Рішення

від 19.12.2018 по справі 910/13188/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 19.12.2018Справа №  910/13188/18 Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" (23032, Вінницька область, Барський район, село Міжлісся, вулиця Лісова, будинок 2; ідентифікаційний код 35599189) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропак" (03113, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Полковника Шутова, будинок 9А, офіс 110; ідентифікаційний код 38651251) про стягнення 163 023,50 грн, Без виклику (повідомлення) представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропак" про стягнення 163 023,50 грн, з яких 126 850,45 грн - заборгованість за надані послуги, 19 494,82 грн - інфляційні втрати, 16       678,23 грн – пеня. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігань № 44 від 02.11.2016 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/13188/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені  строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Нормами частини4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 04.10.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Полковника Шутова, будинок 9А, офіс 110, яка була вручена Товариству з обмеженою відповідальністю "Укропак" 08.10.2018, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103047667198. Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. За приписами частини 4 та 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 02.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар"  (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укропак" (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання №44 від 02.11.2016 (далі – договір), відповідно до умов якого в порядку, строки та на умовах, визначених договором, поклажодавець зобов'язується передати на зберігання сільськогосподарську продукцію зернових, зернобобових та олійних культур врожаю 2016, сплатити зерновому складу усі визначені договором платежі, а також отримати продукцію зі зберігання, а зерновий склад зобов'язується  прийняти продукцію на зберігання, надати послуги та виконати роботи, передбачені договором стосовно продукції, та повернути її поклажедавцеві. Строк зберігання та кількість продукції визначена в пункті 1.2. договору. (пункт 1.1. договору). Відповідно до пункту 2.14. договору датою поставки продукції автомобільним транспортом на зерновий склад вважається дата відмітки про заїзд цього транспорту на територію складу, зроблена відповідальним працівником зернового складу на товарно-транспортній накладній, за умови вивантаження продукції. Видача/переоформлення продукції здійснюється за фактичною кількістю та фактичними показниками якості, що склались на зерновому складі станом на дату видачі/переоформлення, за вирахуванням кількісних втрат та покращення якості продукції внаслідок зберігання та (якщо проводились відповідні роботи) доробки продукції, відповідно до акту-розрахунку. (пункт 5.2. договору). Згідно з пунктом 3.2.1. договору (в редакції, викладеній в додатковій угоді №1 від 03.01.2017) поклажодавець зобов'язується своєчасно розраховуватись за надані йому послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання, вентилювання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов'язаних зі зберіганням продукції, відшкодувати вартість оформлення та реєстрації складських документі за тарифами, визначеними  в додатку №1 до договору. За змістом пунктів 6.1., 6.3. договору № 44 від 02.11.2016 вартість послуг зернового складу визначена сторонами в додатку №1 до договору. Послуги зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання, інші платежі, передбачені цим договором або додатками до нього, повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3 робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку, який або надсилається поклажодавцю поштою, або надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис, або надається поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. Договір набирає чинності з моменту його підписання представниками обох сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором в частині строку зберігання, визначеного в пункті 1.2. договору, та оплати наданих послуг. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, а також від проведення взаєморозрахунків у частині фактичного виконаних за договором зобов'язань. (пункт 9.1. договору). За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір складського зберігання № 44 від 02.11.2016 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків. Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором  складського зберігання, який підпадає під правове регулювання норм статей 936-966 Цивільного кодексу України. За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. (стаття 957 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. На виконання умов договору складського зберігання № 44 від 02.11.2016, позивачем було надано обумовлені договором послуги на загальну суму 126    850,45 грн, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)  № 70 від 28.02.2017. Вказаний акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень. Відповідно до частини 1 статті  530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як вже зазначалось, пунктом 6.3. договору складського зберігання № 44 від 02.11.2016 сторони погодили, послуги зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання, інші платежі, передбачені цим договором або додатками до нього, повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3 робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку, який або надсилається поклажодавцю поштою, або надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис, або надається поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. 28.02.2017 позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 80 від 28.02.2017 на оплату послуг зі складського зберігання сільськогосподарської продукції на суму 126    850,45 грн. З огляду на вищенаведене, строк для виконання зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг складського зберігання на підставі договору № 44 від 02.11.2016 настав. З метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача з вимогою №167 від 28.08.2018 про сплату грошових коштів за спірним договором, проте вимоги позивача не виконані, заборгованість за договором складського зберігання № 44 від 02.11.2016 не погашена, у зв'язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду. Як вже зазначалось, відповідач своїм правом поданні відзиву суду не скористався. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання. Враховуючи те, що строк виконання обов'язку з оплати наданих позивачем послуг за договором складського зберігання № 44 від 02.11.2016 настав, сума заборгованості відповідача, яка складає 126 850,45 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до  пункту 7.2. договору складського зберігання № 44 від 02.11.2016 сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг (виконаних робіт), поклажодавець несе відповідальність, встановлену статтею 625 Цивільного кодексу України, та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань  та відшкодування завданих збитків. Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт, вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими. Здійснивши власний перерахунок пені в межах періоду, визначеного позивачем, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є невірним з огляду на наступне. Згідно з приписами пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, у відповідності до пункту 2.5. постанови № 14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. При цьому, позивачем під час розрахунку заявленого до стягнення розміру пені не враховано погоджений сторонами строк оплати послуг зі складського зберігання, а саме протягом 3 робочих днів з для одержання рахунку, що закріплено в пункті 6.3. договору                     № 44 від 02.11.2018, тобто останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане було 03.03.2017, а початком перебігу строку для нарахування пені є 04.03.2017. З огляду на вищенаведене, здійснивши власний перерахунок, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 04.03.2017 по 01.09.2017 (в межах заявленого позивачем періоду) в розмірі 16    386,30 грн. Отже, враховуючи зазначене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" в частині стягнення пені в розмірі 16    678,23 грн підлягають  частковому задоволенню на суму 16    386,30 грн. Крім того, стосовно заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за період з 01.03.2017 по 25.09.2018 суд зазначає наступне. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 19    494,85 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" підлягають частковому задоволенню. Відповідно до     статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями 74,     76-80,    129,    232, 236 – 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропак" про стягнення 163 023,50 грн, з яких 126   850,45 грн - заборгованість за надані послуги, 19   494,82 грн - інфляційні втрати, 16   678,23 грн – пеня - задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропак" (03113, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Полковника Шутова, будинок 9А, офіс 110; ідентифікаційний код 38651251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Бар" (23032, Вінницька область, Барський район, село Міжлісся, вулиця Лісова, будинок 2; ідентифікаційний код 35599189)  126   850,45 грн (сто двадцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят гривень 45 копійок) основного боргу, 16   386,30 грн (шістнадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 30 копійок) пені, 19 494,85 грн (дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто чотири гривні 85 копійок) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2   440,97 грн (дві тисячі чотириста сорок гривень 97 копійок). 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. СУДДЯ                                                                                                      В. В. ДЖАРТИ