Рішення

від 20.12.2018 по справі 1340/5896/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/5896/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Гулкевич І.З.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку І.Сірка до Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови,-

встановив:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку І.Сірка звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Залізничного ВДВС відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якій просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1, які полягають у винесенні постанови від 18.06.2018 р про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №54150504 та скасувати постанову від 18.06.2018 р про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №54150504 в розмірі 14892,00 грн..

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 18.06.2018 р. державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1, прийнято постанову ВП №54150504 про стягнення виконавчого збору в сумі 14892,00 грн.

На думку позивача постанова про стягнення виконавчого збору від 18.06.2018 р. №54150504 є протиправною, оскільки винесена за день до прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження 19.06.2018 р без проведення заходів примусового виконання рішення в виконавчому провадженні у період з 16.06.2017 р по 19.06.2018 р.

Також зазначив, що позивач самостійно виконав рішення суду, про що зазначено у виконавчому провадженні ВП №54150504, державний виконавець не здійснював жодних виконавчих дій, а лише виніс 16.06.2017 р постанову про відкриття виконавчого провадження з порушенням норм ст.27 Закону України Про виконавче провадження та 18.06.2018 р більш ніж через рік, а не вдень відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні, позовні вимоги підтримує в повному обсягу.

Копія ухвали про відкриття провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У встановлений судом строк, відповідач своє право на надсилання відзиву по справі не використав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.

Згідно ч.2. ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не надав суду жодних заперечень на позов та доказів, на підтвердження своїх доводів.

З огляду на наведене, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, судом кваліфіковано як визнання позову згідно ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами .

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору встановив наступне.

Судом встановлено, що 16.06.2017 року старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №54150504 щодо примусового виконання рішення наказу №914/3294/16 від 03.04.2017 р виданий Господарським судом Львівської області.

18 червня 2018 р старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1, винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 14892,00 грн.

19 червня 2018 р старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

02 липня 2018 р старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56677407 щодо стягнення виконавчого збору в сумі 14892,00 грн.

Позивач не погоджуючись із діями відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та постановою про стягнення виконавчого збору звернувся із даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України та Законом України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі-Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження №1404- VIII (далі Закон №1404- VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.18 закону №1404- VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Отже, у Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п'ята статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).

За частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №806/2188/16, провадження №К/9901/20776/18.

Як видно з матеріалів справи, 16.06.2017 за заявою стягувача державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення з виконання наказу Господарського суду Львівської області №914/3294/16 від 03.04.2017 р та винесена відповідна постанова, у якій, не зазначено суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.

З огляду на встановлені в цій справі обставини у поєднанні з вимогами статті 26 Закону № 1404-VIII суд дійшов висновку, що на дату відкриття виконавчого провадження -16.06.2017 у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом наказом №914/3294/16, однак таке ним не було вирішено.

Також, суд зазначає, що відповідачем за день до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.06.2018 р ВП № 54150504 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №54150504 від 18.06.2018 р , що є порушенням вимог п.1 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження .

Згідно ч. 4 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень-відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Суд наголошує, що відповідач відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, не подав та про причини не подання відзиву суд не повідомив, а тому відповідно до приписів ч.4 с.159 КАС України судом ці дії кваліфікуються як фактичне визнання позову.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України належить стягнути на користь Об'єднання співласників багатоквартирного будинку І.Сірка з Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 щодо винесення постанови про стягнення з Об'єднання співласників багатоквартирного будинку І.Сірка виконавчого збору від 18.06.2018 року № 54150504.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 про стягнення виконавчого збору від 18.06.2018 року № 54150504.

4. Стягнути на користь Об'єднання співласників багатоквартирного будинку І.Сірка (79052, м. Львів, вул. Сірка,23, ЄДРПОУ 37693814) з Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79040, м. Львів, вул. Городоцька,299; ЄДРПОУ 35009206) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.