Ухвала

від 18.12.2018 по справі 760/30902/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 1-кс/760/15624/18

Справа №760/30902/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу адвоката ОСОБА_4 , подану в інтересах Релігійної громади Свято - Іллінської Парафії Київської єпархії Української православної церкви м. Славутич Київської області, на бездіяльність уповноважених службових осіб Головного управління національної поліції в Київській області та уповноважених службових осіб Національного антикорупційного бюро України, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, -

ВСТАНОВИВ:

скаржник звернулася до слідчого судді із скаргою на бездіяльність органів досудового розслідування щодо неповернення тимчасово вилученого майна, у якій просить зобов`язати уповноважених службових осіб Національного антикорупційного бюро України у кримінальному провадженні №12015000000000564 від 05.10.2015, повернути тимчасово вилучене майно.

Скарга підтримана адвокатом ОСОБА_3 та обґрунтована наступним.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016 було надано дозвіл на проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12015000000000564, зареєстрованого в ЄРДР 05.10.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 265, ч.3 ст. 365 КК України, за адресою: АДРЕСА_1 , у індивідуальному банківському сейфі у відділені № НОМЕР_1 ПАТ «КБ Інвестбанк», яким користувалась ОСОБА_5 , в ході якого вилучено кошти в сумі 100000 доларів США та 110000 гривень.

В своїй скарзі, адвокат зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.11.2018 клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016, задоволено.

Як зазначив адвокат, 12.11.2018 через канцелярію до НАБУ подано клопотання про повернення вилученого майна разом із належним чином засвідченою копією ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05.11.2018, клопотання розписано на детектива ОСОБА_6 . При цьому, 14.11.2018 детектив перенаправив клопотання адвоката разом із ухвалою слідчого судді про скасування арешту до Головного управління Національної поліції в Київській області як до органу, що здійснює досудове розслідування.

Також адвокат зазначав, що оскільки грошові кошти після закриття кримінального провадження та зміни підслідності справи не передавались до Головного управління національної поліції у Київській області, вони позбавлені можливості їх повернути.

Адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні просив долучити до матеріалів справи відповідь в.о. старшого детектива НАБУ ОСОБА_6 , який повідомив, що вказані грошові кошти були 10.01.2017 внесенні на депозитні рахунки Національного бюро, у зв`язку з чим просив зобов`язати останніх повернути вказані грошові кошти, а скаргу задовольнити.

Представник НАБУ в судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Вислухавши думку адвоката, дослідивши наявні матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності слідчого.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Частиною 2 ст.168КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Згідно із ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Обов`язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень - предмет кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016 було надано дозвіл на проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12015000000000564, зареєстрованого в ЄРДР 05.10.2015 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 265, ч.3 ст. 365 КК України, за адресою: АДРЕСА_1 , у індивідуальному банківському сейфі у відділені № НОМЕР_1 ПАТ «КБ Інвестбанк», яким користувалась ОСОБА_5 , в ході якого вилучено кошти в сумі 100000 доларів США та 110000 гривень.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.11.2018 клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016, задоволено.

Згідно листа в.о. старшого детектива НАБУ ОСОБА_6 від 30.11.2018 за № 0434-188/44743 Управлінням бухгалтерського обліку та звітності Національного бюро 10.01.2017 прийнято грошові кошти, що не містять слідів кримінального правопорушення, вилученні у кримінальному провадженні від 05.10.2015 №12015000000000564 під час проведення обшуку індивідуального банківського сейфу у відділенні №27 ПАТ «КБ Інвестбанк», яким користувалась ОСОБА_5 , в сумі 100000,00 доларів США (прибутковий касовий ордер від 10.01.2017 №1) та 110000,00 гривень (прибутковий касовий ордер від 10.01.2017 №2), які станом на 29.11.2018 знаходяться на депозитних рахунках Національного бюро.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.169КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.

Згідно з ч. 3 ст.173КПК України відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі тимчасово вилученого майна.

Так, судовим розглядом встановлено, що адвокат ОСОБА_4 зверталась до органу досудового розслідування з письмовими клопотаннями про повернення тимчасово вилученого майна 12.11.2018, проте станом на день звернення до суду зі скаргою та станом на день розгляду скарги, майно не повернуто з причин, що на залежать від останньої.

Варто зазначити, що Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Також, відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

З огляду на вказане, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, враховуючи судові рішення, якими встановлено, що вилучені грошові кошти, в силу вимог ч. 7 ст.236КПК України є тимчасово вилученим майном, тоді як сторона обвинувачення в судове засідання не з`явилася та не представила слідчому судді належних доказів для безспірного висновку, що вказане майно не є тимчасово вилученим або ж на нього накладено арешт, тобто підстави за яких на даний час майно не повернуто його власнику, що свідчить про свавільне втручання у право власності органом досудового розслідування, що не відповідає нормам чинного національного законодавства, а також в силу принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до переконання, що скаргу на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні майна, слід задовольнити, та повернути власнику вилучене майно.

Керуючись ст.ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

скаргу задовольнити.

Зобов`язати уповноважених службових осіб Національного антикорупційного бюро України повернути Релігійній громаді Свято - Іллінської Парафії Київської Єпархії Української православної церкви м. Славутич Київської області (код ЄДРПОУ 25566814) грошові кошти в сумі:

- 100000 доларів США (рахунок відкритий в АТ «Укрексімбанк» за квитанцією від 10.01.2017 №283407);

- 110000,00 гривень (рахунок відкритий в Державній казначейській службі України за квитанцією від 10.01.2017 №ПН364097).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1