленні технічної документації із землеустрою на земельні ділянки позивача і відповідача не нанесені виконавцями робіт на кадастрових планах офортні зони ЛЕП-0.4 кв., що обмежує використання земельної ділянки. Також, позивач вважає, що при передачі земельної ділянки, Барська міська рада передала ОСОБА_4 частину земельної ділянки позивача. Так, рішенням Барської міської ради від 23.04.2002 року № 224 їй у користування виділено земельну ділянку розміром 5,0х6,0 м для будівництва гаражу. Рішенням 30 сесії 6 скликання Барської міської ради від 09.10.2012 року вказану земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1, 18-а в м. Бар площею 0,0049 га для будівництва індивідуального гаража було передано позивачу у власність і видано державний акт про право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 04.12.2012 року. Внаслідок порушень земельного законодавства відповідачами стало неможливе проведення будівництва гаража, згідно будівельного паспорта в межах наданої земельної ділянки по лінії забудови і тому позивач не може використовувати власну земельну ділянку за цільовим призначенням.

На підставі викладеного та з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 4 а.с. 10-11) позивач просила суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2004 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення 13 сесії 4 скликання Барської міської ради від 16 червня 2004 року Про затвердження технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю гр. ОСОБА_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не надала доказів того, що саме діями відповідача ОСОБА_4 завдано шкоду її правам, свободам чи інтересам, а також зазначено, що належним способом захисту прав позивача на користування належною їй земельною ділянкою за цільовим призначенням є вирішення питання про встановлення земельного сервітуту або права користування чужою земельною ділянкою для забудови, передбачених главами 16, 16-1 ЗК України.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вказуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального прав.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що у протоколі погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки від 29 вересня 2004 року під час виготовлення ПМП Квантрон технічної документації із землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 підроблено підпис ОСОБА_3 і внаслідок цього, позивач вважає порушеними свої права як суміжного землекористувача. Також, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки внаслідок оформлення ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 не може використовувати суміжну земельну ділянку за призначенням, а тому ОСОБА_3 просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник ОСОБА_4 подав відзив на апеляційною скаргу, у якому зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у визначений законом спосіб отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, при цьому актом встановлення та закріплення меж земельної ділянки від 21.06.2012 року будь-яких порушень та наявності спору між власниками суміжних земельних ділянок не було. Також, у відзиві зазначено, що згідно із висновком комплексної судової земельно-технічної експертизи земельна ділянка ОСОБА_4 не заходить в межі земельної ділянки позивача, а тому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином і згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за вказаною нею адресою не проживає, однак 13.12.2018 року на адресу суду надійшла телефонограма від імені ОСОБА_3 в якій викладено прохання про відкладення розгляду справи у зв'язку з сімейними обставинами, при цьому жодних доказів на підтвердження зазначених обставин суду апеляційної інстанції не надано, тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, визнавши причину неявки позивача в судове засідання за неповажну.

Крім цього, представник позивача - адвокат ОСОБА_6 була повідомлена про призначення розгляду справи в суді апеляційної інстанції на 13.12.2018 року о 12:00 год. ще 27 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, при цьому в судове засідання також не з'явилась та не надала доказів на підтвердження поважності причин такої неявки.

Також, в судове засідання не з'явились інші особи, які приймають участь у справі, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 1 статті 372 ЦПК України визначено виключні випадки за яких суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи.

Згідно із ч. 2 статті 272 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, обсяг матеріалів цивільної справи, сформованої судом першої інстанції, відсутність поважних причин неявки учасників справи, зрозумілість їх доводів та аргументів, які у достатньому обсязі викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які не з'явились в судове засідання без поважних причин.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Барської міської ради № 244 від 23.04.2002 року про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_7 та надання земельної ділянки ОСОБА_3, припинено право користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1, яка була виділена для будівництва гаража розміром 6.0х6.0 м, виділена земельна ділянка ОСОБА_3 розміром 5.0х6.0 м., ОСОБА_3 зобов'язано до початку будівництва оформити всю необхідну документацію у відділі містобудування.

Рішенням 22 сесії 6 скликання Барської міської ради від 30.05.2012 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0050 га в АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови (на 16 а. с. т. 1) .

Рішенням 30 сесії 6 скликання Барської міської ради від 09.10.2012 року було скасовано попереднє рішення та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0049 га по АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва, передано безкоштовно ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,0049 га по АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови міста.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 04.12.2012 року про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0049 га, що розташована в Вінницькій області АДРЕСА_1-а, яка згідно плану межує від А до Б з землями ОСОБА_8- згідно плану 7.01, Б-В- з землями загального користування (АДРЕСА_1) - 7.11, від В до А з землями ОСОБА_4 7.05 та 7.06.

Як слідує з акту встановлення меж земельної ділянки від 21.06.2012 року на виконання рішення 22 сесії 6 скликання Барської міської ради від 30.05.2012 року в присутності представника Барської міської ради ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 складено цей акт, що в натурі (на місцевості) проведено встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_3, яка знаходиться в м. Бар, АДРЕСА_1. Межі земельної ділянки закріплені межовими знаками встановленого зразку в кількості 4 шт. і проходять по існуючій межі. Межові знаки передані на зберігання ОСОБА_3

За змістом цього акту зафіксовано, що станом на 21 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодних претензій при встановленні меж не заявлено, спірні питання відсутні.

Доказів порушення межових знаків в подальшому, позивач та її представник суду не надали.

Земельній ділянці, виділеній ОСОБА_3 присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3 (кадастровий план на 27 а.с. 1 т.)

Згідно будівельного паспорту (на 28-46 ас. 1 т.) на земельній ділянці розмірами 5.0х6.0 площею 0,0049 га проектувалась будівля гаража розмірами 4600х5600, про початок виконання будівельних робіт позивач повідомила інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області (повідомлення на 46 а.с. 1т.)

20.07.2013 року ОСОБА_4 повідомила міського голову Барської міської ради про порушення ОСОБА_3 меж земельної ділянки: видалення межових знаків - коликів, встановлених комісією 21.06.2012 року, та просила зупинити будівництво (копія заяви на 47 а.с.1 т.).

Актом комісії по розгляду заяви ОСОБА_4 (а.с. 53 т. 1) ОСОБА_4 було рекомендовано звернутися до відповідної організації, яка має ліцензію чи сертифікат на проведення землевпорядних робіт по відновленню меж земельної ділянки в натурі, ОСОБА_3 - призупинити будівництво гаража до вирішення питання по суті.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 18.10.2004 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка розміром 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1. Межі земельної ділянки: А-Б землі ОСОБА_10 - 3.07, 6.89, 4.53; Б-В землі ОСОБА_14 3.15, 7.15; В-Г землі загального користування ( АДРЕСА_1) 4.76, 16.28, 11.14, 7.62; Г-Д землі ОСОБА_4 26.75; Д-Е землі ОСОБА_15 21.13, 0.61; Є-Ж землі ОСОБА_3 22.77, 7.06, 7.05. (на 48 а.с. 1 т.)

Згідно протоколу погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки від 29.03.2004 року (а.с. 49 т. 1), ОСОБА_11 - представником ПМП Квантрон в присутності представника Барської міської ради ОСОБА_9 та ОСОБА_4 складено протокол про те, що в натурі (на місцевості) проведено погодження ( встановлення) меж земельної ділянки ОСОБА_4, що знаходиться на території АДРЕСА_1. Межі земельної ділянки закріплені металевими і з\б стовпчиками в кількості 19 шт. На зворотній стороні вказаного акта є підписи суміжних землекористувачів в тому числі проти прізвища ОСОБА_3.

Рішенням 10 сесії 4 скликання Барської міської ради від 25.12.2003 року про передачу земельних ділянок громадянам м. Бар, безкоштовно у власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку площею 1417 кв.м, в тому числі 0,10 га для будівництва та обслуговування будинку та господарчих споруд, 0.0417 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.

Згідно із висновком Барського районного відділу земельних ресурсів на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 обмеження і сервітути не встановлені.

За висновком Барського районного відділу архітектури і містобудування за адресою АДРЕСА_1 в межах присадибної ділянки обмежень не встановлено.

Згідно виписки з рішення 13 (позачергової) сесії 4 скликання від 16.06.2004 року затверджено виготовлення матеріалів по видачі Державного акту на право власності на землю ОСОБА_4, внесено часткову зміну до рішення 10 сесії 4 скликання Барської міської ради в пункті площа земельної ділянки переданої у приватну власність та зміни земельно-кадастрових документів у відповідності до фактичних розмірів, визначених у натурі технічною документацією. Видано ОСОБА_4 акт на право власності на землю в розмірах фактичного землевідведення загальною площею 0,1087 га в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарчих споруд 0,1000 га, для ведення особистого селянського господарства 0,0087 га.

Згідно висновку комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи здійснити будівництво гаража розміром 5х6 м на земельній ділянці площею 0,0049 га в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту серії НОМЕР_6 виданого 04.12.2012 року Барською міською радою з дотримання ДБН України не вбачається за можливе; фактичний порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_4 на підставі державного акту серії НОМЕР_1, виданий 18.10.2004 року Барською міською радою Вінницької області не відповідає розташуванню, межам та площі, що визначена правовстановлюючими документами та становить площу, більшу на 0,003 га - 3 кв.м. В зв'язку з виявленими невідповідностями в координатах земельних ділянок визначених під час оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки кадастровий номер НОМЕР_4 та НОМЕР_5, що являються об'єктами досліджень, експертом не представляється за можливе встановити за рахунок чого відбулися невідповідності фактичного порядку користування земельної ділянки, належної ОСОБА_4, розташованої в АДРЕСА_1 розташуванню і межам визначеним правовстановлюючими документами на земельну ділянку.

Отже судом встановлено, що позивач, отримавши 04.12.2012 року право власності на земельну ділянку площею 0,0049 га, не може використати її за цільовим призначенням для будівництва гаража розміром 4.0х6.0 м.

Згідно ст. 413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).

Так, Барська міська рада надала у користування позивачу земельну ділянку для забудови.

Згідно ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Позивач не надала доказів реєстрації свого права на користування земельною ділянкою 0,0049 га по АДРЕСА_1 в період 2005-2012 років.

Відповідно до положень Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженого наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 N 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за N 354/3647 редакції від 04.03.2002 року, п 2.3. - межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості. (Пункт 2.3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему № 27 (0181-00) від 29.02.2000 року.

Згідно із п 1.14 Інструкції, довгострокові межові знаки передаються на зберігання власнику або користувачу земельної ділянки, про що складається відповідний акт. Акт складається у трьох примірниках, підписується власником або користувачем земельної ділянки, виконавцем робіт і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. Один примірник додається до технічної документації зі складання відповідного державного акта, другий - передається виконавцю робіт, третій - видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків.

ОСОБА_3 не надала суду акт про відновлення меж земельної ділянки, відомостей про складення кадастрового плану виділеної їй у користування 23.04.2002 року земельної ділянки для будівництва гаража.

За таких обставин, посилання позивача на положення абзацу 3 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами України земельного законодавства при розгляді цивільних справ в частині збереження права власності чи користування при перерозподілі меж земельних ділянок в натурі, є безпідставними.

Крім цього, ОСОБА_3 у позовній заяві зазначає, що під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_4 ПП Квантрон не нанесені на кадастрових планах офортні зони ЛЕП-0,4 кв., та в подальшому така технічна документація була неправомірно затверджена органом місцевого самоврядування.

Відхиляючи такі доводи позивача суд першої інстанції правильно керувався принципом верховенства права, за змістом якого суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

При розгляді справи Рисовський проти України (Заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини в п. 68 свого рішення від 20 жовтня 2011 року під час перевірки наслідків для передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. права на мирне володіння майном, зазначив, що дія державного органу, який при виправленні помилки у своїй діяльності фактично анулював юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання в зазначене право. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch v. the United Kingdom), п. 36).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що допущені органами влади порушення при передачі майна у власність ОСОБА_4, відбулися внаслідок винної, протиправної поведінки відповідача ОСОБА_4.

Зокрема, на обґрунтування цих доводів ОСОБА_3 зазначає, що у протоколі погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки від 29.03.2004 року підроблено підпис ОСОБА_3

Поряд з цим, належних та допустимих доказів про те, що підпис підроблено саме ОСОБА_4, позивачем не надано.

Більше того, у випадку не погодження ОСОБА_3, як суміжним земелекористувачем, меж земельної ділянки ОСОБА_4 у протоколі від 29.03.2004 року, то даний факт правового значення для вирішення вказаного спору не має.

Так, погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376(далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж в натуру на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Отже, за змістом статті 55 Закону України Про землеустрій , межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акту узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Крім того, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність чи оренду, а чинне земельне законодавство не обмежує права (користування чи приватизації) на земельну ділянку у зв'язку із відсутністю погодження суміжним землекористувачем меж земельних ділянок.

Як вбачається із планів-схем земельних ділянок, зазначених у висновку експерта від 15.05.2017 року №044/16 земельна ділянка ОСОБА_4 не заходить в межі та не накладається на земельну ділянку ОСОБА_3

ОСОБА_4 18.04.2004 року та ОСОБА_3 04.12.2012 року у визначений законом спосіб отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, при цьому слід врахувати, що актом встановлення та закріплення меж земельної ділянки від 21.06.2012 року будь-яких порушень та наявності спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено не було (1 т. 26 а.с.).

Звертається увага на те, що визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2004 року, виданого на ім'я ОСОБА_4, не збільшить фактичного розміру земельної ділянки ОСОБА_3 визначеного в рішенні органу місцевого самоврядування та правовстановлюючих документах.

З доводів позивача слідує, що вона позбавлена можливості належним чином користуватись земельною ділянкою, зокрема використовувати її за цільовим призначенням шляхом будівництва гаража у бажаному розмірі, а тому єдиним можливим способом відновлення порушеного права вважає скасування державного акту на право власності суміжного землекористувача, ОСОБА_4, котра в свою чергу набула право власності на земельну ділянко значно раніше за позивача.

Така мета пред'явленого позову є не прийнятною, оскільки спрямована не на захист порушеного права, а на позбавлення суміжного землекористувача права власності на земельну ділянку.

Відновлення права користування ОСОБА_3 земельною ділянкою за цільовим призначенням можливе шляхом вирішення питання про встановлення земельного сервітуту або права користування чужою земельною ділянкою для забудови, передбачених главами 16, 16-1 ЗК України. Однак такі вимоги позивачем не заявлялись, і така можливість для ОСОБА_3 не втрачена.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3, як на підставу задоволення своїх вимог, посилається на статтю 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що регулює питання власності та на численні рішення Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності та вказує на те, що суд фактично відмовився захистити її порушене право власності та право користування земельною ділянкою за цільовим призначенням, разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді позову не порушено статтю 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Так, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65)).

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини ( Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany ) від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безімянная проти Росії (заява № 21851/03) констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказавши, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони .

В даному випадку, захист прав ОСОБА_3 може бути вирішено у інший спосіб, адже державою забезпечений чіткий механізм, що регулює питання відновлення права користування земельною ділянкою за цільовим призначенням шляхом встановлення земельного сервітуту або права користування чужою земельною ділянкою для забудови, передбачених главами 16, 16-1 ЗК України.

Позивач не надала доказів того, що саме діями відповідача ОСОБА_4 завдано шкоду її правам, свободам чи інтересам, тому підстав для позбавлення відповідача закріпленого в Конституції України права шляхом визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, суд не вбачає.

Статтею 140 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Тому припинення права власності на земельну ділянку в спосіб, яким позивач бажає захистити своє права законодавством не передбачене.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, є правильним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що факт порушення прав позивача відповідачем ОСОБА_4, як суміжним землекористувачем, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Аргументи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції, власного тлумачення апелянтом вимог чинного законодавства та характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.12.2018 року.

Головуючий /підпис/ В.В. Оніщук

Судді /підпис/ В.С. Марчук

/підпис/ М.В. Матківська

Згідно із оригіналом:

Головуючий В.В. Оніщук