Рішення

від 12.12.2018 по справі 914/1897/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 Справа №914/1897/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Е100 УА , м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мігей Сергія Олександровича, Львівська область, м.Львів

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 8613,03грн.

Представники:

Позивача: Андрущенко Х.Я. - представник (довіреність від 05.11.2018р. б/н);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

09.10.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю Е100 УА звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мігей Сергія Олександровича про стягнення 7790грн. суми основного боргу, 729,91грн. 15% річних та 93,12грн. інфляційних втрат; ціна позову: 8613,03грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за укладеним договором поставки від 01.12.2015р. №87-45.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у даній справі суд постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Е100 УА від 01.10.2018р. вих.№6 залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю Е100 УА десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме надати суду письмове пояснення щодо наявності в Позивача чи інших осіб оригіналів документів, копії яких додано до позовної заяви; надати суду належним чином засвідчені копії документів, які долучено до позовної заяви; надати суду розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; зазначити позовній заяві ідентифікаційний код Відповідача; надати докази надіслання Відповідачу копії позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; задоволити клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 28.11.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2018р. у даній справі суд постановив розгляд справи відкласти на 12.12.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась обов'язковою, вимог ухвали суду у даній справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1, проте 19.11.2018р. (номер відстеження поштового відправлення 7901412088363) та 12.12.2018р. (номер відстеження поштового відправлення 7901412151596) повернута відділенням поштового зв'язку із відмітною За незапитом .

Окрім того, як вбачається із безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Відповідач у справі - Фізична особа-підприємець Мігей Сергій Олександрович знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 7790грн. суми основного боргу за Договором поставки від 01.12.2015р. №87-45/15, а також 729,91грн. 15% річних та 93,12грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за період з 16.02.2018р. по 01.10.2018р.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

01.12.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Е100 УА (надалі - Позивач, Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Мігей Сергієм Олександровичем (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №87-45/15 (далі - Договір), відповідно до п.1 якого (з врахуванням Додаткової угоди від 31.12.2015р. №1 до Договору) Постачальник зобов'язувався поставити у власність Покупця з використанням карт товари та послуги, а Покупець зобов'язувався приймати товари та послуги у власність та оплачувати їх на умовах Договору.

Відповідно до пунктів 2 та 3 розділу 3 Договору розрахунки за товари і послуги, які були поставлені (надані) за Договором, а також WEB-послуги здійснюються в національній валюті України - гривні. Будь які платежі за Договором повинні бути виконані Покупцем на підставі виставлених рахунків-фактур у формі безготівкового грошового переказу на поточний рахунок Постачальника, який зазначено в Договорі.

Згідно пункту 8 розділу 3 Договору вартість товарів та/або послуг, а також WEB-послуг за Договором вказується Постачальником у рахунках-фактурах, видаткових накладних та актах наданих послуг по закінченню кожного розрахункового періоду і вважається прийнятими Покупцем, якщо Постачальник протягом п'ятнадцяти календарних днів, починаючи від дати рахунку-фактури, видаткової накладної та акту наданих послуг не одержить від Покупця письмового заперечення по даному рахунку-фактурі, видатковій накладній та акту наданих послуг. Погоджена Сторонами ціна поставленого товару підтверджується видатковими накладними, та актами приймання-передачі товару, а ціна вказаних послуг підтверджується актом наданих послуг.

Пунктом 10 розділу 3 Договору Сторонами погоджено, що строк оплати рахунків-фактур, зазначених у пункті 5 розділу 3 Договору, установлюється Сторонами в додатку №1 до Договору.

Відповідно до пункту 11 розділу 3 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання Покупцем свого обов'язку по оплаті придбаних товарів та наданих послуг у встановлені в додатку №1 до Договору строки Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи від дня, наступного за днем, у який фактично повинна бути здійснена оплата. Вимога Покупця щодо повернення переплачених сум або інші вимоги Покупця по відношенню до Постачальника, претензії і заперечення по рахунках-фактурах та інших документах, передбачених Договором не дають Покупцеві права призупиняти платежі за Договором.

Пунктом 3 розділу 5 Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний вчасно оплачувати Постачальнику вартість отриманих товарів та/або послуг, а також WEB-послуги відповідно до виставлених рахунків-фактур і за умовами Договору.

Згідно пункту 1 розділу 8 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання Договору за один календарний місяць до закінчення строку дії Договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які передбачені Договором.

Відповідно до пункту 1 Додатку №1 до Договору Покупець має право на умовах укладеного Договору придбавати з використанням Карти 1500 літрів дизельного палива на добу (24 години) на одну карту. Постачальник має право в односторонньому порядку змінити даний добовий ліміт, повідомивши про це Покупця на актуальний e-mail.

Пунктом 2 Додатку №1 до Договору Сторонами погоджено, що даним додатком встановлюється 2 розрахункових періоди: перший з 1 по 15 число поточного місяця та другий з 16 числа по останній день поточного місяця. Оплата за поставлені товари та надані послуги, а також WEB-послуги здійснюється в останній день розрахункового періоду, але не пізніше 15 календарних днів з моменту виникнення в Покупця обов'язку щодо сплати на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури. В зв'язку із ритмічним характером поставок товарів та послуг відповідно до погодженої Сторонами і встановленої Договором періодичності оплати фактично поставлених товарів та отриманих послуг Постачальник складає зведену податкову накладну по результатам кожного розрахункового періоду.

Згідно пункту 3 Додатку №1 до Договору порядок розрахунків за Договором - відстрочення платежу. Покупець має право вносити авансові платежі на підставі виставлених Постачальником рахунків-фактур.

Датою сплати суми заборгованості є дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника. У випадку прострочення виконання зобов'язання Покупцем щодо оплати за поставлені товари та надані послуги, а також WEB-послуги, передбачені пунктом 2 Договору, тягне за собою нарахування встановленого індексу інфляції й відсотків відповідно до умов Договору (п.5 Додатку №1 до Договору).

Специфікацією від 01.01.2018р. б/н (Додаток №9 до Договору) Сторонами встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцю дизельне паливо НОМЕР_1 у кількості 2050 літрів за ціною 28,22грн. з врахуванням ПДВ на суму 57544,50грн.

Вказаний Договір, Додаток №1 до Договору,Додаток №9 до Договору та Додаткову угоду підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Заявами від 01.12.2015р. б/н та від 15.05.2017р. б/н Відповідач звертався до Позивача за активацією карт за Договором.

Актом прийому-передачі карт за Договором від 01.12.2015р. Позивачем передано Відповідачу карти №787450017, №787450025, №787450033; Актом від 15.05.2017р. - карти №887450010, №887450057 та №887450065 за Договором.

Вказані Акти прийому-передачі карт за Договором підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов Договору Позивачем згідно Видаткової накладної від 31.01.2018р. №49956 поставлено, а Покупцем прийнято товар за Договором на суму 57544,50грн.

Вказану Видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Факт поставки Продукції за Договором підтверджується також Актом прийому-передачі товарів за період з 16.01.2018р. по 31.01.2018р. від 31.01.2018р. б/н.

31.01.2018р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок від 31.01.2018р. №49956 на суму 57544,50грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого за Договором товару належним чином не виконано, згідно Платіжних доручень від 19.01.2018р. на суму 6900грн., від 26.01.2018р. №1022 на суму 13388грн., від 14.02.2018р. №491 на суму 5000грн., від 20.02.2018р. №127 на суму 3000грн., від 12.03.2018р. №133 на суму 15000грн., від 23.03.2018р. №1048 на суму 5000грн. та від 23.04.2018р. №197 на суму 1500грн. сплачено на користь Позивача 49788грн., внаслідок чого, згідно доводів Позивача, з врахуванням наявної у Відповідача кредиторської заборгованості в розмірі 233,50грн., утворився борг в розмірі 7790грн.

Факт існування кредиторської заборгованості Відповідача перед Позивачем в розмірі 233,50грн. підтверджується також долученим до матеріалів справи копією підписаною повноважними представниками та завіреного відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору Акту звірки розрахунків станом на 31.01.2018р.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 25.06.2018р. звертався до Відповідача Претензією від 25.06.2018р. вих. №4 із вимогою про оплату 7790грн. боргу з оплати поставленого за Договором товару. Належні, достатні та допустимі докази належного задоволення Відповідачем Претензії від 25.06.2018р. вих. №4 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 7790грн суми основного боргу з оплати поставленого за Договором товару.

Окрім того, за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором Позивачем Відповідачу нараховано 729,91грн. 15% річних та 93,12грн. інфляційних втрат за період з 16.02.2018р. по 01.10.2018р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як встановлено судом та вбачається із поданих Позивачем доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем за поставлений згідно Видаткової накладної від 31.01.2018р. 49956 товар становить 7990грн. ((233,50+57544,50) - (6900+13388+5000+3000+15000+5000+1500)).

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7790грн. суми основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу з оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до пункту 11 розділу 3 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання Покупцем свого обов'язку по оплаті придбаних товарів та наданих послуг у встановлені в додатку №1 до Договору строки Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи від дня, наступного за днем, у який фактично повинна бути здійснена оплата. Вимога Покупця щодо повернення переплачених сум або інші вимоги Покупця по відношенню до Постачальника, претензії і заперечення по рахунках-фактурах та інших документах, передбачених Договором не дають Покупцеві права призупиняти платежі за Договором.

Датою сплати суми заборгованості є дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника. У випадку прострочення виконання зобов'язання Покупцем щодо оплати за поставлені товари та надані послуги, а також WEB-послуги, передбачені пунктом 2 Договору, тягне за собою нарахування встановленого індексу інфляції й відсотків відповідно до умов Договору (п.5 Додатку №1 до Договору).

Перевіривши правильність розрахунку п'ятнадцяти відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часткового погашення Відповідачем суми основного боргу за поставлений за Договором товар, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України та пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо початку та завершення періоду існування боргу. Відтак, сума п'ятнадцяти відсотків річних за заявлений Позивачем період становить 1027,48грн., інфляційних втрат - 622,54грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 729,91грн. 15% річних та 93,12грн. інфляційних втрат за період з 16.02.2018р. по 01.10.2018р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача п'ятнадцяти відсотків річних та інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розрахунку сум 15% річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості товару з порушенням встановленого Договором порядку і строку здійснення платежів, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, п'ятнадцяти відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7790грн. суми основного боргу, 729,91грн. 15% річних та 93,12грн. інфляційних втрат є документально та нормативно обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1841грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та можливих витрат на оплату проїзних документів і добових в розмірі 190грн. за добу для представника Позивача у разі його явки в судове засідання. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 02.10.2018р. №1925 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1841грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №28 до позовної заяви.

При цьому суд зазначає, що сума позовних вимог, заявлених Позивачем при поданні позовної заяви до суду становить 8613,03грн., а відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду складає 1762грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1762грн. судового збору.

Окрім того, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом Позивач наділений правом повернення з Державного Бюджету України судового збору у розмірі 79грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 551, 610-612, 627, 629, 632, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мігей Сергія Олександровича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Е100 УА (04073, м.Київ, просп.Степана Бандери, буд.9, корп.2А, оф.2-301; ідентифікаційний код 39359172) 7790грн. суми основного боргу, 729,91грн. 15% річних, 93,12грн. інфляційних втрат та 1762грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 17.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.