Рішення

від 13.12.2018 по справі 910/11056/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 13.12.2018Справа №  910/11056/18 За позовом Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” (Донецька область, м. Краматорськ) До Товариства з обмеженою відповідальністю “Сілкор” (м. Київ) Про стягнення 127.133,38 грн.                                                                                                                     Суддя Ващенко Т.М.                                                                            Секретар судового засідання Шаповалов А.М. Представники сторін: Від позивача: Харитонова М.І. Від відповідача: Вітрук О.М. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство “Енергомашспецсталь” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сілкор” (далі - відповідач) про стягнення  127.133,38 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов Договору № 15/642 від 11.09.17. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.18. відкрито провадження у справі № 910/11056/18 та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). 14.09.18. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи № 910/11056/18 у судовому засіданні з викликом сторін. 26.09.18. від відповідача, у строк, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.18., через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю “Сілкор” проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.18. постановлено розгляд справи № 910/11056/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.18. 16.11.18. позивачем подано відповідь на відзив відповідача. 22.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.18. Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України). Позивачем в судовому засіданні 13.12.18. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач в судовому засіданні 13.12.18. проти позову заперечував. Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.12.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 11.09.17. між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 15/642 (далі – Договір), за умовами якого (п.1.1) в порядку та на умовах, визначених Договором, Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає і оплачує товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру і загальна ціна, виробник якого визначені сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. Строк дії Договору сторонами погоджено пунктами 13.1, 13.2 Договору з моменту його підписання і скріплення печатками та діє до 31.12.18. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. Відповідно до п. 2.1 Договору ціна продукції зазначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. Строки на умови поставки товару вказуються в специфікаціях. Датою поставки товару є дата його передачі Покупцю Постачальником у встановленому специфікацією місці. (пункти 5.1, 5.2 Договору). Між сторонами було підписано та скріплено печатками Специфікацію № 2 від 06.03.18. до Договору, за умовами якої відповідач поставляє позивачу Смолу ЕД-20 у кількості 550 кг 100 одиниць та Поліетиленполіамін Poly-7 Tosoh у кількості 50 кг 196 одиниць, загальною вартістю 77.760,00 грн. з ПДВ. Умови поставки згідно Інкотермс 2010: DDP, м. Краматорськ, склад перевізника. Строк поставки – протягом 5 календарних днів з моменту подання письмової заявки, але не пізніше 31.05.18. Умови оплати: по факту поставки протягом 10 банківських днів. У відповідності до видаткової накладної № СЗ-113 від 30.03.18. відповідач поставив позивачу товар за специфікацією № 2 до Договору на суму 14.822,40 грн. За твердженням позивача відповідачем порушено умови Договору щодо кількості поставленого товару та строків поставки, що зумовило нарахування пені та звернення з даним позовом до суду. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини   підприємства   з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. За своєю правовою природою Договір є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом. Судом встановлено, що Специфікацією № 2 від 06.03.18. до Договору сторони погодили, що товар на суму 77.760,00 грн. поставляється протягом 5 календарних днів з моменту подання письмової заявки, але не пізніше 31.05.18. Отже, вказаною Специфікацією № 2 за погодженням сторін встановлено граничну дату поставки товару. Однак, відповідач поставив позивачу товар лише на суму 14.822,40 грн. 30.03.18. за видатковою накладною № СЗ-113. За вказаних підстав не приймається судом заперечення відповідача на позов, яке обґрунтовано тим, що поставку товару ним не прострочено, оскільки він здійснював його поставку виключно за письмовими заявками позивача. Посилання відповідача на направлення позивачу листа зі змінами умов оплати по Договору не приймається судом, оскільки положеннями пункту 14.3 Договору сторони погодили, що всі зміни та доповнення до нього є невід'ємною частиною Договору та дійсні лише у випадку якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін. Щодо доводів відповідача про те. що позивачем було прострочено навіть оплату поставленого товару на суму 14.822,40 грн., суд звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сілкор” на те. що він не позбавлений права захистити свої порушені права, у разі наявності такого порушення, враховуючи пункт 10.6 Договору. Отже, судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення поставку товару за специфікацією № 2 до Договору на суму 62.937,60 грн. з 01.06.18. Згідно з пунктами 10., 10.2 Договору за прострочку поставки чи недопоставку продукції Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення поставки продукції. У випадку прострочення поставки товару більше ніж на 10 календарних днів проти строків, встановлених в договорі, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 3% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення поставки продукції. Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.      Як відзначалось судом, в силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене  ним  правопорушення у сфері господарювання. Судом встановлено, сукупність вказаних умов та встановлено, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.   230 ГК України). З урахуванням викладеного та враховуючи викладене судом далі, не приймаються доводи відповідача про те, що оскільки обов'язком відповідача є поставити товар, то у відповідача відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем. що виключає стягнення пені, оскільки таке стягнення можливе лише за несвоєчасно виконане саме грошове зобов'язання. Верховний суд України в своїй постанові від 22.11.10. в господарській справі № 3-24гс10 Про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 3 березня 2010 року в справі №   14/80-09-2056 наголосив, що право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Отже, позивач вірно нарахував позивачу пеню на суму непоставленого товару 62.937,60 грн. за період з 01.06.18. по 10.06.18. в розмірі 1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення поставки продукції, та за період з 11.06.18. по 13.08.18. в розмірі 3% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення поставки продукції. За перерахунком суду у відповідності до вказаних вище періодів та суми встановлено, що розмір пені за несвоєчасну поставку товару за специфікацією № 2 до Договору становить 127.133,38 грн. Разом з тим, суд відзначає наступне. Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Відповідно до ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р., якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації. Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Врахувавши непомірно великий розмір пред'явленої до стягнення пені порівняно з сумою непоставленого товару, врахувавши наслідки поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, врахувавши те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на непомірний тягар,  суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 62.937,76 грн., внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума пені. Судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру. Отже, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сілкор” (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, б. 22; ідентифікаційний код 40947056) на користь Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” (84306, Донецька область, м. Краматорськ; ідентифікаційний код 00210602) 62.937 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн. 76 коп. пені та 1.907 (одну тисячу дев'ятсот сім) грн. 00 коп. судового збору. 3. В іншій частині в позові відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України. Повне рішення складено 20.12.18. Суддя                                                                                                              Т.М. Ващенко